Оцінні назви осіб у “Лісовій пісні” Лесі Українки: естетичний аспект
Т. П. Вільчинська,
Кандидат філологічних наук, доцент
(Тернопільський педуніверситет)
Стаття присвячена дослідженню естетичного аспекту оцінних назв осіб у “Лісовій пісні” Лесі Українки
В останні десятиліття особливо загострилась увага дослідників до естетичної ваги слова в художньому творі, до естетичної функції мови в цілому як специфічної ознаки художньо-образного мислення і мовлення. Це зумовлено насамперед певним підходом до аналізу художніх текстів, одним із принципів якого є виявлення органічного зв’язку між тим, що зображено в творі і як зображено. Адже ідейний зміст будь-якого твору виражається в образній системі, яка виступає формою цього змісту, тоді як формою образів є поетичне мовлення, яке в свою чергу є сферою естетичного функціонування мови. На сьогодні в Україні ще бракує таких праць, де б всебічно і грунтовно розглядалися проблеми естетики слова як у теоретичному, так і в практичному планах. З огляду на це, тема, що передбачає дослідження естетичного аспекту однієї з груп лексики на матеріалі “Лісової пісні” Лесі Українки, є актуальною.
В органічному поєднанні реалізму з романтизмом, психологізму з ліризмом, котре робить своєрідним стиль Лесі Українки, вбачають науковці високу художню майстерність поетеси. Зразком такого талановитого поєднання стала драма-феєрія “Лісова пісня”. Мистецтво композиції цього твору полягає у тонкому переплетенні фантастики зі світом реальним, в особливій участі природи у розвитку драматичної дії. Ніхто в україніській літературі до Лесі Українки, як стверджують дослідники її творчості, не підніс національних фольклорних міфічних образів до рівня такого філософського узагальнення, як це зробила поетеса у своїй драмі.
Крім того, у “Лісовій пісні” Лесі Українка досягла вершин поетичної майстерності. Вона використовує найрізноманітніші ритми, в п’єсі є багато ліричних віршів, у репліках героїв знаходимо чимало прислів’їв, приказок, та чи не найбільше вражає драма своїм лексичним багатством.
Лексичні особливості є одними з визначників змісту й естетичного спрямування творів Лесі Українки. У “Лісовій пісні” поетеса вміло використовує різні групи лексики, помітне місце серед яких займають оцінні назви осіб, що й стали об’єктом наших спостережень, наприклад: неборак, сиротина, невільниця, приблуда, накидач, помітниця, баламут, п’яниця, поштурховисько, жебрачка та інші. Лексеми, що складають цю групу, об’єднує обов’язковий компонент оцінної характеристики особи.
Згаданий лексичний пласт постійно перебуває в центрі уваги багатьох вчених, відомі спроби класифікації таких назв (Р. Керста, С. Панцьо, Н. Мігіріна). Нашим завданням було виявити подібні лексеми у “Лісовій пісні”, певною мірою систематизувати їх та простежити, яку естетичну функцію вони виконують.
Відомо, що лексичний склад творів завжди пов’язаний з їх тематикою і жанром. У центрі уваги драми-феєрії перебуває людина з її силою і слабкістю, з її переживаннями і стражданнями, обумовленими тяжкою соціальною дійсністю, з її мріями про вільне щасливе життя. Взявши з народної міфології образи Мавки, Русалок, Перелесника та інших фантастичних істот, Леся Українка змальовує їх настільки реалістично, що ні на хвилинку не сумніваєшся в правдивості зображуваних подій. Її “казкові істоти”, як і люди, живуть своїм життям – кохають і зраджують, творять добро і зло, прагнуть духовної свободи. Тому використані поетесою оцінні лексеми на позначення осіб однаковою мірою стосуються як образів людей, так і міфічних образів. За допомогою подібних назв авторка виражає своє ставлення до створених нею образів, змальованих картин тощо.
