Трансформація художніх засобів інформаційної компресії в малій прозії Б. Грінченка
О. Єременко,
Кандидат філологічних наук, доцент
Київ
Рецепція твору в тріаді “автор-читач-науковець” стає в сучасних світоглядно-культурологічних системах фактично самостійним феноменом, фокусуючи різновекторні явища психології і мистецтва слова. Виокремленість конкретних ракурсів літературознавчого дослідження може видатися дещо штучним, проте є необхідним для деталізованого вивчення художнього тексту. Суб’єктивність цього процесу неминуче призводить до полісистемності і еклектичності – в плані нестабільності його результату.
Аналіз структурних видозмін мистецького слова і моделювання художніх образів частково перетинається з концепцією цілісного сприйняття тексту, яка у нових літературознавчих школах, незалежно від установок дослідника, пов’язується з традиційним структуруванням твору [9; с.321]. Сучасні літературознавці, при всій розмаїтості тематичних і формальних об’єктів їх інтересів, безпосередньо не зверталися до проблем, як конкретні стилістичні явища формують синкретизм індивідуального стилю письменника, як інформаційна компресія (ІК) [1; с 164] у художній прозі сприяє реалізації майстерності автора.
У нашій статті досліджуються прояви художніх модифікацій ІК і, відповідно, завданням є з’ясування компонентів реалізації ІК у малій прозі Бориса Грінченка та їх мистецької спрямованості. Синкретизм індивідуального стилю письменника постає з функціонування мовленнєвих засобів, застосованих у конкретних літературних творах. Чи не найбільш повно такі засоби реалізуються у тих письменників, які відомі й цікаві насамперед тематичними аспектами і ідейною спрямованістю творчості, що не перекреслює стилістичні нюанси у їх прозі. Відповідно, існують прийоми, які ці стилістичні засоби формують і увиразнюють. Одним з них є інформаційна компресія.
За визначенням Н. Валгіної, інформаційна компресія – це стиснення змістового аспекту дефініціюючого при збереженні сутнісної площини дефініційованого [1; с.168], відповідно, це явище має значний потенціал у архітектоніці тексту, оскільки напряму пов’язане з моделюванням образного слова. Семіотичні і комунікативні засоби компресії інформації в художньому творі мають значеннєву спрямованість, відмінну від інших видів текстів. Існує ряд мотивів, які обумовлюють компресію інформації, зокрема, у художньому мовленні значущими є такі: 1) вимоги мовної прагматики; 2) приписи естетики і жанру; 3) вимоги стилістики. До семіотичних (знакових, мовних) різновидів компресії належать: лексична компресія (ЛК), синтаксична компресія (СК) та формування мовленнєвих стереотипів; до комунікативних (власне, текстових) – згортання інформації та застосування повторної номінації [1; с.165].
Загальнолітературним випадком ЛК вважається вживання терміна без його визначення, оскільки термін номінує поняття в максимально згорнутому вигляді, саме вони дають найбільше згортання інформації. Окрім того, варіантами ЛК може вважатися вживання професіоналізмів, діалектизмів тощо, значення яких прочитується з контексту. Синтаксична компресія передбачає стиснення знакової структури через еліпсис, граматичну неповноту, асиндетон, синтаксичну асиметрію (відкидання логічних ланок висловлювання). Модифікації компресії інформації обумовлюються жанровими домінантами тексту, зокрема, вафористиці, новелістиці. Мовленєвий стереотип виникає через часте вживання словесних конструкцій у певній ситуації. Комунікативні способи компресії інформації пов’язані з її згортанням, до цього ж типу належить і використання засобів повторної номінації, лаконічних фраз, які замінюють значні фрагменти тексту. У будь-якому випадку – і при семіотичних способах компресії, і при її комунікативних способах – спостерігається скорочення текстового простору за рахунок превалювання обсягу дефініційованого над обсягом дефініціюючого. Проте умови мовної прагматики часто обмежують компресійні можливості в повсякденному або ж спеціалізованому вжитку, але художнє слово у комплексній структурі пов’язане з застосуванням особливих стилістичних прийомів, таких, як навмисне умовчання, недомовленість. Взагалі, інформаційна компресія призводить до лаконізації тексту, ступінь якої залежить від комунікативної ситуації, а в художньому тексті – від інтенції автора. Лаконізація в такому випадку не є скороченням тексту за рахунок вилучення частини інформації, але оптимізацією сприйняття зі збереженням повного обсягу емоційної, змістовної і образної інформації.
Оскільки художній твір є комунікаційним актом, то застосування до нього аналізу засобів ІК дозволяє з’ясувати походження компонентів образності через специфіку індивідуального стилю письменника. Так, Б. Грінченко насамперед зацікавив науковців з позицій соціального і національного забарвлення його творчості, багатоосяжної громадської, видавничої і наукової діяльності [4, 5, 6], тенденція обмежувати його стилістику межами народницької естетики стала традиційною. Мала проза письменника у ракурсі її художніх особливостей досліджувалась не так вже й часто [3, 7], хоча науковці відзначали в нього нестандартне художнє мислення та тенденцію до психологізації ще у 80-х роках [8; с.27].
