ІВАН ФРАНКО УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
[…] В Галичині, яка тільки частково заселена українцями, національна свідомість розбудилася пізніше, аж у 30-х роках XIX сторіччя, і слабше, ніж на російській Україні. Першим зробив цей почин Маркіян Шашкевич, вбогий сільський священик (помер 1843 p.). Аж у 60-х роках з’явився тут справжній поет, Осип Федькович, наскрізь оригінальний і сильний талант, але без грунтовної освіти. Тільки під впливом Драгоманова з’являється в Галичині ряд молодих письменників, які стають ближче до здобутків російської України, а при цьому впевнено і свідомо стоять на грунті європейських прогресивних ідей і своєю літературною працею торують їм шлях. Борис Грінченко, поетеси Олена Пчілка і Леся Українка на російській Україні, автор цих рядків, Михайло Павлик, Василь Щурат, Осип Маковей, Наталя Кобринська та інші в Галичині, належать до цієї групи. На грунті, що його підготували оці письменники, виросла тепер найновіша генерація, яка прагне цілком модерним європейським способом зобразити своєрідність життя українського народу. Як найвизначніших представників цієї генерації слід тут назвати Ольгу Кобилянську, Василя Стефаника, Леся Мартовича, Антона Крушельницького, Михайла Яцкова та Марка Черемшину. Про Стефаника і Мартовича, що з їх творчістю читачі цього журналу оце матимуть змогу познайомитися, дозволю собі окремо сказати кілька слів.
Стефаник і Мартович, обидва селянські сини з Покуття, були шкільними товаришами і вже тоді брали участь у праці над поширенням народної освіти, що полягала в організації читалень, народних зборів тощо. Мартович, тепер адвокатський практикант у Городку біля Львова, дебютував на літературному полі в 1890 р, сатиричною гуморескою “Нечитальник”, але жвавішу літературну діяльність розвинув аж з 1898 p., коли у львівському “Літературно-науковому віснику” опублікував своє досі найкраще оповідання “Мужицька смерть”. Перший том його оповідань вийшов 1900 p., другий саме тепер перебуває в друці. Мартович надзвичайно пильний спостерігач життя галицького народу, причому він обдарований неабияким гумористичним талантом. Як ніхто інший, уміє він підмітити в житті нашого народу ту іронію фактів, яка змушує людину цілу свою поведінку виявляти в зовсім іншому світлі, ніж вона є насправді. До того ж його стиль наскрізь оригінальний, легкий і далекий від будь-якого шаблону.
Василь Стефаник, лікар за фахом, дебютував аж 1898 р. в чернівецькій газеті “Праця” кількома короткими новелами, в яких він виявив себе вже зрілим, цілком оригінальним талантом. 1899 р. вийшла в Чернівцях його перша збірка оповідань, що відкривалася новелою “Синя книжечка”, і в цьому ж році в “Літературно-науковому віснику” – його найкраще оповідання “Камінний хрест”. В 1900 р. вийшли дві дальші збірки: “Камінний хрест” з вісьмома меншими новелами і “Дорога” з тринадцятьма меншими й більшими новелами. Стефаник – це митець з Божої ласки. Він доконало володіє формою і має подиву гідний смак у доборі своїх творчих засобів. Він уміє найпростішими засобами справити якнайбільше враження. Він не має гумористичної жилки, як Мартович, зате всі його твори насичені глибоким, зворушливим ліризмом, який зачіпає найглибші струни людського серця і першими ж реченнями відразу переносить читача в своєрідний ніжний настрій. При цьому у Стефаника нема ні сліду вишуканої пишномовності, фальшивої сентиментальності або риторичної штучності; його твори справляють враження народних пісень, в яких теж нема ніякої риторики, сентиментальності, тільки неприкрашене, голе, наївно зображене життя,- дійсність, часто сумна, але пройнята золотом найправдивішої поезії.
1901 р.
Франко Іван. Зібр. творів: У 50 т.- Т. 33.-К., 1982.- С. 142-143.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)