ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ КІНЦЯ XIX – ПОЧАТКУ XX ст. – Українська література кінця XIX – початку XX ст
Період останніх десятиліть XIX ст. і початку XX ст. для українського письменства став особливим. Такого потужного грона літературних талантів, як це було в тогочасній українській літературі, не мала жодна європейська. Зміни в естетичній свідомості митців зумовили різноманітність і високу художність творчих надбань. Тоді ж чітко визначилися дві основні тенденції літературного розвитку. Одна була вже звична, просвітницька, народницька. Друга – виразно новаторська, зорієнтована на європейські віяння і здобутки, в основному модерністська. Але в українському письменстві ранній модернізм виявився явищем не стільки естетичним, скільки культурно-історичним, а це означало, що національній самоідентифікації в художніх текстах модерністського звучання митці приділяли особливу увагу. Іван Франко справедливо наголошував, що митці модерністського напряму в літературі проявляли себе патріотами, адже намагалися “цілком модерним європейським способом зобразити своєрідність життя українського народу”.
Народницька течія також зазнала відчутних змін, тому її варто визначати як неонародницьку. В “Історії української літератури XX століття” (1994) справедливо наголошено, що національні інтереси письменники як модерністської, так і народницької течій вважали наріжним каменем у розбудові Української держави: “Формування неонародницької та модерністської течій в українській літературі… було пов’язане з питаннями про шляхи й напрями національно-культурного самовизначення. Це надавало особливого драматизму полемікам і деклараціям, спонукало до розгортання дискусій, появи творчих угруповань”. У творах почали природно поєднуватися народницько-позитивістські та етнографічні прояви з новаторськими формами європейського літературного досвіду творчості, зокрема з такими як: рефлексії1, етноміфологічні уявлення, елементи психоаналізу, художнє відтворення перепадів настрою і тонких нюансів1 людських переживань, почуттів, думок. Неонародництво (Михайло Старицький, Борис Грінченко, Олена Пчілка, Павло Грабовський, Архип Тесленко, Степан Васильченко, Гнат Хоткевич) у найкращих зразках (наприклад, “Мати” А. Тесленка, “Під тихими вербами”, “Серед темної ночі”, “Брат на брата” Б. Грінченка, “Чайка” Степана Васильченка, “Червоні корогви” Олени Пчілки, “Авірон” Г. Хоткевича) виявилося близьким до неоромантизму, а поезії Миколи Вороного й Богдана Лепкого розцінюються як перші прояви українського модернізму, які виростали з традицій, а не протистояли їм.
1 Рефлексія – самоаналіз, роздуми людини над власним душевним станом. Літературна рефлексія – художнє тлумачення й показ авторських переживань або калейдоскопічних змін психічних станів персонажів твору.
Упродовж 1906-1914 рр. у Львові існувало літературне угруповання українських модерністів “Молода муза”. Походження назви західноукраїнського письменницького товариства пов’язують як з аналотією до літературної організації польських модерністів “Молода Польща”, так і з новелою неофіційного лідера “Молодої музи”
Михайла Яцкова – “Доля молоденької музи” (1907). Молоді українські модерністи мали свого мецената – священика М. Світенського, який фінансував видання книг, а також “молодомузівську” пресу – газету “Будучність” і журнал “Світ”. Коли ж Остап Луцький у газеті “Діло” та альманасі “За красою” опублікував своєрідний маніфест “молодомузівців”, заявивши, що це модерністське угруповання у жодному разі не обслуговуватиме позахудожніх інтересів, у тому числі народницьких й просвітницьких, а реалізуватиме свої таланти тільки естетично, Іван Франко гостро розкритикував його. Не сприймаючи декларацій “Молодої музи”, він не вважав модернізм ворожим і чужим українській літературі й неодноразово давав високу оцінку творам Богдана Лепкого, Михайла Яцкова, Василя Пачовського, Петра Карманського. Це засвідчує глибоке розуміння І. Франком українського модернізму як однієї з органічних ланок модернізму європейського.
Модернізм можна вважати своєрідною естетичною революцією в українському письменстві, адже його послідовники запропонували гасло “мистецтво для мистецтва”, яке митці-народники сприймали дуже критично. Модернізм поривав зв’язки із традиціями класичної літератури, йому був властивий активний пошук нових виражальних засобів, він звертався до новаторських для українського письменства ідей емансипації1, фемінізму2, ніцшеанства3. Жіночі образи-характери в літературних творах уже відзначалися цілісністю і самодостатністю. Зародився культ сильної, яскравої особистості, тобто літературного героя, що демонстрував свою незламність і непоборність у найскладніших життєвих ситуаціях.
1 Нюанси – власне, те саме, що відтінки, коливання, переливи.
“”Молода Муза” не була ніяким ідеологічним, ні мистецьким об’єднанням – була товариством без статуту, …програми і навіть…списку своїх членів… У добі модернізму кав’ярня ставала кузнею творчости. Писали в ній часто, роздумували поневолі, і виміна думок розбуджувала пал, яким можна було грітися, вернувшись до холодної парубоцької кімнати… Насправді молодомузівці боронили права письменника розвивати свій талант без огляду на те, як уявляє собі літературу широка маса, навіть та, що її звуть інтелігенцією чи елітою”.
Михайло Рудницький
Вінсент Ван Гог. Нічна тераса кафе (1888)
Поява модернізму в українському красному письменстві стала закономірним явищем, відчутною мистецькою віхою і важливою сходинкою поступу. “Друге десятиліття для української літератури – найплідніша пора. У ній тоді водночас працювали Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Осип Маковей, Василь Стефаник, Марко Черемшина, Лесь Мартович, Степан Васильченко. Іще живі були Іван Нечуй-Левицький та Панас Мирний. Подумаймо: ціле суцвіття зірок першої величини, яких історія, коли приходить на те час, називає іменням класиків” (“Історія української літератури XX століття”). Додамо тільки, що в цей же період на літературному небосхилі також з’явилися Агатангел Кримський, Наталія Кобринська, Андрій Чайковський, Василь Щурат, Людмила Старицька-Черняхівська, Людмила Василевська (Дніпрова Чайка), Павло Тичина, Микола Зеров, Максим Рильський.