В оповіданні “Без хліба” (1884) драматична колізія почуттєво будується і через стилістику, зокрема, саме через використання різновидів ІК. Найпоширеніша з них – граматична неповнота конструкцій, у яких випущено цілий ряд головних і другорядних членів речення, переважно з еліпсисом одного або кількох членів речення, або ж усього підрядного: “самим їсти нічого – не те що теличці /їсти. – О. Є. І ” [2; с.206], “багато вас тут ходить таких /які просять хліба. – О. Є./..” [2; с.206], “Воно вхопилося голодне, та й кинуло/смоктати. – О. Є./: молока нема” [2; с.207]” “Ні, хоч і дадуть /зерна. – О. Є./, а все ж на сівбу немає, – їхати /до батька. – О. Є./ не минеться” [2; с.208].
Своєрідною формою лексичної компресії стає вилучення певного смислового компонента, яке переважно зустрічається у діалогах. Такою є красномовна репліка від імені уявного співрозмовника (власне, односельця головних героїв): “…тобі давай, давай, а назад і не сподівайся”[2; с.206], в якій сконцентровані і усвідомлення власної неспроможності мати достатньо, щоб допомогти ближньому, і властива українській ментальності економність, і рішучість у обстоюванні власних інтересів.
Інше емоційне забарвлення має фактично односторонній діалог Горпини з чоловіком, в якому він, доведений до відчаю голодом і злиднями, не відгукується на її питання, занурений у свої власні роздуми:
– Петре, а Петре! – Га?
– А що ми оце робитимемо?
– Як? [2; с.207]
Ці питання-вигуки відтворюють ту ситуаційну прірву, в якій опинилися персонажі, водночас натякаючи на те провалля у стосунках, що з часом утвориться між подружжям.
Особливо трагічний стан сугестіює такий прийом лексичної компресії, як постійне вилучення з тексту найважливішого, ключового поняття твору – зерно, хліб:
“А як скаже – ні, не дам?/хліба/”[2; с.207];
– Не положіть гніва, прийшов оце до вас /попросити хліба/… От уже третій день, мало що й ївши, сидимо /без хліба/… Сьогодні й крихти /хліба/ в роті не було і борошна нема… [2; с.208];
– Хіба нема й нашого /хліба/ там? Хай! Панькатися з їми, чи що? Хіба вони розуміють /як залишитись без хліба/?[2;с.211];
Я заховав на могилі /хліб/…[2; с213];
– Люди добрі! Простіть мене, бо я злодій! Я вкрав з гамазеї/хліб/… [2; с.216].
Реконструюючи текстову тканину, бачимо, що емпатія щодо головних героїв досягається переважно через такий вид ІК як синтаксична компресія та її модифікації: еліпсис, граматичну неповноту, синтаксичну асиметрію.
Новела “Сама, зовсім сама” (1885) жахає трагічним перебігом сюжету: юна дівчина, втративши матір, мріє про смерть, але, кинувшись під поїзд, опам’ятовується, та пізно. ІК здійснюється переважно за допомогою формування мовленнєвих стереотипів та згортання інформації, вже відомої читачеві, втілених у форму риторичних запитань, фігури обриву: “Скільки ночей безсонних, думок важких та гнітючих!..” [2; с.217]; “Побачила, що не вмерла і доводиться їй жити. Та як?” [2; с.218]; “У самих у їхнє гурт чого є…а в кого, може, й є, та… “[2; с.218]; “Безнадійність обнімала її – чорна, без просвітку…” [2; с.222]; “Останнє проміння позолотило деревам верховіття і погасло. їй – воно навіки погасло!..” [2; с.228]; “А ось таки й він – свистить!” [2; с.228].
У соціально-побутовому з морально-етичним підтекстом творі “Дядько Тимоха” (1885) з ІК поєднується іронія і неприховане співчуття наратора до обдарованого селянського майстра, який постраждав від зрадливої жінки. У тексті зустрічаються випадки ІК у вигляді лексичної компресії, а саме вживання ковальської професійної термінології з метою відтворення колориту і ставлення головного героя до подій, що відбуваються. Чого вартий лише діалог доброзичливого, та зовні суворого коваля з присоромленим і розгубленим господарем реманенту:
– Гм… Твоя сокира таки зазнала лиха…
– Та було всього по хазяйству… Тільки вже настали, будь ласкав!
– Нову б тобі, мабуть, краще… [2; с.229].
