МОДЕРНІЗМ ЯК ЛІТЕРАТУРНЕ Й МАЛЯРСЬКЕ ЯВИЩЕ – Українська література кінця XIX – початку XX ст
Модернізм (буквально – осучаснений) – напрям в образотворчому мистецтві, архітектурі й світовому письменстві, який зародився на початку XX ст., але пережив період свого розквіту в літературі лише після Першої світової війни, а в малярстві та архітектурі не вичерпав себе й досі. Модерністи реалізували свої таланти як пошуки “вглиб людини”, прагнули переосмислювати дійсність, виокремлюючи й вивищуючи особистісне над буденним і рутинним. Якщо авангардизм, який виник паралельно із модернізмом наприкінці XIX ст., був спрямований у майбутнє та на художнє витворення нової, зміненої реальності через повне заперечення традиції, епатажність, руйнування усіх мистецьких норм, а реалізм якнайповніше відтворював дійсність у теперішньому й минулому часах, то модернізм вибірково сприймав традицію, переосмислював її, визнавав неможливість пізнання чи відтворення сучасного світу наявними засобами й прийомами, тому проповідував ідею нового погляду на світ і нових підходів до людини, абсолютизував категорії “краса”, “чисте мистецтво”. Основними напрямами модернізму були символізм, імпресіонізм, неоромантизм, експресіонізм. Усі вони краще надаються для розуміння і диференціації1, якщо кожен із літературних різновидів модернізму ілюструвати репродукціями картин художників, які творили або творять і зараз у стилі символізму, імпресіонізму, неоромантизму, експресіонізму.
Символізм – стильовий напрям в образотворчому мистецтві й літературі кінця XIX – початку XX ст., хоча певні важливі риси цього мистецького напрямку існували ще в античній літературі. Відомий насамперед французький символізм, найяскравіше представлений творчістю Шарля Бодлера, Артюра Рембо, Поля Верлена, Стефана Малларме; символізм бельгійського драматурга Моріса Метерлінка. До символізму у своїй творчості тяжіли насамперед українські митці таких літературних угруповань, як “Молода муза” й “Українська хата”, але найбільшою мірою – Олександр Олесь, Петро Карманський, Богдан Лепкий, молодий Павло Тичина, поети-“неокласики”. Тяглість традиції символізму була настільки відчутна навіть значно пізніше, що збірку діаспорного поета Олега Зуєвського “Золоті ворота” (1947) Володимир Державин назвав “відродженням символізму”. Окремі риси символізму притаманні повісті-новелі “Сойчине крило” Івана Франка й новелам “Intermezzo” та “Цвіт яблуні” Михайла Коцюбинського, хоча в цих же творах паралельно простежуються й виразні риси імпресіонізму та навіть експресіонізму. В українському образотворчому мистецтві символізм широко практикують і нині.
Богдан Панчишин. Сівба (2005)
1Диференціація (різниця, відмінність) – тут: розрізнення, розчленування, розподіл
Клод Моне. Прогулянка в Аржантей (1875)
П’ер-Огюст Ренуар. Бал у Мулен де ла Галетт (1876)
Сергій Васильківський. Захід сонця над озером (1900)
Петро Левченко. Стоги, осяяні сонцем
Імпресіонізм як мистецький напрям, у якому гра кольорів у образотворчому мистецтві, а колористика, ліризм, враження від життя і найтонші варіації настрою персонажів – у літературі – особливо важливі, зумовив появу геніальних картин і літературних шедеврів. Зародився імпресіонізм у другій половині XIX ст. у Франції насамперед у малярстві. У стилі літературного імпресіонізму творили брати Едмон та Жуль Гонкури, Кнут Гамсун, Томас Манн, Антон Чехов. Стефан Малларме афористично означив основний принцип імпресіонізму, наголосивши, що треба “малювати не річ, а здійснюваний нею ефект”. Виразні риси імпресіонізму притаманні повісті-новелі “Сойчине крило” Івана Франка, новелі “Intermezzo” Михайла Коцюбинського, повісті Ольги Кобилянської “В неділю рано зілля копала”, роману “Записки кирпатого Мефістофеля” Володимира Винниченка, новелі Григорія Косинки “На золотих богів”.
