Філософське та естетичне підгрунтя класицизму – КЛАСИЦИЗМ ЯК ХУДОЖНІЙ НАПРЯМ У ЛІТЕРАТУРІ XVII СТОЛІТТЯ – ЛІТЕРАТУРА XVII СТОЛІТТЯ: МІЖ ВІДРОДЖЕННЯМ І ПРОСВІТНИЦТВОМ
§ 5. КЛАСИЦИЗМ ЯК ХУДОЖНІЙ НАПРЯМ У ЛІТЕРАТУРІ XVII СТОЛІТТЯ
Любіть же розум ви! Нехай він тільки сам
Принадність і красу утворює пісням.
Ніколи Буало
Мистецтво та література бароко активніше розвивалися в ті періоди Нового часу, коли кризовий стан суспільства посилювався, і в тих країнах, де політична та соціальна стабільність частіше порушувалася. У країнах з відносно стабільним соціально-політичним життям письменники частіше замислювалися і над закономірностями, які керують долею людини, пропонували художні програми подолання внутрішньої дисгармонії людини, а хаосу світу вони намагалися протиставити гармонію мистецтва. Такі художні завдання втілювали митці класицизму.
Філософське та естетичне підгрунтя класицизму
Формування класицизму почалося ще в XVI ст., а в другій половині XVII ст. цей напрям став панівним у більшості країн Західної Європи, набув нових рис та плідно виявився у добу Просвітництва й навіть на початку XIX ст. залишався одним із провідних напрямів у багатьох національних літературах. Однією з причин такої життєздатності класицизму було те, що письменники цього напряму ставилися до своєї творчості не як до способу індивідуального самовираження, а як до “істинного мистецтва”, яке звертається до загальнолюдського, незмінного.
Першими теоретиками класицизму стали гуманісти доби Відродження. Античну драму вони вважали взірцем художньої досконалості, на цей взірець вони й пропонували орієнтуватися драматургам. Ще на початку XVI ст. італійські письменники робили спроби наслідувати трагедії грецьких драматургів Софокла, Еврипіда, обираючи сюжети з античної історії. Французькі поети доби Відродження втілювали в життя теоретичні принципи “Поетики” Аристотеля. Об’єднавшись у поетичну школу, яку згодом назвали на честь еллінських поетів “Плеяда”, освоювали нові для французької лірики жанри та форми: оду, елегію, еклогу. Слідом за поетами “Плеяди” французькі класицисти проголосили античну літературу ідеальною, класичною, гідною наслідування. Але вже у XVII ст. антична література слугувала Класицистам арсеналом Образів, сюжетів, а наповнювалися вони вже новим змістом. Митці Нового часу вбачали в античній літературі зразок правильного використання вічних законів мистецтва, користуючись якими можна й перевищити давніх авторів. Сформувавшись, як і бароко, на порозі Нового часу, класицизм був сповнений внутрішнього драматизму, але цей драматизм підкорювався суворій дисципліні зовнішніх проявів. Ретельний відбір, впорядкування, класифікація тем, мотивів, усього матеріалу дійсності, яка ставала об’єктом художнього відображення у слові, вибудовування чіткої композиції твору – все це було для письменників-класицистів спробою художнього подолання хаосу й протиріч дійсності. У Горація класицисти запозичили важливий для розуміння цього мистецтва принцип – “наставляти розважаючи”, тому виховне значення твору визнавалося не менш важливим, ніж його художня досконалість. Зіткнення обов’язку й почуття або боротьба розуму й пристрасті – улюблені сюжети й колізії класицистів. Хаосу буття, шаленим пристрастям протиставляється здатність людини усвідомлювати події й втамувати почуття. Гасло філософа Р. Декарта: “Я мислю, значить, я існую” – для персонажів класицистичних творів перетворюється на етичний принцип.
Версольський палац. XVII-XVIII ст.
Іосент Риго. Портрет Нікола Буало. Близько 1880 р.
Пріоритет етичних та естетичних цінностей виявляється у класицистів у тяжінні до морально-психологічної і громадянської тематики, диктує й відповідну класифікацію жанрів: розподіл їх на “високі” та “низькі”, вибір для кожного з цих жанрів специфічної тематики, стилю, системи персонажів. Особливого значення в класицизмі набувають драматичні твори й взагалі театр, здатний органічно поєднувати повчальну й розважальну функції.
Великою мірою сприяла тріумфу класицизму, насамперед у Франції, філософія Р. Декарта (1596-1650). Для літератури важливими були думки філософа про незалежність розуму від почуттєвого сприйняття, про необхідність правильного використання розумових здібностей людини як способу уникнути небажаних помилок у житті. У “Роздумах про метод” (1637) Декарт Обгрунтував тезу про здатність розуму наближатися до істини, і цю тезу також узяли на озброєння класицисти.
Постійним предметом обговорення в теорії класицизму, особливо в другій половині XVII Ст., Стає категорія “гарного смаку”, що сприймається не як смак індивідуальний, а як “норма”, котру виробляють кращі письменники. “Гарний смак” класицизму надає перевагу лаконізму перед багатослів’ям, простоті перед складністю, поміркованості перед екстравагантністю.
Жок Шоплен. Портрет роботи невідомого автора
(2 votes, average: 3.00 out of 5)