Шампанське Артемівського заводу
Починати розповідь про шампанське можна здалеку. Прямо таки з глибини тисячоліть. Можна згадати Гомера і Вергілія, які згадували у своїх безсмертних творах ігристе вино. Не варто забувати і ближчих нам за часом класиків. “Ну просто знаходишся в емпіріях!” – Вигукував Микола Васильович Гоголь, покуштувавши чарівного напою, а Олександр Сергійович Пушкін, великий любитель шампанського, особливо виготовленого виноробним домом “Вдова Кліко”, прославив його в “Євгенії Онєгіні”: “Між Лафіт і Кліко / Лише були дружні суперечки… “
Безумовно, розповідаючи про шампанське, не можна не згадати благочестивого будинку [4] П’єра Періньона, керуючого виноробними підвалами бенедиктинського Оввільерского монастиря, що в провінції Шампань, і його забудькуватість, завдяки якій і з’явилося на світ шампанське. Справ у будинку Періньона було по вуха, і залишив він одного разу без нагляду в підвалі кілька пляшок молодого вина. Через деякий час вино нагадало про себе: серед білого дня пролунали раптом гучні постріли, спочатку досить налякали монастирську братію. Розібравшись в чому справа і пожурив забудькуватого будинку Періньона, ченці зважилися покуштувати заграла в пляшках молоде вино. І зрозуміли – Господь Бог любить Оввільерскій монастир і його благочестивих мешканців, адже інакше не послав би він їм такий прекрасний напій.
Згадаємо ми і знаменитого мандрівника і натураліста, академіка Петербурзької академії наук Петра Симона Палласа. Крім іншого, вчений захоплювався виноробством, і непросто захоплювався, а зробив дуже багато для його розвитку в Росії. Наприкінці XVIII століття відкрив у своєму маєтку під Судаком спеціальне училище виноробства, де в 1799 році було виготовлено перше російське шампанське. Ніяких особливих цілей Паллас не переслідував, просто вирішив поставити експеримент – вийде чи ні з кримського винограду ігристе вино.
Інший підхід був в іншого знаменитого винороба – князя Льва Сергійовича Голіцина. Будучи людиною, пристрасно закоханим у вино, він хотів, по-перше, щоб добре вино, в тому числі і шампанське, було доступно простому народу і змогло витіснити дешеву горілку, а по-друге, щоб кримські вина були такі ж поважані, як і кращі французькі, італійські або, наприклад, португальські. І своєї мети він домігся. Кілька років князь вивчав виробництво ігристого вина на його батьківщині, в Шампані, і тільки потім взявся самостійно шукати “формулу” виготовлення шампанського з кримських сортів винограду. Маєток Голіцина “Новий Світ” під Судаком поступово перетворилося на зразкове виноробне господарство. А в 1900 році підсумком багаторічної діяльності Льва Сергійовича став фурор на Всесвітній промисловій виставці в Парижі. Експерти одноголосно присудили Гран-прі ігристому провину заводу “Новий Світ”. Вперше за багато років головний приз режисерові не дістався французьким виноробам.
Радянська влада і переміг пролетаріат спочатку ставилися до шампанського з прохолодою. Фортеці у “буржуйського” напою ніякої, пробкою, дивись, своєму товаришу робітникові можна очей ненароком вибити, а від бульбашок всього-то толку, що свербіж в носі. Але потім зрозуміли, що вже в чому-чому, а в хорошому вині буржуїни толк знали. Загалом, як кажуть, “від самих від околиць” до Кремля полюбила шампанське країна. Серед виноробів навіть ходила напівлегенда-полубиль, що нібито незадовго до закінчення Великої Вітчизняної війни Сталін викликав до себе Берію і наказав, щоб кожна радянська людина міг відзначити велику перемогу, до того моменту вже неминучу, з келихом шампанського в руках. Завдання, треба сказати, було не з легких. Але все-таки з усіх кінців країни зібрали залишилися в живих фахівців-виноробів, яким було доручено в найкоротші терміни відновити виробництво. І завдання було вирішено – через пару місяців “Радянське шампанське” знову з’явилося на прилавках магазинів. Однак потужностей катастрофічно не вистачало, тим більше що попит на шампанське та інші вина ріс з кожним роком. Не дивно, що незабаром після закінчення війни постало питання про створення нових виноробних підприємств.
В кінці 40-х років минулого століття шампанське за класичною французькою технологією, що передбачала трирічну витримку і дозрівання вина, випускалося в СРСР всього в двох місцях – в колишньому маєтку князя Голіцина “Новий Світ” та на заводі в Абрау-Дюрсо (який, до речі, також заснував Лев Голіцин) в 20 кілометрах від Новоросійська. У тому, що потрібно будувати новий завод, сумнівів не було. Але от місце для нього було вибране дуже незвичайне.