Симпатії Лесі Українки на боці людей добрих, правдолюбних, справедливих. З осудом ставиться вона до таких рис людської вдачі, як зажерливість, безсердечність, дріб’язковість і под., тому послідовно засуджує їх у своїх героїв. З цією метою широко використовує оцінну лексику на позначення осіб. Подібні назви, окрім того, що називають якийсь елемент дійсності (особу), також виражають певне ставлення до нього, його оцінку [1: 9].
У межах таких назв послідовно вирізняють позитивно – і негативнооцінні лексеми. Якщо перші з них характеризуються позитивним забарвленням і містять відтінки захоплення, схвалення, співчуття, то останні, навпаки, наділені яскраво вираженим негативним забарвленням і мають відтінки осуду, зневаги, презирства [2:5].
У драмі однаковою мірою представлені і позитивно-, і негативнооцінні, або, як їх ще називають, оцінно-марковані назви [3:9]. Позитивно забарвлені лексеми такі, як сирітка, любка, любчик, друг, приятель, коханок і под., – Леся Українка вживає насамперед у стосунку до Мавки, дядька Лева, рідше Лукаша, негативно забарвлені на зразок нехлюя, ледащо, нездарисько, відьма, злидень, мара, упириця та ін. – у відношенні до Килини, матері Лукаша, Перелесника. Наприклад:
Мавка (про дядька Лева)
Ой, як же плаче серце по тобі,
Єдиний друже мій! [4:229]
Або: Мати (про Килину)
Якби ж я знала, що вона така
Нехлюя, некукібниця!..[4:238]
Щодо позитивних персонажів, то негативно забарвлена лексика на їх адресу теж лунає, але, як правило, з уст негативних героїв як засіб їх кваліфікації. Наприклад:
Мати (до Мавки)
Нездарисько! Нехтолице! Ледащо! [4:212]
Характерно, що авторка акцентує увагу передусім на внутрішньому світі персонажів і нерідко “забуває” про їх зовнішність. Тому частіше використовує оцінні назви осіб, що відбивають риси характеру людини, її вдачу, особливості поведінки тощо, рідше – назви на позначення зовнішніх ознак:
Килина (про Лукаша)
Втопила ж я головоньку навіки
За сим п’яницею! [4:236]
Або: Килина (про Мавку)
Таж мали
Отут якусь задрипанку! [4:232]
Більшість виявлених лексем є зразками власне оцінних назв [5:25]. Вони, як правило, однозначні, а компонент оцінки настільки очевидний, що не дозволяє вживати слова в інших значеннях. Це стосується насамперед таких лексем, як помічниця, сирітка, пройдисвіт, дурень, нехлюя, розбійник і деяких ін.:
Мати (про Мавку!)
Бо та “помічниця” вже скалічіла [4: 213].
Проте в п’єсі досить часто трапляються й емотивно-оцінні назви [5:25], які в прямому значенні здебільшого перебувають поза сферою оцінності, зате в переносному наділяються яскравим оцінним забарвленням і відзначаються посиленням естетичної функції, прикладами таких назв є: надія, рибонька, голубка, доля, біда, мара, відьма, гадюка, вжиті у стосунку до особи. Напр.:
Мавка (про Лукаша)
Зникай, Маро! Іде моя надія! [4:225]
Або: Мати (про Килину)
Який би чоловік з тобою всидів?
Бідо напрасна! [4:223].
Характеризуючись функціональною єдністю, однорідними семантико-стилістичними особливостями, позитивно і негативно забарвлені назви розрізняються інтенсивністю вираження оцінної експресії. Порівняй:
Лукаш (до Мавки)
Та що ти, дівчино? Чи я розбійник? [4:174]
І Мати (Килину)
Ой, синоньку! Ой, що ж я набідилась
З отею відьмою! [4:238]
Широко використовує Леся Українка також оцінні назви, утворені за допомогою суфіксів суб’єктивної оцінки. У п’єсі такі лексеми характеризуються здебільшого позитивнооцінним значенням, рідше – негативним. Так, до позитивно забарвлених відносимо більшість назв осіб за родинними стосунками таких, як: матуся, дідусь, сестронька, братик, донечка, дитинка та багато інших. Прикладами негативно забарвлених лексем є свекрушисько, дітиська та деякі інші. Порівняй:
Лісовик (до Мавки)
Ти, донечко? [4:226].