Олександр Мурашко. Праля (1914)
Соня Делоне. Електричні призми (1914)
У стилі імпресіонізму творили такі українські художники, як Сергій Васильківський, якого сучасники вважали таким же геніальним, як Тараса Шевченка в літературі, Петро Левченко, Олександр Мурашко, Іван Труш.
Неоромантизм – стильовий напрям у модернізмі, для якого характерне намагання подолати прірву між ідеалом і дійсністю завдяки вольовим зусиллям яскравої особистості зробити можливе дійсним. Неоромантизм виник у літературі на межі ХІХ-ХХ ст. і виразно проявився у творах Кнута Гамсуна, Роберта Луїса Стівенсона, Редьярда Кіплінга, Етель Ліліан Войнич, Джека Лондона. В українській літературі неоромантизм характерний для творів Лесі Українки, яка “проривом у блакить” заклала фундамент поетичних здобутків “розстріляного відродження”. Виразні елементи неоромантизму можна знайти у художніх текстах Ольги Кобилянської, Олександра Олеся, Спиридона Черкасенка, Юрія Яновського, Миколи Хвильового. Неоромантизм властивий митцям “Празької школи” (Олена Теліга, Наталія Лівицька-Холодна, Олег Ольжич) і навіть “шістдесятникам” (Василь Симоненко, Микола Вінграновський, Роман Лубківський). Переживанням і світовідчуванням своїх літературних героїв митці-неоромантики надавали метафізичного1 значення. Іван Франко про українських митців-неоромантиків писав: “Для них головна річ – людська душа, її стан, її рухи в таких чи інших обставинах… За своїми героями вони щезають зовсім, а властиво переносять себе в їх душу, заставляють нас бачити світ і людей їх очима”.
Неоромантики вдавалися до таких засобів виразності, як психологізм, використання символів, міфів, відтворення роботи підсвідомості (прийом сну), показ кількох паралельних точок зору. Неоромантичну стильову манеру часто застосовувала О. Кобилянська (“В неділю рано зілля копала”, “Valse melancholique”, “Impromtu phantasie” ), а також у своїй новелістиці – В. Винниченко (“Момент”). У зарубіжній літературі неоромантизм представлений творами Гергарта Гауптмана (“Потоплений дзвін”), Е. Л. Войнич (“Овод”), Дж. Лондона (“Біле Ікло”, “Смок і Малюк”).
В американському та європейському малярстві, у тому числі – й українському, неоромантизм досить поширений і сьогодні.
Експресіонізм (буквально – “вираження”, “виразність”) – стильовий напрям, що виник на початку XX ст. як реакція митців на знеособлення людини, дегуманізацію суспільства. Експресіонізм у літературі тяжіє не стільки до змалювання світу зовнішнього, скільки до вираження художніми засобами емоційного стану автора му творили Василь Стефаник (“Новина”, “Марія”, “Сини”), Микола Хвильовий (“Вальдшнепи”), Володимр Винниченко (перший український фантастичний роман “Сонячна машина”), Осип Турянський (“Поза межами болю”), Віктор Домонтович (“Дівчина з ведмедиком”, “Доктор Серафікус”), Микола Куліш (драми “Отак загинув Гуска”, “Народний Малахій”, “Маклена Граса”), Тодось Осьмачка (поема “Поет”, повісті “Старший боярин”, “План до двору”, “Ротонда душогубців”).
Момчіло Фундуп. Пейзаж (2010)
Карен Вітворт. Нехай твоє світло сяє (2013)
1 Метафізичний – містичний, надчуттєвий, надприродний.
