Шкільний твір – Учителька та її учні: два погляди на один світ (за повістю Марини Аромштам Коли відпочивають янголи)
Усі ми змалку звикли, що школа – це система. Вона встановлює рамки й стандарти та вимагає їх дотримання. Школа не тільки дає знання, а навчає працювати в колективі й жити в суспільстві. Однак у будь-якому співтоваристві важливо залишатися собою, бути людяним. Саме це, на мою думку, є однією з головних думок повісті Марини Аромштам “Коли відпочивають янголи”.
У творі показано два погляди на світ: дитини, яка зростає, шукає свій шлях і часто не усвідомлює, як поводитися в цьому складному світі, і вчительки, яка любить своїх вихованців і намагається навчити їх розв’язувати життєві завдання, хоча інколи й сама не розуміє, як краще це слід робити.
Книга написана від імені маленької дівчинки Аліни. Вона ділиться своїми думками та переживаннями, розповідає про взаємини учнів зі своєю першою вчителькою. У житті дітей відбувається безліч подій: принци, здійснюють подвиг, проходить справжній бал, у класі з’являється новий учень, а з шафок пропадають магніти… Саме з оповіді Аліни ми дізнаємося про проблеми школярів, бачимо їхній погляд на ситуації, згадуємо себе в їхньому віці. Життя малечі – це прагнення збагнути, за якими законами діє світ навколо, як жити в ньому, що є правильним, а що ні. Адже незважаючи на те, що діти малі, наївні й ще подекуди вірять у казки, але їх не обминають справжні “дорослі” проблеми. У більшості учнів непрості взаємини з батьками, вони переживають перше кохання, інколи впадають у відчай, почуваються розгубленими, покинутими, навчаються відповідати за свої вчинки, а це, як виявляється, дуже непросто! Допомагає малюкам у пізнанні світу мудра наставниця – перша вчителька Марсем, тобто Маргарита Семенівна.
У книзі подано дуже цікавий образ педагога. З одного боку Маргарита Семенівна нагадує мені Мері Поппінс з відомої казки, але з іншого – це звичайна людина зі своїми сумнівами та проблемами. Зі щоденника вчительки, уривки якого введені в оповідь, ми дізнаємося її міркування про педагогіку, про любов до дітей, про те, як зробити їх кращими й добрішими. Деколи ці зізнання не дуже педагогічні. “Вбила б!” – пише Марсем після чергової витівки своїх підопічних. І ми, читачі, починаємо розуміти, наскільки неоднозначною, складною є праця педагога, не кожному вона під силу. Маргарита Семенівна зізнається, що любов до дітей – не безумовна цінність, якою повинен керуватися вчитель: “Діти – не порцелянові пупсики. Вони люди. І, як люди, викликають у нас різні почуття. Нам може бути з ними добре, а може бути – огидно”.
Марсем пише в щоденнику про “бісів у крові дітей”. Вона прагне, щоб діти контролювали свої емоції, стримували потяг до злих, образливих, ганебних вчинків, хоче навчити їх бути добрими, допомагати одне одному, плекає в них високі моральні якості. Маргарита Семенівна намагається “бачити дитину зсередини” й інколи використовує нестандартні методи. Наприклад, придумує для учнів похід на страшного Дрегона, якого повинні перемогти “принци”. Адже хлопчику, який раз став героєм, набагато важче буде потім зробити якусь капость або підлість.
Мені дуже сподобалася книга “Коли відпочивають янголи”, вона дуже емоційна, учить добру й людяності, спонукає до роздумів. Безумовно, складний світ навколо нас накладає відбиток на людину. І як іноді важко, майже неможливо, розуміти всіх, приймати такими, які вони є, і любити! Але будьмо хоч трохи добрішими, виявляймо більше терпіння і розуміння одне до одного – тоді й наші янголи зможуть хоч трохи відпочити!
(2 votes, average: 3.50 out of 5)