В останні десятиліття XIX ст. досить активно розвивалася періодика, виникали нові часописи, зокрема “Літературно-науковий вісник” у Львові, редакцію якого очолював Михайло Грушевський. Українською мовою виходили газети “Діло” й “Рада”, літературні журнали-щомісячники “Дзвін” та “Українська хата”, журнал для дітей “Молода Україна”. Безперечно, для Галичини і Наддніпрянської України цієї преси було ще недостатньо, але, як справедливо зазначав Сергій Єфремов, “справа таки… почала вже потрохи вирівнюватись і на твердіший ставати грунт”.
Модернізм передбачав вироблення українськими митцями універсального художнього стилю, на який претендували мало не всі письменники кінця XIX ст., а найперше – “молодомузівці”, але найбільш виразно він проявився значно пізніше, зокрема як “євразійський ренесанс”, “вітаїзм” Миколи Хвильового, “панфутуризм” Михайля Семенка й творчі експерименти поетів-“неокласиків”. Водночас абсолютно окремішні течії модернізму в образотворчому мистецтві часто опинялися в єдиному річищі літературного тексту, тому експресіонізм легко, продуктивно й природно співіснував із екзистенціалізмом у творах Василя Стефаника, символізм – із неоромантизмом у драматичних поемах Лесі Українки та у віршах Олександра Олеся і Миколи Вороного, імпресіонізм – з експресіонізмом та екзистенціалізмом у новелістиці Михайла Коцюбинського, а неоромантизм – з імпресіонізмом у його ж повісті “Тіні забутих предків”.
1 Емансипація – буквально: звільнення від залежності, вирівнювання у правах.
2 Фемінізм – суспільні рухи й декларації за досягнення рівних можливостей і прав жінок із чоловіками. 3Ніцшеанство – філософська течія, започаткована німецьким філософом Фрідріхом Ніцше, наріжним каменем якої був культ сильної особистості.
“Та як би не трактували вплив “Молодої Музи” на дальший розвиток української літератури, її не можна оминути в історії нашої культури… Молодомузівці вписали свою сторінку в історію української літератури. Вони шукали в творчості нових шляхів, засвоюючи ідеї, мотиви, форми тогочасної європейської культури, намагалися й українську культуру виводити на світові обрії і власними творами, й перекладами на інші мови її найкращих здобутків. їхні “перли-сльози” були чисті, тони щирі і заслужили вони право на вдячність і увагу”.
Микола Ільницький
Проте оптимістичний настрій провідних письменників України кінця XIX – початку XX ст. остаточно вичерпався з поваленням УНР і кривавим приходом радянської влади. С. Єфремов так схарактеризував душевний злам Олександра Олеся: “Час великих надій минув, зневір’я посіло громадянство1 і Олесь переніс на свою ліру цей новий настрій: “прокляття, розпач і ганьба” полилися з-під струн його… Заговорив художник суперечності між вищою індивідуальністю, осяяною вічним і невпинним змаганням до ідеалу, та юрбою звичайних істот, що животіють під млою буденщини”. У Тичини-символіста це ж саме, що й у Олександра Олеся, виразно й страшно прозвучало вже у другій збірці віршів: “Прокляття всім, прокляття всім, хто звіром став! / (Замість сонетів і октав)”.
1Громадянство – тут: соціум, народні маси.
Діалог із текстом
1. Чому кінець XIX – початок XX ст. для української літератури виявився особливим періодом?
2. Як ви розумієте поняття “зміна поколінь” на “зламі століть”?
3. Що ви можете сказати про особливості неонародництва й неоромантизму в українській літературі?
4. Чому український літературний модернізм виявився не стільки явищем естетичним, скільки культурно-історичним?
5. Прокоментуйте слова І. Франка про національну самоідентифікацію українських письменників насамперед як авторську позицію у літературних творах.
6. Що ви довідалися про літературне угруповання “Молода муза” й ставлення І. Франка до “молодомузівців”?
7. Що нового й позитивного вносив модернізм у громадське життя, мистецтво й літературу?
8. Пригадайте когорту українських письменників, які творили на зламі XIX – початку XX ст. Які їхні твори ви вже читали?
9. Чому пожвавлення української періодики С. Єфремов вважав позитивним явищем? Які українські газети й журнали почали виходити в Галичині та Наддніпрянській Україні? Про що це свідчило?
10. Із яких причин модернізм особливо важливий для української літератури?
11. Чому з поваленням УНР і приходом радянської влади ні модернізм, ні неонародницька течія в українському письменстві не змогли належно розвиватися?
Діалоги текстів
1. Як саме розвивався модернізм у західноєвропейських літературах? Що ви знаєте про творчі досягнення митців, які творили у стилі символізму, імпресіонізму, експресіонізму в літературах Західної Європи та Америки?
2. Проаналізуйте (на ваш вибір) основні твори найяскравіших західноєвропейських поетів-символістів.
3. Що ви можете розповісти про російських поетів “чистого мистецтва” Федора Тютчева й Афанасія Фета? Чи співзвучна їхня творчість поетичним експериментам “Молодої музи”? У чому саме?
4. Пригадайте із курсу зарубіжної літератури поезії двох поетів-модерністів (на ваш вибір) і доведіть, що вони також сповідували принципи “чистого мистецтва”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)