Роль глави уряду
У Конституції Німеччини закладено спеціальне положення, пов’язане з тим, що уряд працює на колегіальній основі, причому міністри наділяються автономією. Але канцлер володіє, згідно з Конституцією, правом зупиняти в разі потреби ті чи інші загальні орієнтації проведеної політики. Ця компетенція, звичайно ж, має теоретичний характер. На ділі ж реальні можливості глави уряду залежать від природи правлячої коаліції, особистості канцлера і впливу на нього і в житті країни тих чи інших ключових міністрів. Так, канцлер Аденауер зіграв значну роль у тому, що Західна Німеччина в рік холодної війни поступово ставала частиною західного світу. У 1970-і рр. В. Брандт чимало зробив для того, щоб нормалізувати відносини з Радянським Союзом та іншими країнами Східної Європи. Ерхард як глава уряду проводив таку політику, яка викликала чимало суперечок в німецькому суспільстві. І треба думати, що його вплив як канцлера навряд чи перевищувало той авторитет, який він завоював на посаді міністра, увійшовши в історію як автор “німецького дива”.
В Італії глава уряду не володіє таким авторитетом, який би дозволяв йому спрямовувати політику міністрів. Потрібно неабияке мистецтво знаходити підтримку політичних партій та депутатів з тим, щоб певним чином впливати на політику як всього уряду, так і його міністрів. Правда, в 1990-і рр., В силу радикальних змін в політичному житті країни, глава уряду, нарешті, отримав реальну можливість посилити свій вплив на політику, що проводиться його ж урядом.
Своєрідним антиподом Італії є Великобританія. Якщо в Італії виборець, орієнтуючись на програму тієї чи іншої партії, виявляється в повному невіданні того, як і з яких сил буде сформовано уряд, то у Великобританії виборець ще в ході виборчої кампанії може реально уявляти, хто буде головою уряду і хто займе ключові міністерські пости. До того ж можливості прем’єр-міністра Великобританії в керівництві політикою свого уряду, як ми вже зазначали, є значними.
Служби глави виконавчої влади
Протягом тривалого часу прем’єр-міністри в країнах парламентського режиму практично були позбавлені адміністративних, фінансових та деяких інших засобів, які дозволяли б по-справжньому здійснювати функцію лідера уряду. Цю функцію глава уряду змушений був здійснювати на шляхах спільних дій з відповідними міністрами уряду.
У Франції служби глави уряду стали створюватися лише в роки Народного фронту, коли уряд країни очолив Леон Блюм. В Італії, аж до 1950-х рр., Голова уряду не мав у своєму розпорядженні ні персоналу, ні коштів, ні приміщень для свого персоналу.
У США апарат президента довгий час був дуже скромним за своїми розмірами. Однак після Другої світової війни картина різко змінилася: Білий дім отримав потужну підживлення внаслідок створення чи не найчисленнішого серед західних країн апарату президента. Президент, зокрема, розташовує спеціальним органом (White House Office), що налічує понад 600 осіб, серед яких знаходяться численні радники, які постачають президенту інформацію, готують документи і все те, що необхідно для діяльності глави держави. Немає необхідності говорити про те, що апарат президента забезпечений найдосконалішою комп’ютерною технікою, що забезпечує діяльність апарату. При цьому на основі одержуваної від апарату інформації президент вибудовує свої відносини з міністрами. Його втручання стає особливо необхідним, коли підхід до вирішення того чи іншого питання міністра розходиться з оцінками апарату президента.
Крім апарату Білого дому, діяльність президента країни забезпечують цілий ряд служб, об’єднаних навколо спеціального органу (Executive Office), який був створений ще в 1937 р Ф. Рузвельтом. Серед них виділяється Економічна рада (Council of Economic Advisors), до якого входять економічні радники президента; Центральне розвідувальне управління (Central Intelligence Agency), яке налічує 15 000 агентів; Рада національної безпеки (National Security Council) або Служба менеджменту та бюджету (Office of Management and Budget), яка займається розробкою та виконанням бюджету країни.
Чимале значення має і стиль відносин між главою держави чи уряду з усіма зацікавленими особами та службами. Так, в США президент висловлює побажання, пропонує і веде переговори, але не нав’язує свої думки. Кожному рішенню передують численні і детальні обговорення проблем. Така ж практика існує і в Італії.
У Великобританії та Німеччині служби прем’єр-міністра і канцлера набагато скромніше, ніж, приміром, у США та Італії. Більше того, у Великобританії спеціальна служба при уряді (Cabinet Office) обслуговує не тільки прем’єр-міністра, але і всіх міністрів уряду. Ця служба відіграє істотну роль у виробленні та координації урядової політики. Проте прем’єр-міністр може користуватися послугами та допомогою 5-6 секретаріатів, які є частиною цивільної служби країни, які є аполітичними в тому сенсі, що ці структури не обслуговують інтереси тієї чи іншої політичної партії. Прем’єр-міністр користується можливостями тих осіб, які забезпечують зв’язку урядових структур з пресою. Він може призначати спеціальних радників, які обираються з числа адміністрації.
У найближчому оточенні прем’єр-міністра Великобританії перебуває від 10 до 20 осіб, що виконують політико-адміністративні функції. Сказане не означає, що політичні можливості прем’єр-міністра Великобританії скромні. Навпаки, його можливості значно більші, ніж у його колег в США чи Італії. Це пов’язано з тим, що британський прем’єр є лідером правлячої партії, що спирається на більшість у парламенті, що відіграє вирішальну роль у проведенні політики.
Кабінет канцлера Німеччини значно відрізняється від тих, що ми тільки що охарактеризували. Він багато в чому нагадує сукупну службу уряду Франції. В даний час кабінет канцлера налічує близько 500 службовців, частина з яких (близько 100) займають вищі пости в адміністрації. Окрім, що називається, постійних службовців, роботу канцлера забезпечують численні службовці, з якими укладаються контракти (вони представляють близько 40 відсотків всього персоналу канцлера). Канцлер розпорядженні і специфічним персоналом преси (близько 800 чоловік), який інформаційно забезпечує його діяльність.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)