Де, в уявленні звичайної людини, повинен розташовуватися завод з виробництва шампанського? Напевно, там, де росте виноград, де світить сонце, де-небудь недалеко від моря. Під цю класичну схему підпадали і Новий Світ, і Абрау-Дюрсо. Але коли в 1950 році було вирішено будувати завод на Донбасі, та ще глибоко під землею, багатьох це напевно дуже здивувало. Тоді не було прийнято критикувати рішення радянського уряду, але такий крок, на перший погляд, здавався як мінімум безглуздим. Але тільки не фахівцям-виноробам.
Донбас, як відомо, славиться своїми шахтами. Не був винятком і місто Артемівськ. Правда, шахти тут були вугільні, а гіпсові. За роки розробок під Артемівському утворився ціле підземне місто, коридори якого простяглися на десятки кілометрів. А потім чи то гіпс став не потрібен в таких кількостях, чи то він просто закінчився, але, так чи інакше, гіпсові шахти були занедбані. До тих пір, поки навесні 1950 не розпочалася друга життя підземного міста. Постановою Ради міністрів СРСР було вирішено створити в гіпсових штольнях міста Артемівська Донецької області виносховищі, яке здійснювало б прийом і зберігання виноматеріалів. Крім того, на базі нового підприємства планувалося виробництво однорідних типових партій винного купажу для поставки його на заводи шампанських вин України.
Фахівці знали, що артемівські гіпсові шахти – місце, ідеальне для витримки вина. Адже молоде вино – продукт дуже ніжний, можна навіть сказати, примхливий. І використання підземних площ для зберігання вина здавалося дуже перспективним. Але 29 червня 1950 вийшла нова постанова Ради міністрів – виділити понад ліміт майже 2,5 млн рублів і створити в Артемівську не просто виносховищі, а новий завод з виробництва шампанських вин продуктивністю 5 млн пляшок на рік. І в цьому випадку все було дуже розумно. Артемівські шахти – це постійна в будь-який час року температура від 12 до 14 градусів тепла, підходяща відносна вологість повітря (88-90%), плюс до цього 250 тис. М2 вільної площі на глибині 70 метрів. Загалом, не умови, а рай для вина, причому саме для шампанського.
Правда, для того щоб штольні дійсно стали раєм, потрібно було добре попрацювати. Підземелля знаходилося, що цілком природно, у вельми занедбаному стані. Шахти були залиті водою, під ногами хлюпало брудне місиво, від вогкості стіни вкрилися чорною пліснявою. Щоб вичистити і привести в порядок ці “авгієві стайні”, знадобилося чимало часу і зусиль.
Цікаво, що першою продукцією, випущеної заводом шампанських вин, був коньяк. У 1952 році, крім вина з Криму і Краснодарського краю, в Артемівськ став надходити коньячний спирт з Угорщини, Болгарії і Румунії. Артемівський коньяк отримав високу оцінку фахівців і кілька нагород на престижних конкурсах, проте в 1954 році було прийнято рішення про спеціалізацію підприємства виключно на шампанських винах.
Природно, що на заявлені 5 млн пляшок на рік Артемівський завод вийшов не відразу. Перша партія шампанського, випущена в 1954 році, була в десять разів менше. Але з кожним роком підприємство нарощувало випуск: в 1955 році було випущено 1,3 млн пляшок “Советского шампанского”, в 1959 році – 2,7 млн, а в 1964 році завод вийшов на запланований обсяг виробництва. У 1980-х роках в Артемівську випускали вже 10 млн пляшок шампанського. Причому це було зроблено не тільки за рахунок збільшення виробничих площ, а й завдяки модернізації виробництва. Що саме було зроблено на підприємстві, ми конкретизувати не будемо. Напевно, читачеві не дуже цікаво і зовсім незрозуміло, якщо ми скажемо, що на заводі була проведена “механізація предремюажной і преддегоржажной обробки кюве холодом” або щось подібне. Просто констатуємо факт – у радянський час Артемівський завод вийшов у лідери серед виробників шампанського. Про що говорять численні нагороди і звання, отримані заводом: “Підприємство комуністичної праці”, “Підприємство високої культури виробництва”, “Підприємство, що випускає продукцію відмінної якості”, ордена Трудового Червоного Прапора, Знак Пошани, Трудової Слави II і III ступенів. Кількість же медалей і почесних грамот, отриманих Артемовським шампанським на різних міжнародних виставках і конкурсах, обчислюється сотнями. Але не це, мабуть, найголовніше. Постійно модернізуючи виробництво, впроваджуючи і розвиваючи нові технології, артемівці (самі того не відаючи) підготували своє підприємство для безболісного переходу на ринкові рейки.
Напевно, не потрібно зайвий раз нагадувати, що з себе представляла українська економіка на початку 90-х років минулого століття. Число стабільно працюючих великих підприємств можна було перерахувати по пальцях. До них належав і Артемівський завод шампанських вин. Мало того, в ті часи, коли щосили бушувала гіперінфляція і кожен долар був на рахунку, артемівці могли дозволити собі придбати дороге імпортне обладнання на мільйони доларів. І тому нині Артемівський завод успішно працює і процвітає, на заздрість конкурентам і радість нам, споживачам.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)