Едвард Мунк. Крик (1893)
Маріанна Верьовкіна. Червоне місто (1909)
Урешті, театр Леся Курбаса “Березоль” також постійно реалізував найкращі задуми свого режисера в стилі експресіонізму.
Експресіонізм у красному письменстві часто використовує елементи екзистенціалізму – філософського напряму, який, на думку Мартіна Гайдеггера, змальовує людину в екстремальних ситуаціях як істоту, що “збирає себе з розпорошеності щойно пережитого”, а тому приймає світ таким, яким він є і почувається невмирущою навіть перед лицем реальної смерті (новела Василя Стефаника “Діточа пригода”).
Богдан Панчишин. Рік 7522І (Майдан)
Оксана Мась. Повсякденні вібрації (2012)
1 Тут літочислення вказано від створення світу, образно кажучи, “від Єви і Адама”, а не як офіційно прийнято – від нової ери, тобто народження Ісуса Христа. Отже, 7520 рік – це 2014, коли в Україні відбулася Революція гідності й пролилася кров.
У зарубіжній літературі в стилі експресіонізму творили Франц Кафка, Райнер Марія Рільке, Карел Чапек, Леонід Андреєв. їхнім кредо можна вважати слова німецького поета Казимира Едшміда: “Світ перед нами. Було б безглуздям повторювати його. Заскочити світ у стані крайньої точки напруги – ось у чому полягає найвище завдання мистецтва”. Хоча слово “експресіонізм” з’явилося ще в середині XIX ст., воно й досі вживається у тому самому значенні, адже в стилі вираження емоцій і динаміки почуттів або вчинків пишуть свої картини й сучасні художники.
Діалог із текстом
1. Що таке модернізм у літературі та образотворчому мистецтві? Про які основні напрями модернізму ви дізналися?
2. Перелічіть відомі вам риси символізму. Що ви вже знаєте про значення образу-символу в літературному тексті? Чому символізм широко затребуваний у літературі та малярстві й нині?
3. Що ви можете сказати про імпресіонізм як мистецький та літературний напрям? Чим він особливий? Які твори зарубіжних і українських письменників-імпресіоністів ви вже читали?
4. Як ви розумієте назву картини Соні Делоне “Електричні призми”? Чи відповідає назва змістові цього художнього полотна?
5. Назвіть основні риси неоромантизму. Чим неоромантизм відрізняється від власне романтизму?
6. Прокоментуйте думку І. Франка про письменників, які творили в стилі неоромантизму. Чим цікава вона для вас особисто?
7. Розкрийте смислове значення поняття “експресіонізм”. Назвіть основні риси експресіонізму в малярстві та літературі. Хто з українських і зарубіжних митців творив у цьому стилі?
8. Як ви розумієте слова німецького поета К. Едшміда: “Світ перед нами. Було б безглуздям повторювати його…”? Доведіть, що митець має на увазі саме експресіонізм.
Діалоги текстів
1. У чому саме полягали “точки дотику” українських поетів-модерністів (зокрема символістів і неоромантиків) з темами, проблематикою та художніми засобами ліричних творів західноєвропейських геніїв Ш. Бодлера, П. Верлена, А. Рембо? Про що це свідчить?
2. Що ви можете сказати про особливий розвій імпресіонізму в українській та зарубіжних літературах одного й того самого періоду? До яких висновків вас підводить таке явище?
3. Чому експресіонізм в українській та зарубіжній літературах цього періоду посів особливе місце? Із якої причини письменники часто апробували в художніх творах елементи такого філософського напряму, як екзистенціалізм?
4. Підготуйте міні-реферат (1-2 сторінки) про австрійського письменника-імпресіоніста Петера Альтенберга та його наукову розвідку “Як я це бачу”, користуючись відповідною інформацією з інтернету. Познайомте своїх однокласників із найважливішими, на вашу думку, міркуваннями цього митця.
Мистецькі діалоги
1. Доведіть, ілюструючи відповідною репродукцією картини в підручнику, що на ній домінує такий мистецький напрям, як символізм.