І Килина (до матері):
Он чоловіка десь повітря носить,
А ти бідуй з свекрушиськом проклятим, –
Ні жінка, ні вдова – якась покидька [4:223].
Відомо, що на значення позитивної чи негативної оцінки може впливати семантика мотивуючих основ. Зокрема, позитивно-оцінні назви утворюються насамперед від слів з позитивним значенням (сирітка, сиротинка, сиротята) і навпаки (нездарисько, поштурховисько, верисько). Крім того, оцінна лексика має свою специфіку. Наприклад, у драмі виявлено чимало слів, утворених від позитивно забарвлених основ за допомогою позитивних суфіксів, ужитих з негативним значенням. Так, як іронічні використовуються лексеми: рибонька, любчик, дядинуся, невісточка, тітонька та ін.
Килина (до Лукаша):
Тягався, волочився, лихо знає,
Де, по яких світах, та й “не питай”!
Ой любчику, не тра мені й питати…[4:235]
Специфіка іронії при цьому, на думку О. О. Тараненка, полягає в тому, що погане уявляється як гарне, негативне – як позитивне, погроза – як ласка [6:109].
Помітне місце у досліджуваному матеріалі займають оцінні назви осіб, виражені субстантивованими прикметниками і вжиті авторкою з певною стилістичною метою: коханий, миленький, любий, мудрий, хороший, робітний. За допомогою подібних найменувань Леся Українка намагається передати щирість почуттів Мавки до Лукаша, що символізує красу духовного життя людини:
Мавка (до Лукаша)
То не треба, милий!
Не треба, любий! Я не буду, щастя,
Не буду прислухатися, хороший!
Я буду пестити, моє кохання! [4:193].
Як неперевершений знавець української мови, поетеса свідома у доборі її виражальних засобів. Зокрема, вміло використовує синонімічне (служебка, зарібниця, наймичка, жебрачка) і фраземне (такої матері такий і син) багатство української мови, порівняння (Мавка (про Килину “ся жінка хижа, наче рись,.. вона лукава, як видра”[4:215]), епітети (дитино бідна, мій щирий приятель) тощо.
Помітною особливістю синтаксичного функціонування згаданих назв є використання їх з оцінною функцією у ролі прикладок (сиротята-потерчата, вербиченько-матусенько, дочка-небіжка), звертань (“Не руш, коханий”…[4:205]), частини іменного складеного присудка (“Тепер я мудрий став” [4:243]) і таке інше.
Дослідження естетичного аспекту оцінних назв осіб у “Лісовій пісні” Лесі Українки дозволило нам краще зрозуміти й осмислити і грані таланту поетеси, і зображені в її творі події та персонажі. Майстерне використання нею зазначеної групи лексики є однією з тих рис поетичного стилю Лесі Українки, що зумовлюють силу і красу її безсмертного твору. Слова з оцінним значенням надають мові образності, експресивності, емоційної насиченості, українського національного колориту, посилюють вплив поетичного слова на читача.
Список використаної літератури
1. Солганик Г. Я. Лексика газеты. – М: Высшая школа, 1981. – 112 с.
2. Харченко В. К. Характеристика производных оценочных значений имен существительных в русском языке: Автореф. дис….канд. філол. наук. – Л.,1973. – 16 с.
3. Хидекель С. С., Кошель Г. Г. Оценочный компонент лексического значения слова //Иностранные языки в школе. – 1981. – №4. – С. 7-10.
4. Українка Леся. Вибрані твори. – Ужгород: Карпати, 1988. – 246 с.
5. Телия В. Н. Коннотативный аспект семантики номинативных единиц. – М.: Наука, 1986. -142 с.
6. Тараненко А. А. Языковая семантика в ее динамических аспектах. – К.: Наукова думка, 1989. – 256 с.
7. Ковалик І. І., Мацько Л. І., Плющ М. Я. Методика лінгвістичного аналізу тексту. – К.: Вища школа, 1984. – 240 с
(1 votes, average: 5.00 out of 5)