Докази еволюційного походження людини
Еволюція людини, або антропогенез (від грец. Anthropos – “людина” і genesis – “походження”, “виникнення”), – це історичний процес становлення біологічного виду Людина розумна (Homo sapiens). Цей процес якісно відрізнявся від еволюції інших видів організмів, тому що в ньому діяли не тільки біологічні фактори (спадкова мінливість, боротьба за існування і природний відбір), але і соціальні (трудова діяльність, громадський спосіб життя, мова і мислення).
Походження людини – один з основних світоглядних питань з найдавніших часів. Спроби зрозуміти і пояснити, як виникла людина, знаходимо в міфології всіх племен і народів. У легендах і переказах, що відображають уявлення людей про світ, завжди відзначалося, що людина створена якимись надприродними силами або якимось божеством за своїм образом і подобою.
Стародавні легенди
Виникнення перших людей завжди пов’язували з реальними природними та соціально-економічними
Умовами. Наприклад, по міфології жителів тропічних країн, людина походить з вологої землі за участю сонячного тепла. Північні народи вважали своїми предками оленя, ведмедя, а займалися рибним промислом вважали, що їхній рід починається від риб і моржів. Тубільці Австралії, що мешкають на території жарких сухих пустель, своїми прабатьками називають ящірок і птахів. У Стародавньому Єгипті вірили, що бог Хнум виліпив першу людину з глини на гончарному крузі (рис. 60).
Схожа легенда існувала і в Стародавній Греції. Бог Зевс з глини зліпив перших людей, а богиня мудрості Афіна поможе рости людей, вдихнувши в них життя. Як пізніший варіант цієї легенди виступає біблійне переказ про появу першої людини – Адама, якого Бог створив з “червоної землі”, т. Е. З глини. Потім з ребра першої людини була створена перша жінка – Єва, а від Адама і Єви пішов весь рід людський. Християнська церква досі дуже ревно зберігає цей догмат про походження людей. Проте вже перші дослідження морфофизиологических властивостей людини переконували натуралістів у подібності людини з високоорганізованими істотами тваринного світу, особливо з мавпами.
З розвитком науки накопичувалися факти, що підтверджували подібність у будові організмів людини і тварин. Ці погляди зміцнилися, коли на початку XVII в. з’явилися повідомлення мандрівників, які зустрічали в природі людиноподібних мавп. К. Лінней в системі живих форм вперше помістив людину в одну групу з приматами. Ж. б. Ламарк теж стверджував, що людина походить від мавпоподібних предків, які перейшли від лазіння по деревах до ходіння по землі.
Спираючись на матеріали порівняльної анатомії, ембріології і нечисленні тоді дані палеонтології, Ч. Дарвін переконливо довів спорідненість людини з людиноподібними мавпами і висловив принципово важливе положення: жодна з нині живих мавп не може вважатися предком людини, а являє собою як би його “двоюрідного брата “.
Рушійною силою еволюції людини як біологічного виду Дарвін вважав природний відбір, який сформував вертикальне положення тіла, прямоходіння і звільнення рук. Також велике значення в історії становлення людини Дарвін надавав розвиненості нервової системи і суспільному способу життя людей. Однак, показавши спорідненість людини і людиноподібних мавп, намітивши напрям історичного розвитку людини, Дарвін не зміг розкрити провідний чинник антропогенезу, а отже, і специфіку еволюції людини.
Специфіка антропогенезу полягає в дії соціальних факторів: суспільного способу життя, трудової діяльності, мови і мислення людини. Коли Дарвін писав свою працю про походження людини, наука мала у своєму розпорядженні ще дуже малою кількістю фактів про копалин предків людини. Пізніше були зібрані численні докази походження людини від тварин.
Так, в скелеті людини і тварин (скелет голови, тулуба, кінцівок) є одні й ті ж кістки, хоча вони розрізняються за формою і розвитку (рис. 61).
Подібність спостерігається і у внутрішній будові, у розвитку зародків людини і тварин. На ранніх етапах розвитку зародок людини важко відрізнити від зародків інших хребетних тварин (рис. 62).
Доказів походження людини від тварин і конкретно спорідненості з людиноподібними мавпами (антропоїдами) багато. Одних тільки рудиментів (лат. Rudimentum – “зачаток”, “першооснова”) налічують понад 90. Однак між людиною і людиноподібними мавпами є істотні відмінності. Найважливіші особливості організму людини обумовлені його прямо-ходінням. Це відбилося в будові хребта (і хребців), грудної клітки, таза, стопи, кисті, мускулатури, розташуванні внутрішніх органів. Великі відмінності спостерігаються в будові черепа і мозку. У людини велика мозкова коробка і порівняно мала лицьова частина черепа, на нижній щелепі є виступ підборіддя. У людиноподібних мавп, навпаки, велика лицьова частина черепа з сильними щелепами, а мозкова частина невелика. У цьому відбиваються відмінні біологічні властивості виду Людина розумна (Homo sapiens).
Особливо глибокі якісні відмінності людини від антропоїдів полягають у поведінці та соціальному (громадському) способі життя людей. Специфічною особливістю людини є її свідомість, цілеспрямоване створення і застосування знарядь купа. З їх допомогою людина, змінюючи умови існування, виробляє те, що йому необхідно для життя. Так він послаблює вплив зовнішнього середовища на організм і, отже, зменшує вплив природного відбору. У цьому відбиваються відмінні соціальні властивості виду Людина розумна. Вирішальними факторами у формуванні та розвитку людини стали працю і трудові відносини між членами суспільства, а також мова, яка забезпечувала спілкування між людьми. Під впливом праці й мови поліпшувалися і розвивалися свідомість і мислення людини. Так принаймні становлення людство змогло вирішувати все більш складні завдання свого існування, а за допомогою трудової діяльності досягло в підсумку значною незалежності від природи.
Антропогенез зумовив унікальність людини, що виражається в єдності його біологічної та соціальної сутності.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)