Образ народного співця в поезії Т. Г. Шевченка – Творча робота з української літератури
Народний співець. Кобзар. Лірик. Він народився в далекому минулому з мук і страждань українського люду, ввібравши в себе його пам’ять і славу, розум і совість, мрії і прагнення. В піснях та думах народного співця лунав не особистий розпач, а вселюдський гнів, палало ціле вогнище великої любові до свого народу, історії рідної землі. Любов до пісні, до народних співців ще на зорі підхопив Тарас Шевченко і талановито проніс через усе своє життя, через усю свою творчість.
Образи народних співців зустрічаються в багатьох творах Шевченка. Єдиним твором, повністю присвяченим образу кобзаря, є “Перебендя”.
Перебендя – бездомний старий кобзар. Його притулок – широкий степ, але його люблять і поважають люди. Він уміє розмовляти з горою, вміє слухати мову моря. Одинокий співець на високій могилі виспівує свою думу і розмовляє з Богом. Його мова щира і натхнена, вона людям “тугу розганяє”. Перебендя – талановитий і безкорисливий син простого люду. Він співає всюди, де збирається народ. Адже співає і живе для людей. У цьому – його головне багатство. Народний співець – вільнолюбна, багатюща особистість. Він знає, чим догодити своїм слухачам. Часто над його сивою головою недоля жартує, але йому байдуже. То про Чалого співає, то про Гриця, то про славних запорожців.
Отакий-то Перебендя,
Старий та химерний!
Заспіває, засміється,
А на сльози зверне.
З кобзаревої пісні виткана поема “Тарасова ніч”. У ній – туга поета за долею-волею України, про яку тільки кобзарі співають. Образ народного співця у поемі – це образ талановитого співака, щирого українця, що утверджує нашу невмирущу душу, нашу пісню, героїчну славу землі-неньки.
Образ кобзаря оспіваний Шевченком і в поемі “Гайдамаки”. Співець Волох – це живе сумління народу. Він прийшов до гайдамаків, щоб уславити їхню патріотичну війну. Повстанці люблять пісні кобзаря. У них – вільний дух степу, дух непокори, душа високих могил, зворушлива сила, що веде гайдамаків у бій. А головне те, що Волох “мудро співає”, “правду старий співає”, а за свій спів не бере ніякої винагороди. Своїми піснями кобзар запалює народних повстанців до боротьби з лютим ворогом, нагадує молодому поколінню про справи предків.
У “Мар’яні-черниці” сліпий кобзар грає на розбитій кобзі. Грає і співає пісню про розбите кохання. Ця пісня – крик зболеної душі, благородної у своїх помислах і діях. Його пісня – це частина його біографії.
А з якою симпатією виводить Шевченко образ народного співця Степана у “Невольнику”! Вражає історія кохання Степана з Яриною. ,
…З турецької неволі повертається молодий хлопець на Україну. І все-таки Ярина у ньому впізнає свого коханого – Степана. Через деякий час вони одружуються. Перемагає справжнє кохання. Одруження дівчини з молодим сліпим кобзарем є свідченням того, якими улюбленцями, великим авторитетом у народі були кобзарі.
Співці-лірники зображені і в поемі “Великий льох”, їхня місія – нести в народ дух вільності, нагадати про славних мучеників за волю України, кайдани яких знайдені і розкопані з “малого льоху в Суботові”.
Народний співець поезії Шевченка – це духовно багата, безкорислива людина. Не раб, не мученик, а творець великого духу, великої справедливості, захисник знедолених, патріот і натхненник, що розніс славу по всьому світу. Це талант України, її очі, душа, її славна героїчна історія.
Тарас Шевченко брав пісні кобзарів у свою душу, щоб промовити правдиво до сучасників і нащадків своїх крізь століття, крізь віки.
Його поезія, подібно до співця-кобзаря, будить думку, тривожить душу, змушує замислитись над життям.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)