Тютчев. “Як океан обіймає земну кулю…” (1830)
Цей вірш дає уявлення про будову Всесвіту в художньому міфі, в поетичній космогонії Тютчева.
На поверхні життя людина, на переконання Тютчева, бачить порядок. Ознаки його – культура і цивілізація. Але поверхове знання оманливе. Земне життя днем, коли людина не спить, – це не більше ніж сон, подібно до того як чудовий небесне склепіння у вигляді покриву огортає (“обмолоту”) “земну кулю”, і людині не видна похмура і бездонна прірва світобудови, так і земне життя оповита (“охоплена”) своїм покровом (“снами”), теж дає хибне уявлення про дійсну її сутності. Якщо зняти покрив снів, то оголиться потужна і грізна гра стихії, розверзатиме палаюча безодня. Тоді Земля, місце проживання людини, виявиться вутлим човном, на якому у Всесвіті пливе людство, з усіх боків оточене хаосом.
“День і ніч” (1839?). Те ж подання міститься і в цьому вірші:
На світ таємничий духів,
Над цією безоднею безіменній,
Покров накинутий златотканого
Високою волею богів.
“День” оберігає людину від зустрічі з “безоднею”, з хаотичною стихією, загрозливою йому. Вдень не страшно, тому що “блискучий покрив” зцілює його болючу душу від таємничих і невідомих йому тривог і неземних страждань. Інакше кажучи, “день”, “друг чоловіків і богів”, – ознака культури, цивілізації, порядку. Однак “день” зибок і невечен: за ним приходить “ніч”, коли вступає у свої права могутня, некерована стихія, повна несподіваних загроз. Стан “світу рокового” таке, що “ніч” зриває “тканина благодатну покриву” і оголює “безодню”. Людина стає безпорадний перед лицем стихії і нічим не захищений.
Люди самовпевнено думають, що вони володарі Всесвіту, а насправді їхнє життя примарна. В основі існування Всесвіту лежить “безодня” з грою її хаотичних стихійних сил, готових зруйнувати тонкий культурний шар, що відокремлює культуру від варварства, світло від темряви, творення від руйнування.
Усім цим Тютчев хотів сказати, що нинішні культура і цивілізація відносні, що вони можуть зникнути, що їх існування неабсолютно, невічно. Культура і цивілізація – це ознаки порядку, але порядку тендітного, хиткого, готового завжди, в будь-яку хвилину, в будь-яку мить обернутися хаосом, грою некерованих стихій. Подібно до того як сонце перетворює денний світ, подібно до того як його промені накидають оманливий покрив на землю і занурюють її в своєрідний сон, так і зовнішня людське життя не більше ніж сон, що приховує справжні глибини душі. Тільки вночі, коли спадає покрив сонячного дня, відкривається таємнича безодня, одночасно і притягальна, і загрожує загибеллю. Тоді оголюється боріння стихій, тоді царює хаос. Точно так само і в людському житті за видимою зовнішньою оболонкою таїться суперечлива стихійна душевна боротьба. У ній теж діють стихійні сили, здатні знищити людину. Усюди Тютчев помічає і розпізнає подвійність, сутичку протилежних начал, сшибку протилежних стихій. Навіть у самій людині проявляється подвійність.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)