Походження назви “верблюд”
Про походження назви цієї невибагливої представника пустельній фауни лінгвісти сперечаються вже не перше сторіччя, але жодна теорія поки що не визнана як єдино вірна. Складність не тільки в тому, що в різних країнах “корабель пустелі” називають по-різному, але і в занадто великий прірви, що розділяє сучасність і стародавній світ. За минулі з моменту одомашнення верблюда 4 000 років мова різних країн зазнав величезних змін, запозичені слова встигли стати “корінними”, а потім і втратити свою актуальність. Проте, дещо які припущення зробити можна.
Верблюд відомий людям, які проживають в посушливих пустельних регіонах, з давніх часів. У житті бедуїна він грав ту ж роль, що кінь – в життя степового кочівника. Бойовий товариш, транспорт, переносник тягарів… А ще – поживне молоко, шерсть для одягу, укриття від піщаної бурі, м’ясо в голодний рік – все це верблюд. Нічого дивного, що кожен народ давав власне ім’я своїм вірним супутникам. Так, в калмицьких степах великого горбатого велетня до сих пір називають “бюргудом”, на півночі Африки – “мехарі”, а на фарсі це тварина позначають словом “уштур”.
Латинська назва цих тварин звучить як “Camelus”, і сягає корінням, по найпоширенішою теорії, до арабського назвою “جمل” – “Гамалія” у звичній нам транскрипції. Від латинського терміна відбуваються і всі західноєвропейські варіанти назви верблюда: в англомовних країнах його звуть “camel”, в Німеччині – “Kamel”, спадкоємці Римської імперії італійці використовують слово cammello, і майже так само – “camello” – звучить іспанська версія. Трохи далі пішли французи – їх “корабель пустелі” називається “chameau”.
Набагато більше суперечок гримить навколо російської назви цієї тварини. Існує три версії походження слова “верблюд”:
- Згідно з першою, термін є сильно спотвореним запозиченням з латинської мови. Римляни, що мали колонії в Африці і Азії, знали чимало великих верхових і в’ючних тварин, незнайомих європейським жителям. Одне з них – elephantus, що позначає слона, потрапило в готський мову і з часом адаптувалося до ulbandus. Слов’яни ж, на відміну від готовий, що розселилися на землях від нинішньої Німеччини до Балканського півострова, жили набагато північніше, і помилково використовували цей термін для визначення великого двогорбої транспорту південних сусідів. Другу версію можна вважати доповненням першої, оскільки вона може пояснити, як західний “ульбандус” міг трансформуватися в російського “верблюда”. Старослов’янська транскрипція цього слова не мала літери “р” і звучала як “velьbǫd'”. Ця форма назви використовується в багатьох давньоруських текстах, наприклад, в “Слові о полку Ігоревім”. Два семантичних кореня “велблуда” переводяться на сучасний як “великий, великий” і “ходити, блукати, бродити”. Це цілком життєздатна теорія – верблюд дійсно вважається одним з найбільш витривалих їздових тварин, здатних в день проходити до 40 і більше км.
Згідно ж думку деяких лінгвістів, в Росію слово “верблюд” прийшло з Калмикії, де до сих пір використовується слово “бургюд”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)