МЕНІ ТРИНАДЦЯТИЙ МИНАЛО… – ТАРАС ШЕВЧЕНКО – Українська література – Література для дітей

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога…

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся Богу… І не знаю,

Чого маленькому мені

Тоді так приязно молилось,

Чого так весело було?

Господнє небо і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось…

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубее

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята –

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати –

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала

Та й почула, що я плачу,

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала…

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє… лани, гаї, сади!

І ми, жартуючи погнали

Чужі ягнята до води.

Бридня!., а й досі, як згадаю,

То серце плаче та болить,

Чому Господь не дав дожить

Малого віку у тім раю.

Умер би орючи на ниві,

Нічого б на світі не знав,

Не був би в світі юродивим,

Людей і Бога не прокляв!..


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

МЕНІ ТРИНАДЦЯТИЙ МИНАЛО… – ТАРАС ШЕВЧЕНКО – Українська література – Література для дітей