Дуалістична виконавча влада
Дуалістична виконавча влада характерна для парламентського режиму. Вона виникла на шляху тривалого і поступового перетворення монархічних режимів. У підсумку цього перетворення інститут ченця придбав багато в чому символічне і церемоніальне значення.
Потрібно сказати, що монархія втілює самим фактом свого існування безперервний характер діяльності держави та її інститутів, не володіючи при цьому ні владою, ні засобами для проведення в життя власної політики.
Як відзначають політологи та конституціоналісти, при збереженні монархії значно знижується небезпека надмірної концентрації владних повноважень в руках виконавчої влади. І це можна розглядати як один із важливих пояснень історичного успіху інституту монархії в різних країнах. Однак роль глави держави в різних країнах значно різниться.
Глава держави
Глава держави в парламентському режимі затверджується різним чином. У деяких країнах він приходить на цей пост на основі принципу успадкування, в інших же – обирається загальним голосуванням (Австрія, Португалія, Фінляндія). Однак найбільше поширення набула практика обрання глави держави парламентом або спеціальною колегією виборців за провідної ролі в ній парламентаріїв.
У Великобританії глава держави, який є одночасно і главою англіканської церкви, отримує свій пост на основі принципу успадкування. При цьому зазначений пост може займати і жінка. У Німеччині, Італії президент країни обирається. У Німеччині виборна колегія складається з депутатів бундестагу і делегатів усіх Земель, обраних на пропорційній основі. У процесі такого обрання великий вплив мають політичні партії.
Інша процедура обрання глави держави використовується в Італії. Тут президент країни обирається на спільному засіданні обох палат парламенту. До парламентаріям додається по три делегати від кожного регіону країни (1 – від Валь д’Аоста), в числі яких знаходиться хоча б один представник, який не належить до правлячої більшості в регіоні.
Відмінності в утвердженні глави держави обумовлюються як повнотою, так і природою компетенцій, якими наділяються володарі цих постів у кожній з названих нами країн. Це можна продемонструвати по трьох аспектів: символічна функція, функція гаранта конституції і функція рівноваги влади.
Символічна функція глави держави є важливим елементом його прерогатив, т. К. Саме вона дозволяє і легітимізує втручання володаря цього поста в областях, в яких він має тільки номінальну компетенцію. Найбільшими можливостями для політичного маневру володіють ті з глав держав, які найкращим чином уособлюють собою ідентичність країни, а також приватну та публічну чеснота свого народу.
Така ідентичність дозволяє британському суверену символізувати єдність і постійність держави (Корони) поверх політичного поділу країни. Нейтралітет королеви в політичному відношенні дозволяє вести продуктивний діалог у разі потреби з парламентом і урядом. До сказаного слід додати й те, що королева є главою англіканської церкви, що, безумовно, сприяє сприйняттю монарха як особи, що представляє націю в цілому.
В Італії та Німеччини президенти виконують, по суті справи, такі ж функції, що і британський монарх. Однак у цих країнах глави держав відчувають на собі вплив додаткових примусів. У цих країнах більше значення, ніж у Великобританії, в процедурі призначення глави держави відіграють політичні партії.
А це призводить до того, що більш високий ступінь “політизації” кандидата на пост президента послаблює його як виразника “символу” національної єдності. Виходить так, що для відправлення функції президента володар зазначеного поста повинен відмовитися від усіх своїх колишніх політичних пристрастей. А це далеко не просто.
Глава держави в парламентському режимі є гарантом інститутів. Це забезпечується перевагою інституту президента по відношенню до всіх інших політичних інститутів, в тому числі і по відношенню до парламенту. Так, в Італії президент обирається строком на 7 років, тоді як парламент – на п’ять. У Німеччині президент обирається на 5 років, а парламентарії – на 4 роки. У Великобританії досі діє формула: “Король помер. Хай живе король.
Справедливості заради, треба сказати, що зазначені повноваження президента носять обмежений характер. Це ж факт, що президенти Веймарської республіки, а також Італії не змогли перешкодити приходу до влади фашистів у міжвоєнний період.
Нарешті, президент парламентського режиму володіє і ще однією, досить делікатною функцією – арбітра. Така функція досить рідко дає про себе знати у Великобританії. Однак у разі потреби монарх може заявити про себе. Відомо, що в 1986 р королева прагнула вплинути на М. Тетчер з тим, щоб країна зайняла більш тверду позицію щодо Південної Африки.
Забезпечення відомого рівноваги між владою і пов’язана з ним “влада впливу” президента наголошується в роки IV Республіки у Франції, особливо в період президентства Вінсента Оріолі. Значне зростання впливу цього президента було пов’язано як особистістю самого В. Оріолі, так і зі специфічною владою, яка йому була надана Конституцією.
Подібне наголошується в історії італійських політичних інститутів. Так, перший президент Італії Луїджі Ейнауді зміг створити так зване автономне політичне “простір”, зокрема, в області призначення членів Конституційного суду, розпуску і навіть вибору президента Ради. Це стало значним моментом в тому, що політичні партії визнали важливість поста президента Республіки. Можна стверджувати, що весь післявоєнний політичний розвиток Італії значною мірою відчувала вплив діяльності змінювали один одного президентів.
У Німеччині політичні можливості президента є достатньо обмеженими. Так, згідно з положеннями Конституції, президент країни бере участь у визначенні кандидатури на пост канцлера. Більше того, він представляє цю кандидатуру в бундестаг для затвердження її депутатами. Але цю кандидатуру йому називають або перемогла на виборах партія, або прийшла до влади коаліція партій. Те ж саме можна сказати і про призначення міністрів і вищих чиновників.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)