Порівняльна характеристика Шарика і Шарикова (“Собаче серце”)
У романі Булгакова “Собаче серце” фігурує собака Шарик. Над твариною був проведений науковий дослід і проведена операція на серці і головному мозку. В результаті цього Шарик став еволюціонувати і поступово перетворився на людину – Шарикова Поліграфа Поліграфовича.
Між двома “багатостраждальними” героями були загальні риси характеру і звички. Обидва відчували глибоку ненависть до кішок. Шарик і Шариков виявилися хитрими, але занадто довірливими “особистостями”.
Однак були й відмінності. І звичайно Булгаков постарався їх висловити з самого початку, і показав їх, як тільки пес по кличці Шарик з’явився в будинку у професора Преображенського.
Шарик був поранений і побитий не тільки життям, а й людьми. Жива істота звикла від оточуючих бачити тільки агресію і іноді відповідати тим же. Колись кинутий, змарнілий від голоду пес, був морально розчавлений і втомлений від навколишнього хаосу. Пес вже не сподівався вижити і готувався до неминучої загибелі…
Саме з таким настроєм бродячий пес, потрапляє в квартиру до Преображенського. Тварина не вірить своєму щастю. Вона знову вдячна долі, своїй бабці, яка, на його думку “згрішила з водолазом” і доброму професорові, що зцілив Шарика після найсильнішого опіку.
Всі свої “провини” в квартирі пес робив через страх. Обороняючись, одного разу він вкусив доктора Борменталя. Так само через острах болю він довгий час не давався нікому в руки, при цьому шарахаючись і ламаючи речі.
Після перенесеної операції Шарик став стрімко змінюватися не тільки зовні, але і внутрішньо, перетворюватися в Шарикова. В результаті всіх “мутацій” вийшла повноцінна людина, з усіма наслідками, що випливають.
За натурою Шариков був нахабний, самовпевнений, жадібний і хтивий тип. Він не був вдячний професорові за “порятунок”, а навіть навпаки погрожував Преображенському “розправою”. Поліграф при кожному зручному випадку намагався довести свою “значущість”. Під впливом пролетаря Швондера, всіляко дошкуляв професору, чинив скандали, бешкетував, намагався встановлювати свої закони. Однак в ці моменти доктор Борменталь поспішав до Преображенського на допомогу, і ставив Шарикова на місце.
Одного разу Шариков привів свою “наречену” в квартиру до професора. З усіх дівчат Булгаков вибрав для нього саме ту, яка постійно прикормлювала “бідолаху”, коли той був псом. Однак чоловік не відчував до неї тих світлих почуттів, які колись жили в його “серці”. Він це робить з корисливих цілей, з погрозами і порожніми обіцянками.
Всі людські пороки Булгаков вклав в Шарикова. Озлобленість, вульгарність, заздрість, невігластво, дурість і неповагу до інших, все вмістилося в образі однієї “істоти”. Шариков для автора був як уособлення якоїсь рукотворної “помилки всього людства” в цілому. І цю помилку не завжди можна виправити.
Ідея автора замінити “нутро” собаки і вживити в неї людське серце, має явний підтекст. Він показує своїм твором, що людей, які не мають спочатку “моральні та етичні” цінності, вже неможливо переробити. Вони ніколи не зміняться, які б зусилля до цього не додавалися.
Преображенський ніяк не може зважитися “покінчити” з Шариковим. Булгаков тим самим як би дає персонажу шанс на “життя”. І, здається, що ось межа, має статися диво і Поліграф хоча б дасть спокій своєму “рятівнику”, але… Ситуація ускладнюється, доктор Борменталь не бачачи іншого виходу, бере все під свій контроль, тим самим позбавляє суспільство від агресивно налаштованої “істоти”.
Перед читачем знову постає пес Шарик, який як і раніше радіє теплу, турботі, їжі і, врешті-решт, тому, що він ще живий…
Автор вважав за краще воскресити “бідну тварину”, тим самим виправити Помилку “усього життя” самого професора.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)