Іспанська література XVII століття – Класицизм у літературі XVII століття
У XVII столітті внаслідок політичних і економічних факторів Іспанія стала другорядною країною Західної Європи, але, як і раніше, залишалася країною, де панувала жорстока інквізиція, а католицька церква поєднувала духовне поневолення людей із різними формами фізичного знищення єретиків. Тому навіть філософська думка Іспанії була забарвлена песимізмом та містикою.
В іспанській літературі XVII століття були такі художні напрями, як ренесансний реалізм (Лопе де Вега), класицизм (представлений творчістю деяких вчених поетів та підтримуваний університетами, але не розвинувся) і бароко (Педро Кальдерон). Найбільший розквіт національного генія в епоху Відродження проявився у творчості Сервантеса, у драмі Лопе де Вега і в національному театрі “золотого віку”, який продовжував утверджувати гуманістичні ідеї, за що жорстоко переслідувався і неодноразово був заборонений.
Поруч із блискучими комедіями Лопе де Веги у XVII столітті в Іспанії з’явилися твори драматурга, відомого як засновника вічного образу зухвалого коханця Дон Жуана – Тірсо де Моліни. Тірсо де Моліна (1584-1648) – це літературний псевдонім Габріеля Тельєса, про якого залишилося небагато біографічних відомостей. Ймовірно, він був простого походження, юнаком був пострижений у ченці одного із релігійних орденів. Одночасно із чернечою діяльністю (проповідник на Гаїті та ін.) займався світською театральною творчістю, був знайомий зі старшим на двадцять два роки Лопе де Вегою. За драматургічну творчість зазнав покарань від церкви, був звинувачений у тому, що збуджував погані нахили і показував аморальні приклади. Помер Тірсо де Моліна у монастирі і його смерть була оповита мовчанням, бо вона збіглась у часі із черговими репресіями проти театру.
Драматургові належить такий твір, як “Толедські вілли” (книга, написана за зразком “Декамерона”, де автор з’ясовує свої погляди на літературу, театр, підтримує Лопе де Вегу), до якого було включено комедію “Присоромлений у палаці” та оповідання “Три осміяних чоловіки” тощо. Продовженням “Толедських вілл” (вілла – у перекладі – день) стала книга “Розважальне повчання”, за нею побачили світ “Комедії маестро Тірсо де Моліни”, найсміливіші із цих комедій були навіть надруковані під чужими іменами. У частині своїх творів драматург зберігав ренесансну художню структуру і ренесансний склад. Серед найкращих історичних драм Тірсо де Моліни – “Антона Гурсія” і “В жінці благочестя”. Популярною і нині залишається комедія письменника “Благочестива Марта”.
Драма про Дон Жуана мала ранню версію назви “Севільський бешкетник, або Кам’яний гість”. У творі розповідалось про сина одного із королівських фаворитів, розпусного і вельми зухвалого молодика Дон Хуана, який почувався безкарним і вважав, що має достатньо часу, щоб покаятись у своїх гріхах перед Богом. За свої негідні вчинки цей персонаж зазнав заслуженого покарання і від Бога, і від суспільства. Тірсо де Моліна показує цей образ як образ великого грішника, в характері якого поєднуються містичний еротизм, спокуса, зневага до людей, відчай і страх перед покаранням.
Співцем песимізму, страждання і покори в Іспанії XVII століття був поет і драматург Дон Педро Кальдерон де ля Барка (1600-1681), творчість якого сучасники ставили поруч із творчістю Шекспіра. Він був сином небагатого дворянина, здобував освіту в єзуїтській колегії у Мадриді і в університетах, вивчав богослов’я, філософію, право, схоластику. Юнаком захопився поширеними в ті часи літературними змаганнями, в яких успішно брав участь і був відзначений самим Лопе де Вегою, що, ймовірно, й зумовило серйозні заняття сценічним мистецтвом. Сучасники згадували про численні поєдинки на шпагах, в яких Кальдерон брав участь, про його запальний характер дуелянта. Проте це не завадило йому після смерті Лопе де Веги отримати звання придворного драматурга, посівши місце першої особи в іспанському театрі. До драматурга прихильно ставився король Іспанії Філіп IV, який нагородив Кальдерона орденом і званням лицаря.
Згодом, прийнявши сан священика, Кальдерон отримав посаду почесного духівника короля. Проте його наближення до монарха не захистило іспанський театр від спроб єзуїтів заборонити вистави, цих спроб тільки за життя драматурга було кілька. В останні роки життя Кальдерон змушений був писати твори переважно для релігійної сцени, до церковних свят.
Кальдерон написав близько 120 світських п’єс, 78 ауто, 20 інтермедій. До складу його світських п’єс зараховують комедії, “драми честі”, морально-філософські драми релігійного характеру. Більшість комедій Кальдерона – так звані “комедії інтриг”, в яких сюжет побудовано на швидкій і несподіваній зміні ситуацій, на комічному збігові обставин, на стрімкому розвиткові подій тощо. Серед найвідоміших комедій Кальдерона – “З коханням не жартуй”, “Дама-невидимка”, “Сам собі охорона”, “Не завжди довіряй гіршому” та інші. Поширеними в іспанській драматургії були і “драми честі”, в яких порушувались проблеми неписаного кодексу дворянської честі, проблеми помсти кривдникам і відновлення справедливості. Серед “драм честі” Кальдерона найкращими є “Живописець власного безчестя”, “За таємну образу – таємна помста”, “Лікар своєї честі”, “Саламейський алькальд” та інші. У морально – філософських драмах Кальдерона відбилися духовні пошуки і сумніви сучасників письменника, інтерпретувались релігійно – філософські ідеї. Найкращі твори цього плану – “Стійкий принц”, “Поклоніння хресту”, “Чудодійний маг”, “Чистилище святого Патрика” і найвідоміша “Життя – це сон”. У драмі “Життя – це сон” є відгомін легенди про каліфа на годину, бо йдеться у ній про королівського сина, якого батько (наляканий зловісним пророцтвом) замикає у вежі, аби той, прийшовши до влади, не став лихим тираном. Згодом король випробовує сина, зробивши його королем на один-єдиний день, попередньо приспавши його і перенісши сонного в палац, де син, прокинувшись, справді поводиться неприпустимо, а опинившись знову у вежі, сприймає перебування в ролі короля як сон. Проте в кінці твору, реально прийшовши до влади завдяки підтримці народу, принц Сехізмундо пробачає не лише батькові, а й іншим своїм кривдникам і, підкоривши розумові кипучі пристрасті, стає справедливим і мудрим королем. Розповідаючи таку історію, Кальдерон закликав свого глядача усвідомити свою гріховну сутність, почути Божий голос, знайти в собі сили прощати і зрозуміти, що земне життя, де людина ворогує, заздрить, ненавидить і принижує інших, сумує і безмежно страждає – це тільки сон, а справжнє, вічне життя чекає її попереду, за порогом смерті, і те, яким воно буде, залежить від самої людини, бо в її долі все вирішує Бог. Твір “Життя – це сон” вважається зразком барокового мистецтва, він є театралізованою християнською проповіддю, що має на меті навернути людину на шлях смирення, покори, терпіння, благочестя, всепрощення.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)