Втілення в образі Марусі Чурай моральної краси і таланту українського народу – Творча робота з української літератури

Хочете серцем доторкнутися до поетичної біографії України – прочитайте “Марусю Чурай”, бо Маруся – це голос нашої землі, її совість, її пісня.

Бувають, може, й кращі голоси, але такого другого немає, бо немає в світі другої Полтави, другої України.

Ліна Костенко любовно виписує образ народної співачки, втілюючи в нього талант і моральну красу нашого народу, нашого краю. Маруся підноситься над своїм середовищем, духовна вищість її відчутна у кожному рядку.

Марусю не можуть осудити навіть ті, що хочуть цього. Звинувачуючи її, вони оправдовують, бо ніхто не в силі вбити в пісні слово, заступити сонце, вилити бруд на небесну зорю. А Маруся була для України її солов’їною піснею, її душею, її чистою зорею-сльозою, її вічним болем, її перемогою.

Ця дівчина не просто так, Маруся.

Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.

В очі суддям і всьому суспільству кинув Іван Іскра щасливі слова:

Людей такого рідкісного роду

Хоч трохи, люди, треба берегти!

Прислухаймося до його голосу. Не повторімо помилок історії. У нас чомусь так ведеться, що ми розумних людей цінуємо вже аж тоді, коли вони назавжди відходять від нас.

Чи знали ми про ту саму Чураївну літ десять-двадцять тому? Звучало Марусине “За світ стали козаченьки”, а ми, того не підозрюючи, говорили: народна пісня.

Так, вона справді була виспівана народною душею. І яку ж треба було маги совість, щоб навіки закрити вуста Марусі, а з її піснею йти у бій!

Навіть сам гетьман України роздумує над долею співачки:

Її пісні – як перло многоцінне…

Таку співачку покарать на горло, –

Та це ж не що, а пісню задушить.

Хмельницький кидає виклик судові:

За ті пісні, що їх вона складала,

За те страждання, що вона страждала

Не вистачало б городу Ростові,

Щоб і вона ще страчена була!

Тож відпустити дівчину негайно

І скасувати вирока того…

А вона стояла, байдужа і горда, бо для неї “найтяжча пора звалася життям”.

Її обмануто, зраджено, та не вбито в ній її вічної любові.

Любились ми, не крилися. У мене

Душа, було, піснями аж бринить.

У цій любові щось було священне,

Таке, чого не можна осквернить.

Вона не зневажила Гриця, вона не могла йому простити, бо гордою була в своїй любові.

… Я за тебе, Грицю, не піду.

Це ж цілий вік стоятиме між нами.

А з чого ж, Грицю, пісню я складу?!

Зрада народжувала в душі зневагу, зневіру, а не спів, а її пісні були зроджені великою любов’ю, яка “чолом сягала неба”.

Якби Маруся простила Гриця і вийшла за нього заміж, вона б стала просто жінкою, а світ би втратив пісенну душу України.

Ліна Костенко з тих поетів, які здатні крізь вселюдське бачити національне, а крізь національне – вселюдське.

Душа Марусі Чурай – це світ вічних мотивів духовного життя народу. Трагедія Марусі – це трагедія всієї України, зрадженої, покинутої, але гордої і нескореної, а пісня Чураївни – це невмирущий талант українського народу.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Втілення в образі Марусі Чурай моральної краси і таланту українського народу – Творча робота з української літератури