Президентство і парламентаризм
Президентство і парламентаризм – як форма організації влади, хотілося б звернути увагу на такі аспекти даної проблеми. Інститут президентської влади з’явився внаслідок розвитку демократії та республіканського устрою держави.
Вперше пост президента був введений конституцією США в 1787 році і означає це слово – “сидить попереду”. З цього моменту президенство перебуває в полі зору політологів і політиків.
Особливо стали аналізувати це явище з середини 30-х років ХХ століття, коли Ф. Д. Рузвельт, будучи президентом США, зумів, використовуючи в своїх руках виконавчу владу, вивести країну з важкого економічної та фінансової кризи. Взявши на плечі уряду керування багатьма видами господарства і подолавши кризу, Рузвельт довів ефективність президентської влади і необхідність регулювання економіки з боку держави. Після другої світової війни пост президента з’явився в багатьох країнах.
Розрізняють декілька моделей формування президентської влади:
– Перша модель – президент обирається всім народом на загальних, прямих, таємних виборах. Таким чином, обирається найпопулярніший лідер. Президент не залежить від парламенту, а відповідає перед народом. Так відбувається в багатьох країнах, а також і в Україні.
– Друга модель – президент обирається в кілька етапів. На першому етапі загальним голосуванням обирають “вибірників”. На другому етапі виборщики, в основному політики, або лідери партій і рухів, обирають президента. Ця модель ускладнює процедуру обирання, але гарантує від випадковостей і забезпечує високий авторитет президенту. Таку модель застосовують у США (570 вибірників на всю країну), Аргентині, Фінляндії.
– Третя модель – коли президента обирає певна частина виборців разом з парламентом. Так обирають президента в Німеччині.
В Італії вибори президента відбуваються за допомогою обраної колегії вибірників, членів парламенту та представників територіальних управлінь.
У Німеччині президента обирають парламент і представники земельних урядів. При цих моделях пост президента отримує людина, яка пройшла різні ступені відбору та отримав підтримку різних соціальних сил у суспільстві.
– Четверта модель – президента обирає тільки парламент. Туреччина, Швейцарія, Молдова.
– П’ята модель – не демократична, коли пост президента завойовують шляхом військового перевороту, змови або заколоту. Це характерно для країн Латинської Америки, терміни обрання президента різні – 4 – 5 – 7 років.
Xотелось б звернути вашу увагу на таку особливість, що розрізняють сильну, помірну і слабку президентську владу, залежно від повноважень президента в даній країні.
Класичним прикладом сильної президентської влади є Сполучені Штати Америки. Тут президент – глава держави, головнокомандувач, глава виконавчої влади, і лідер своєї партії. Він має широкі повноваження: може направляти в Конгрес законопроекти, призначати на важливі посади чиновників, накладати “вето” на закони, які приймає Конгрес. Він може оголосити війну з подальшим схваленням цього Конгресом. Сильна президентська влада також у Росії.
Помірна президентська влада зазвичай буває при змішаній формі правління (приклад – Франція): Президент і парламент в таких країнах обирається незалежно один від одного. Президент – глава держави, головнокомандувач, але не глава виконавчої влади. Президент призначає голову уряду і за допомогою парламенту може зняти його з цієї посади. Президент може виносити питання на референдум, оголошувати надзвичайний стан, призначати людей на вищі військові посади, але не може розпустити парламент або уряд. При такому режимі досить вагома роль парламенту і прем’єр-міністра.
Модель слабкою президентської влади діє при кабінетної форми правління. Хоч офіційно президент – глава держави, але роль зводиться до трьох функцій: представництва, координації дій гілок влади, церемоніальною. Головну роль грає Кабінет Міністрів і парламент, які виробляють і проводять всю внутрішню і зовнішню політику. Такі моделі діють у Німеччині, Італії, Австрії.
Парламентське правління, звичайно, відрізняється від президентського і методами дії і факторами формування.
Назва “парламент” походить від французького слова “parler”, що означає “говорити”. Спочатку парламенти з’явилися як дорадчий орган при королі, де було представлено “третій стан”. Потім парламенти набирають все більшу вагу і повноваження. Це показує, що почалося поділ влади на законодавчу, представницьку, а потім і виконавчу.
Незабаром парламентаризм став означати реальну владу представників народу і спосіб контролю за цією владою. Робота парламенту багато в чому залежить від прийнятих в країні законів, від зв’язків парламентаріїв з виборцями, від авторитету парламенту в суспільстві.
Особливо важлива зв’язок парламенту, який став майже скрізь законодавчим органом, з виконавчою владою, причому в поєднанні контролю за її діями. Цей контроль виражається у формуванні уряду, в призначення членів Кабінету Міністрів, у заслуховуванні їх виконану роботу, у підготовці спільних програм розвитку країни.
Аналізуючи парламентаризм, як ступінь прояву влади, ми хотіли б ще раз підкреслити ті три завдання, які повинен виконувати парламент в демократичній державі.
1. Законодавча функція, яка спирається на волю і довіру громадян, з приводу наведення порядку в країні, захисту прав і свобод цих громадян. Розробка і прийняття законів.
2. Контроль над фінансами держави шляхом формування бюджету країни і його прийняття на засіданні парламенту.
3. Контроль парламенту над виконавчою владою, про що ми вже говорили вище.
Потрібно також ще зауважити, що в багатьох країнах для контролю за діяльністю депутатів створюється Комісія з розслідування або з етики. Їх завдання стежити за благонадійністю депутатів і вживати заходів у разі їх непорядних вчинків і дій.
Таким чином, парламент є складовою частиною політичної системи суспільства і виконує для нього важливі функції.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)