Спостерігаємо синтаксичну асиметричність, яка в наступних конструкціях межує із граматичною неповнотою: “Але не помоглося – пішов” [2; с.235]; “Жінка зосталася – повія була на все село” [2; с.235], і за змістовністю наближає речення до мікросценки.
Соціальне сатиричне оповідання “Непокірний” (1886) будується на недомовленості, пов’язаній із згортанням інформації. Полохливі та нахабні чиновники знищують вчителя лише на підгрунті особистої неприязні. Читачеві й не потрібні особливі роз’яснення, адже він розуміє все через відтворення їх спотвореного мовлення. “Стовпи суспільства” нездатні пов’язати і два слова: “…волосний писар… догадався, що цей учитель…теє…” [2; с.236];
– …Книжка така…проти бога?
– Конешно!
– Так її й теє… [2; с.244].
Переважно формування мовленнєвих стереотипів і застосування повторної номінації формують ідейно-стилістичний аспект новели “Зустріч” (1888). Колишні товариші і однодумці розуміють один одного з напівслова:
– І високо заліз?
– Та так собі…
– З більших уже б то?
– Трохи… Треба якось жити… [2; с.248].
І між рядків ми прочитуємо здивування одного і пристосуванство іншого.
Слово діло в тексті вживається в різних значеннях (“Діло роблю!” – “Я й не кажу, що ти без “діла” сидиш. Але згадай, про яке діло колись ми мріяли, до якого діла себе готували”[2; с.250]; “де… література.., що єднала усіх докупи, до одного діла” [2; с.252], що розвиває прийом застосування повторної номінації. Головну думку тексту стверджує увірваний афоризм, повторений обидвома персонажами: “…не про хліб самий…” [2; с.251].
Соціальне оповідання “Байда” (1882) не перенасичене видами ІК, зустрічається лексична компресія (губернське місто N [2; с.253]). Головним чином, у тексті автор вдається до натяковості через еліпсис і граматичну неповноту в синтезі з ситуаційною компресією, які через підтекст говорять нам про минулу громадську діяльність героя: “Цього Степан Петрович зрозуміти не міг, та навіть не хотів про це й думати, бо завсігди… А цур йому…” [2; с.255]; “Байда! Він знає цю пісню… Так часто співав… Так багато думав…”[2; с.256]”; “Він ждав. Чого? А чи він сам знав – чого? Тільки воно повинно було бути таке, що відразу могло б одмінити все. Він ждав, і тяжко було ждати…” [2;с.257].
Відповідно інформаційна компресія як один із способів підвищення інформативності вербальних засобів вираження (мовних одиниць) допомагає побудувати такий текст, у якому був би максимально виражений необхідний смисл при мінімальній затраті мовних засобів. У творчості Б. Грінченка інформаційна компресія сприяє формуванню ідейного забарвлення оповідань через емоційно-образну структуру тексту, переважно конструкції змістового і синтаксичного характеру. У розглянутій прозі письменника лексичний і синтаксичний різновиди компресії безпосередньо пов’язані з компресією комунікативною, оскільки вони реалізуються в діалогах, монологах або невласне прямій мові. Довершене відчуття прозаїком психологічних і мовленнєвих нюансів і витворюють ту неповторну художню атмосферу текстових масивів малої прози Бориса Грінченка, яка покликана була активізувати увагу українства до громадських проблем.
Література
1. Валгина Н. С. Теория текста. – Москва: Изд-во МГУП “Мир книги”, 1998.- 210 с.
2. Грінченко Б. Г. Твори: В 2 т. – Т.1. – К.: Наукова думка, 1990.- 640 с.
3. Гаєвська Л. О. Грінченко і художня еволюція української прози // Радянське літературознавство. – 1989. – № 1. – С 50-61.
4. Неживий О. Для рідного слова: творча спадщина Бориса Грінченка і проблема національного виховання/Луганський інститут внутрішніх справ, Інститут грінченкознавства, ЛДПІ ім. Тараса Шевченка. – Луганськ, 1994. – 91 с
5. Пільгук І. Класична спадщина Бориса Грінченка // Грінченко Б. Твори: У 2 т. – К.: Вид. АН УССР, 1963. – Т.1. – С. IY-XXI.
6. Погрібний А. Г. Борис Грінченко: Нарис життя і творчості. – К.: Дніпро, 1988. – 269 с
7. Погрібний А. Г. Борис Грінченко в літературному русі кінця XIX – початку XX ст.: Питання ідейно-естетичної еволюції. – К.: Либідь, 1990. – 230 с
8. Погрібний А. Борис Грінченко // У кн. : Грінченко Б. Г. Твори: В 2т. – Т.1. – К.: Наукова думка, 1990. – С.5-ЗО.
9. Рікер П. Що таке текст? Пояснення і розуміння // У кн.: Антологія світової літературно-критичної думки XX ст – Львів: Літопис, 2001. – С 305-326.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)