2. Оберіть репродукцію картини в стилі імпресіонізму й доведіть, що саме імпресіонізм тут виразно наявний.
3. Як ви вважаєте, чому неоромантизм розвинувся і в малярстві? Виберіть репродукцію картини, яка, на вашу думку, належить до неоромантичного напрямку. Аргументуйте свій вибір.
4. На ваш розсуд проаналізуйте одну з поданих у підручнику репродукцій картин, виконану в стилі експресіонізму.
5. Спростуйте або аргументовано доведіть істинність одного з нами запропонованих нижче висновків художника Пабло Пікассо: “Геній Ейнштейна призвів до Хіросіми”, “Я змальовую предмети так, як думаю про них, а не такими, якїх бачу”, “Митці не старіють, а з роками все більше зріють”.
6. Чи відповідає назва картини Оксани Мась її змістові? Як ви думаєте, це художнє полотно можна назвати шедевром? У якому стилі воно написане: реалізму, імпресіонізму, експресіонізму? Що саме постає перед глядачами? Які кольори домінують на картині? Що вони увиразнюють? Як ви думаєте, події відбуваються у спекотний сонячний день, в час золотої осені чи ввечері при електричному освітленні? Свою думку належно доведіть.
Діалог із науковцем
Юрій Ковалів
СЕЦЕСІЯ В ЛІТЕРАТУРНОМУ ПРОЦЕСІ
Перехідний етап у кожній національній літературі завжди здійснюється за принципом при – тягування-відштовхування, має у творчій еволюції кожного письменника власні часові інтервали, вказує на складний рух від одного напряму (стилю) до іншого. Такий процес називають сецесією (латинське secession – відпадання, відмежування)…
Перехідний етап у літературі й мистецтві репрезентував “типове для кінця кожного віку світовідчуття, яке передбачає погляд у минулі 100 років, а часто й переоцінку” (С. Павличко)…
У мистецтвознавстві для з’ясування еволюції культурно-художньої парадигми, ідентифікації нових течій іноді вживають термін “сецесіон”, поширений у німецькому та австрійському мистецтві межі ХІХ-ХХ ст. (мюнхенський “Сецесіон”, берлінський “Сецесіон”, віденський “Сецесіон”), протиставлений офіційно визнаному академізму. Я. Поліщук зараховує до цього ряду й краківський “Сецесіон”. Перший такий осередок, ініційований малярами Ф. Штуком, Г. Трюбнером, В. Уде, сформувався у Мюнхені (1892). Віденські митці Г. Клімт, Й. Гофман та інші розробили достатньо обгрунтовану програму сецесійного змісту. Перехідна атмосфера формувала молодіжний стиль (Jugendstil), сприяла заснуванню літературного угруповання “Молодий Biдень”(Jung-Wien)…
Віденський художній мікроклімат не минув І. Франка, позначився на творчих пошуках Б. Лепкого. Не лише нові концепції раннього модернізму привертали увагу українських письменників у тогочасному Відні, а й відновлення етногенетичної пам’яті.
1. Як називався перехідний етап у літературі і мистецтві на межі ХІХ-ХХ ст. у Західній Європі? У чому полягала його особливість?
2. У яких видах мистецтва, крім літератури, були помітні світоглядні зміни і перехід до нових стильових течій, що отримали узагальнену назву “сецесія”?
3. Скориставшись додатковою літературою та можливостями інтернету, підготуйте відповіді на такі запитання: 1) у творчості митців яких країн знайшла обгрунтування і поширилася сецесія? 2) чи знайшла вона відгук серед українських поетів і письменників того періоду?
4. Об’єднайтеся в “малі” групи “Літературознавці”, “Журналісти”, “Історики” й подискутуйте на тему: “Модернізм у світовій та українській літературі та малярстві – це прогрес чи регрес, чи, може, крок уперед, а два назад?”
(2 votes, average: 2.50 out of 5)