Походження паразитизму
Явище паразитизму, як і будь-який інший екологічний феномен, виникло різними шляхами. З одного боку, по-різному розвиваються взаємні адаптації паразитів і господарів у різних систематичних групах організмів – класах і типах, з іншого – різні напрямки еволюції, що ведуть до виникнення різноманітних форм паразитизму.
Перший підхід до дослідження походження паразитизму конкретний. Він використовується при викладі матеріалу по приватної паразитології в розділах, присвячених опису характеристик типів і класів паразитичних організмів і їх екологічних груп. Другий підхід розкриває загальні закономірності переходу до паразитичного існування незалежно від систематичного положення організмів, що займають нові екологічні ніші.
Найбільш просто пояснюється походження ектопаразітізма. Один зі шляхів до цього – через збільшення кількості джерел живлення з подальшою їх зміною. Так, багато комахи мають колючо-сисний ротовий апарат, харчуючись соками рослин. Але харчування за рахунок проколювання тканини і всмоктування рідини і є спосіб поглинання їжі усіма кровососущими членистоногими, ряд яких, споживаючи кров людини і теплокровних тварин, продовжує користуватися також і соками рослин.
Інший шлях, що веде до ектопаразітізму, – хижацтво. Активні хижаки, які освоюють для харчування все більші жертви, стають спочатку тимчасовими, а потім і постійними ектопаразитами за рахунок подовження контактів з організмом господаря. Так, багато п’явки, провідні себе як хижаки по відношенню до дрібних організмам, стають паразитами більших тварин, харчуючись їхньою кров’ю. Збільшення тривалості харчування – основний напрямок переходу від тимчасового до постійного ектопаразітізму. Дійсно, з великої кількості кровосисних форм членистоногих найбільш тривалий харчування на господарі характерно саме для постійних паразитів, ступінь контакту яких з господарями найбільш висока.
Інший шлях виникнення ектопаразітізма – через посилення контакту так званих гніздових паразитів з поверхнею тіла господаря. Тварини, що живуть в притулок іншого виду, можуть харчуватися його пір’ям, волоссям і відпадають лусочками шкірного епідермісу. Перехід до постійного проживання на поверхні тіла господаря дає паразитові великі переваги. Можливо, так виник паразитизм пухоедов, волосоїдів птахів і ссавців і групи кліщів – мешканців епідермісу тварин і людини.
Основна маса випадків ендопаразітізму в порожнинних органах, що мають зв’язок із зовнішнім середовищем, являє собою явище, розвинене в результаті випадкового занесення в організм цист, яєць або личинок вільноживучих видів, попередньо мають адаптації до перебування в грунті або у воді, що містить надлишок органічної речовини. Прикладом є угрица кишкова, яка у своєму розвитку зберегла можливість мешкати і розмножуватися як в грунті, так і в організмі людини (див. П. 20.2.1.1).
Можливий перехід до паразитування в одному господаря після попередньої адаптації до перебування в іншому, який слугує джерелом живлення першого. Так, відомий цілий ряд гельмінтів, які, мешкаючи в кишечнику риби, не перетравлюються в травній системі хижаків, що з’їли паразитів разом з господарем і продовжують паразитувати в кишечнику або тканинах вже нового виду.
Не виключається і варіант переходу до порожнинних паразитизму видів, попередньо адаптованих до ектопаразітізму. Цим шляхом, ймовірно, еволюціонують деякі комахи, більшу частину циклу розвитку проводять у ротовій порожнині птахів, але виходять для розмноження на пір’яний покрив їхні голови.
Найбільш складно і різноманітне походження паразитів тканин внутрішнього середовища. Один із шляхів – через зміну інстинкту відкладання яєць і попередніх адаптацій до ектопаразітізму. Таким шляхом, ймовірно, стався тканинної паразитизм личинок деяких мух, в тому числі оводів (див. П. 21.2.4), що відкладають яйця на поверхні шкіри і слизових оболонок тварин і людини. Личинки при цьому незабаром занурюються під покриви і ведуть типовий ендопаразити-ний спосіб життя.
Багато паразитів пристосувалися до проживання в тканинах після освоєння порожнинних органів, пов’язаних із зовнішнім середовищем. Так, мабуть, йшла еволюція паразитизму у стрічкових черв’яків, у трихінели спіральної (див. П. 20.2.1.2). У циклі розвитку цих паразитів є форми, що мешкають як в кишечнику, так і в тканинах.
Деякі паразити внутрішнього середовища виникли, ймовірно, попередньо адаптувавшись до проживання в травній системі членистоногих, а з переходом останніх до гематофаги заселили нову і важкодоступну екологічну нішу – кров та інші тканини мезо-дермального походження.
Таким чином, шляхів переходу до паразитизму у різних видів тварин багато, але безсумнівним залишається одне: паразитизм – явище вторинне. Про це свідчить наявність в життєвих циклах багатьох, навіть найбільш спеціалізованих паразитів, свободножіву-щих стадій, рекапітулірующіх вільний спосіб життя предків (див., Наприклад, п. 20.1.1).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)