Незабутня Олена Теліга
У тихі холодні дні, коли світ скорботно поминав 60-ліття трагедії Бабиного Яру, у моїй пам’яті чомусь виринули оті причепливі слова вірша “Партія веде” Павла Тичини (вчили у школі): “Та нехай собі як знають, Божеволіють, конають, – Нам своє робить: Всіх панів до одної ями… Будем, будем бить!”. І перед очима, як наяву, постали незлічимі натовпи людей (150 тисяч? 200 тисяч?), гнаних фашистами на розстріл “до одної ями” Бабиного Яру… І була серед них Олена Теліга. Так і не дожила вона до своїх 35 років…
Про Олену Телігу написано надто мало. Згадаємо лише декілька публікацій: О. Ждановича (три статті, 1947 рік), Г. Шевчука (стаття у часописі “Арка”, 1947 рік, Мюнхен), Ю. Бойка (збірник статей, виданих 1977 року майже одночасно у Детройті, Нью-Йорку та Парижі). Та найбільш пристрасне, глибоке дослідження творчості О. Теліги здійснив відомий український патріот Дмитро Донцов (див. нашу статтю у “Громаді”, ч. 4. 1999 рік). Його книга “Поетка вогняних меж – Олена Теліга” видана 1952 року у Торонто, Канада. Як бачимо, праці про Олену Телігу друкувались головним чином не на рідній землі. І то не дивно: а хіба з публікаціями з історією Бабиного Яру не було таке саме? А хіба творчість М. Хвильового, Г. Косинки, Є. Маланюка, Г. Багряного – список таких імен занадто довгий, як і мартиролог українських письменників (153 імені), жертв сталінського терору (“З порога смерті”, Київ, 1991 р.) – не замочувались в Україні?
Своє життя Олена Теліга (1907-1942) здебільшого провела у переїздах. Народилася вона у Петербурзі, і до одруження її дівоче призвіще – Шовганова. З 1917 року – Київ, потім Прага (1924 рік). Тут, у Празі, вона вчилась на філологічному факультеті педагогічного інституту. У Празі ж вона одружилася з українським емігрантом, інженером, політичним діячем і її однодумцем М. Телігою, вже назавжди “захопилась українством” (Енциклопедія українознавства, т. 8., с. 3164). 1929-1939 роки Теліга вчителювала в українській школі Варшави. А далі – інше польське місто – Краків, де вона вперше проявила свої політично-організаційні здібності: очолила мистецьке товариство “Зарево” та разом з поетом О. Ольжичем (Кандибою) активно працювала у Культурній Референтурі Проводу Українських Націоналістів.
З початку війни 1941 року Олена Теліга перебралась до Львова, брала участь у похідних групах ОУН. А вже останній свій рік провела у Києві. Тут, у столиці України, окупованій німцями, Олена Теліга очолила патріотичну спілку українських письменників, а також редагувала літературний щотижневик “Літаври” – додаток до часопису “Українське слово”. Після заборони німцями цього часопису, у лютому 1942 року О. Теліга була заарештована. І – Бабин Яр… Тоді ж був розстріляний гестапівцями і її чоловік, М. Теліга.
Літературна спадщина Олени Теліги невелика: публікації у періодичній пресі віршів, статей, оповідання. Окремою книгою поезії Олени Теліги надруковані лише у 1946 році, вже після її смерті – розстрілу німецькими фашистами.
“Поеткою з Божої ласки була Олена Теліга, – писав Д. Донцов. – Оригінальна в образках та ідеях, цілісна, як рідко хто інший, елегантна у формі своїх віршів…, горда в наставленні до життя – вона лишила нам взір справжньої панської поезії в найкращім значенні слова, поезії, позбавленої всього вульгарного, простацького. З’явилась вона, спалахнула і згоріла на тяжкім та сірім, потім криваво-червонім небі війни й революції, неначе блискуча звізда, лишаючи… яскраве світло по собі, яке палахкотітиме нащадкам”
Далі Д. Донцов говорить про “несамовите враження” від віршів Теліги, що так схоже на сприйняття слухачами “вогняних” поезій Тараса Шевченка, що так подібне до творчості улюбленої нею Лесі Українки. Донцов вказує на “геніальний дар (поетки) в’язати близьке з далеким, нинішнє з майбутнім або з вчорашнім”, гостро переживати “ганьбу і рабство своєї нації”. І як підсумок оцінки творчості Олени Теліги Донцов пише: “Я не знаю ні одного після Шевченка поета, якого поезія була б так насичена ідеєю Божого Проведіння” (всі наведені цитати взяті з книги Дмитра Донцова “Поетка вогняних меж – Олена Теліга”, Торонто, 1952.).
Т. Яворський-Лук’янюк
(1 votes, average: 5.00 out of 5)