Соціально-політична програма Тимчасового уряду
Програма нового уряду була викладена в його Декларації, прийнятої 3 березня 1917 Вона включала в себе наступні зобов’язання: 1) повна амністія для всіх політичних ув’язнених. Особливо підкреслювалося, що амністія застосовується до учасників військових повстань, терористичних замахів і “аграрних злочинів”, тобто до тих, хто засуджений за захоплення землі або іншої чужої власності; 2) свобода слова, друку, союзів і страйків; 3) зняття всіх станових, віросповідних і національних обмежень; 4) підготовка до скликання Установчих зборів на принципах загального, рівного, таємного і прямого голосування; 5) розпуск поліції і заміна її “народною міліцією”, керівники якої не призначалися, а обиралися і були відповідальні перед місцевими органами влади; 6) обрання органів місцевого самоврядування загальним, прямим, рівним і таємним голосуванням.
Примітно те особливу увагу, яка приділялася Декларацією прав військовослужбовців. Про них було згадано тричі. Так, 2-й пункт цього документа поширював на солдатів всі політичні права з малозначної тоді застереженням “в межах, що допускаються військовими технічними умовами”. У 8-му пункті Декларації пропонувалося, із застереженням про “збереження дисципліни”, усунути для солдатів всі обмеження “в користуванні громадськими правами, наданими всім іншим громадянам”. І нарешті, в 7-му пункті обіцяє не роззброювати і не виводити з Петрограда військові частини, які брали участь у повстанні.
Всупереч широко поширеній думці про повільність Тимчасового уряду, його соціально-політична програма була виконана з приголомшливою швидкістю. Цьому сприяла і захлеснула країну хвиля лівого радикалізму: Тимчасовий уряд не тільки саме прагнуло швидше ліквідувати всі політичні прикмети минулої епохи, а й постійно підштовхувалося до цього як соціалістичними партіями, так і стихійними виступами низів.
Першими, хто скуштував від плодів свободи, були, насамперед, солдати. Поштовх до “революціонізуванню” армії був даний знаменитим наказом № 1 Петроградської Ради від 1 березня 1917 Їм передбачалося обрання солдатських комітетів у всіх військових частинах і поширення на солдатів всіх політичних прав. Тимчасовий уряд визнав цей документ.
На початку весни були випущені з в’язниць і повернулися із заслання тисячі засуджених за політичними справам. 10 березня розпущений Департамент поліції, 19 березня – Окремий корпус жандармів. 2 березня прийнято закон про скасування смертної кари. У березні почалася і реформа мирового суду. Якщо раніше мировий суддя одноосібно вирішував справи, то тепер цим займався мировий суд у складі судді і двох засідателів, які представляли відповідно армію і робітників. 17 квітня уряд схвалив “Тимчасове положення про створення міліції при місцевих органах влади”. Навесні 1917 р. в селі був знищений інститут земських начальників, проведені вибори (прямим і рівним голосуванням) нових органів сільського і міського самоврядування. Восени 1917 р. був підготовлений закон про вибори в Установчі збори та призначено їх терміни. Скасовувалася будь цензура (крім військової), заборонам піддалася лише діяльність ряду вкрай правих і монархічних організацій і видань.
Куди більші труднощі Тимчасовий уряд зустріло при досягненні позначених ним зовнішньополітичних та економічних цілей. Воно засудило війну заради захоплень чужих територій і виступило за “повний мир на основі самовизначення народів” – але ніяких реальних дій з припинення війни не вжив. Власне, саме це реальна дія могло бути тільки одне – сепаратний мир. Іншого способу закінчити війну притому, що союзники вороже зустрічали навіть самі розмови про світ, не було. Сепаратний договір Тимчасовий уряд схвалити не могло: при всій сумнівності благополучного результату такої угоди Росію неминуче чекали приниження і дипломатична ізоляція. Про сепаратний мир в той час не говорили навіть більшовики, його відкидали і низи.
Економічні реформи також застопорилися. Якщо в промисловості швидкими поступками робітникам (введенням 8-годинного робочого дня, підвищенням зарплати, фактичним дозволом робітничого контролю) вдалося аж до осені 1917 р. зберігати крихкий “класовий мир”, то в селі було дещо інакше. Вже під час весняних польових робіт почалися захоплення поміщицьких земель. Вони посилилися до серпня, до часу збирання врожаю.
Аграрну реформу неможливо було провести за кілька тижнів до початку весняної сівби. Характерно, що і більшовики згодом почали аграрний переворот гроші не випуском пропагандистського відозви, а узаконенням зведення 242 селянських наказів – документа, составлявшегося довго, обачно і копітко. Грунтовно розробити за 2-3 тижні принципи аграрної реформи (і так, щоб селяни визнали її справедливої), а потім проводити її під час польових робіт, коли посіяв не знатиме, на якому полі йому належить знімати урожай, – все це очевидно суперечило здоровому глузду. Але це була одна “правда”, а поряд з нею жила “правда” інша. Вона полягала в тому, що вже ніхто не хотів чекати – ні що страждали від бесхлебіци селяни, ні втомлені жити в окопах солдати. Голод і смерть були сильнішими аргументами, ніж здоровий глузд і гідність закінчення війни. І, влаштовуючи “по-європейськи” зовнішньополітичні та економічні справи Росії, ліберальні і демократичні політики неминуче вели її на стезю більшовизму.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)