Твір “Один день з життя селянина середньовіччя”

Мене звати Іван. Як у всіх селян нашого села, у мене немає прізвища. Щоб відрізняти мене від інших Іванов, можна називати мене по батькові. Його звуть Прокіп.
Я живу в дерев’яній хаті, в якій два віконця, затягнуті бичачим міхуром. Кімната у нас одна – посеред неї стоїть величезна спекотна піч. Ми топимо її ялиновими і сосновими дровами. Там сплять мої діти, Таня і Прошка. Вони ходять босоніж, як і я, як і моя дружина Катерина. Я прокинувся на світанку, надів штани і сорочку до коліна. Взяв косу і пішов в поле косити траву. Потрібно сушити сіно, запасти його на зиму для корови.

В обід прийшла Катерина і принесла мені харчі в глиняному горщику. Скиба свіжого хліба, шматок жирного солоного м’яса, ягоди журавлини. Ще глечик ранкового смачного молока. Катерина сама пече хліб в нашій печі, сама доїть корову. Кожна селянка пече хліб сама, адже ніхто в селі не тримає пекарень.

Читати я не вмію, в нашому селі читати і писати вміє лише один Сава, що народився в місті. Я сам вмію рахувати лише до десяти, тому знаю, скільки у мене було дітей. У мене народилося шестеро дітей, а вижило, як бачите, лише двоє. Ось дітей моїх батьків, тобто своїх братів і сестер, я і порахувати не можу. Їх народилося точно більше десятка, а вижило семеро. Я один із щасливчиків.

Увечері я закінчив роботу і прийшов додому. Під лавкою возилися діти з цуценятами і з телям, якого дружина забрала на ніч до хати, щоб підлікувати. Катерина запалила соснову тріску – лучину, поки ми вечеряли юшкою з ячменю. Коли вона догоріла, всі лягли спати.

Найближчий до нас місто – це Великий Новгород, старовинний і красивий. Кажуть, там золотом сяють куполи височенних церков. Але я там не бував жодного разу. Напевно, ніколи і не побуваю. Але ж так мрію.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 3.33 out of 5)

Твір “Один день з життя селянина середньовіччя”