Концепція електронного уряду
Електронний уряд – це система державного управління на основі електронних засобів обробки, зберігання і розповсюдження інформації. Зрозуміло, що сенс перетворення звичайної практики державного управління зводиться до зростання числа комп’ютерів в кабінетах чиновників. Застосування ІКТ має в кінцевому рахунку призвести до зміни взаємин між державою і громадянами. Держава в цьому випадку розуміється в першу чергу як організація, яка обслуговує населення. І основний сенс створення електронного уряду – зробити надання державних послуг гранично доступним і зручним для контрагентів держави.
Модель електронного уряду передбачає виділення чотирьох сфер взаємодії держави з споживачами його послуг:
(1) G2C (government-to-citizen) – між державними службами та громадянами;
(2) G2B (government-to-business) – між державою і приватними компаніями;
(3) G2E (government-to-employee) – між державними організаціями та їх співробітниками;
(4) G2G (government-to-government) – між різними державними органами та рівнями державного управління.
У всіх чотирьох сферах основу взаємодії сторін складають потоки інформації. При цьому звернення держави з інформацією по суті зводиться до відносно невеликого набору легко формалізуються операцій. Інформацію можна збирати, зберігати, обробляти, поширювати, знищувати.
Можливості ІКТ дозволяють здійснювати ці операції набагато швидше, ефективніше і дешевше, ніж це дозволяли робити традиційні паперові технології. Наприклад, будь-який російський закон вважається вступив в дію з дня його публікації. Офіційний орган, що публікує тексти законів, – “Російська газета” (РГ). Проте можливості будь-якого “паперового” ЗМІ обмежені об’ємом газетних смуг, збільшення якого досить затратно, тиражем (кілька сотень тисяч примірників) і ускладненим доступом (пошук знадобилася торішнього закону в бібліотеках вимагає чимало часу). Всі ці обмеження знімаються публікацією тексту закону в електронному варіанті РГ (в Інтернеті): цей текст доступний завжди, всім і в будь-якій точці Землі. Та до того ж допомагають автоматизовані системи пошуку інформації. Так що при переході до ІКТ швидкість і обсяг поширення і отримання інформації виявляються багато вище, а витрати – набагато нижче.
Звичайно, найбільш затребувана (і одночасно найскладніша) підсистема електронного уряду – G2C – взаємини державних служб з громадянами. Її принцип: уряд (державні послуги) має бути доступне кожному, в будь-який час і в будь-якому місці. І йдеться, зрозуміло, не тільки про надання інформації про порядок і часу роботи органів влади. Головне – створення громадянам можливостей безконтактного, віддаленого користування всім спектром державних послуг. Завдання це непроста і далеко не відразу вирішуване. За методикою, розрахованої ООН для визначення індексу розвитку державних онлайнових сервісів, функціональні можливості державних веб-сайтів повинні розширюватися в такій послідовності [136]:
(1) початкове присутність – наявність веб-сайту, що містить базову довідкову інформацію про державний орган, посилань на інші органи влади, підрозділи самого органу державної влади та неурядові організації;
(2) просунуте присутність – розширене зміст веб: наявність архівів документів (законів, постанов тощо), поточної інформації, баз даних (статистичної та іншої інформації), новинного розділу, розділу поширених запитань, наявності сервісів пошуку, допомоги, скачування файлів і карти сайту. Це стадія одностороннього взаємодії, що передбачає отримання інформації населенням;
(3) інтерактивне присутність – можливість завантажувати форми, необхідні для отримання надаваних відомством послуг, наявність зразків цих форм, контактної інформації та можливості зв’язатися з представниками державного органу через сайт, використання аудіо – і відеофайлів для інформування населення;
(4) Транзакційним присутність – двосторонню взаємодію органів влади з населенням та організаціями, що передбачає використання веб-сайту для отримання державних послуг без необхідності подальшого очного звернення до органів влади – оплати податків і штрафів, запиту та отримання документів, оплати послуг з використанням різних платіжних систем та ін.;
(5) мережеве присутність – наявність спеціальних інструментів і можливостей для залучення громадян у обговорення і прийняття рішень – веб-форм дая коментарів, інструментів онлайнових консультацій з населенням, дискусійних форумів з питань реалізованої відомством державної політики, онлайнових опитувань, а також можливістю підписатися на отримання інформації по електронній пошті.
Ці стадії зазвичай і використовуються для визначення ступеня зрілості (сформованості) електронного уряду. ООН щорічно публікує спеціальну доповідь (UN e-Government Survey), в якому аналізує та оцінює різні аспекти “електронізації” держав. У доповіді 2010 р інтегральним індексом рівня розвитку електронного уряду (E-government Development – index) десятку лідерів склали наступні країни: Республіка Корея, США, Канада, Великобританія, Нідерланди, Норвегія, Данія, Австралія, Іспанія, Франція. Російську Федерацію експерти ООН поставили в цьому рейтингу на скромне 59-е місце (2005 г. – 50-е, 2008 – 60-е). За індексом ж розвиненості державних онлайнових сервісів (Online Service Index) – тільки на 68-е. А за індексом участі громадян у взаємодії з електронним урядом (онлайнові консультації, прийняття рішень електронним голосуванням та ін.) – Ще нижче, на 86-е місце.
Сьогоднішні країни – лідери в інформатизації державного сектору традиційно починали з чисто інформаційної стадії – створення веб-порталів, які є єдиною точкою доступу до інформації про державні послуги. Вперше вони з’явилися в Сінгапурі і Канаді (1999), США (2000) і Великобританії (2000). На просторах СНД національні портали електронного уряду були створені в 2006 р (Казахстан, Киргизія, Україна). У Російській Федерації такий портал (gosuslugi. ru) заробив в грудні 2009 р У країнах-лідерах також активно розвиваються регіональні портали, що передбачають інтеграцію з порталами загальнонаціональними. (Хоча в США, наприклад, цього немає, оскільки більшість державних послуг виявляється громадянам на рівні штатів.) Крім того, існують і більш локальні інструменти надання державних послуг: відомчі центри, інформаційні кіоски в громадських місцях (термінали з сенсорними екранами), колл – центри (телефонний доступ до послуг) тощо. Але все це, звичайно, лише доповнення до головного засобу надання електронних послуг – Інтернету.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)