Зародження соціальної екології, її об’єкт, предмет і структура
Термін “екологія” був запропонований німецьким натуралістом Ернстом Геккелем в роботах “Загальна морфологія організмів” (1866р.) Та “Природна історія миротворения” (1868р.). Екологія, вважав Е. Геккель, – це наука про будинок (ейкос – житло, притулок), під яким він мав на увазі планету Земля – ??спільний дім усіх живих істот; вона повинна вивчати загальні відносини живих істот до неорганічної та органічної середовищі, їх дружні і ворожі відносини до інших тварин і рослинам, з якими вони вступають в прямі і непрямі контакти, в ті відносини, які Ч. Дарвин називав боротьбою за існування. Сьогодні екологією вважають науку, що вивчає умови існування живих організмів і взаємозв’язки між організмами і середовищем, де вони мешкають.
Екологічні взаємодії відбуваються на рівні клітини, організму, популяції, біоценозу, екосистеми і біосфери. Розгляд екологічної взаємодії на соціальному рівні починається з аналізу взаємодії окремого індивіда як представника людського виду із зовнішнім середовищем (вплив на людський організм кліматичних, геофізичних, геохімічних, біологічних факторів) і закінчується розглядом впливу людини і суспільства на навколишнє середовище. Виявлення місця людини в екосистемі становить центральну проблему екологічного знання. Основоположними тут є знання про здоров’я людини і визначають його екологічних факторів. Вивчення впливу людства на біосферу показує, як у міру розвитку науки змінювалася інтерпретація основного екологічного відносини – “організм – середовище”. Вищим рівнем екологічної взаємодії є ставлення в системі “суспільство – природа”. Вивчення цих відносин почалося в 20-і роки ХХ століття. На початку століття вектори двох типів розвитку – соціального та природного – поступово розходилися і призвели до виникнення базисних протиріч сучасного суспільства. До них відносяться: протиріччя між темпами штучного перетворення довкілля та її адаптаційними здібностями; між прагненням до високого рівня життя і можливостями забезпечити їх за рахунок природних ресурсів; між витратною економікою і обмеженими природними ресурсами; між темпами технічного і соціального прогресу; між технологічним могутністю і духовним зубожінням суспільства.
Соціальна екологія з’явилася в 20-і роки як відповідь на виниклі екологічні проблеми і з’єднала природно-наукове і гуманітарне знання. Бурхлива індустріалізація та урбанізація призвели до високого рівня перетворення природного середовища в штучну – досить сказати, що В1900 році у світі було 15 міст з населенням більше 1 мільйона, а до 1950 – вже 71. Кожне місто являє собою штучне середовище, створену могутністю людського розуму. Великий російський вчений В. І. Вернадський в 30-і роки назвав людство “нової геологічною силою”. Соціальна екологія виникла як світоглядна наука, як соціально-філософська ідея гармонії між природою та суспільством. Вона спрямована на подолання історично сформованого розриву між громадськими та природничими науками, оскільки розв’язувані нею задачі відносяться до найбільш універсальним за весь час існування наукового знання. Об’єктом соціальної екології виступає соціоекосистеми, в якій суспільство і природа розглядаються як середовище існування біосоціальної істоти – людини. Предметом соціальної екології є закони взаємодії суспільства і природи, механізми зниження забруднення навколишнього природного середовища, підтримання екологічної рівноваги, правові, соціокультурні умови сталого розвитку. Мета соціальної екології – оптимізувати спільний розвиток (коеволюцію) суспільства і природи через зміну системи цінностей, інтересів і потреб людей.
Соціальна екологія включає:
– Екологію людини – вивчає зміни в навколишньому середовищі, спричинені діяльністю людини, і їх наслідки для здоров’я людей;
– Екологію міста – вивчає взаємовідносини суспільства і природи в урбанізованому середовищі;
– Екологію культури – вивчає способи адаптації суспільства до навколишнього природного середовища;
– Екологію забрудненого середовища – вивчає взаємовідносини живих організмів в забрудненому середовищі;
– Демекологія – вивчає вплив екологічних факторів на демографічну ситуацію;
– Екологічну етику – вивчає моральні підстави ставлення людини до природи;
– Екологічну філософію – вивчає проблеми пізнань людей у??сфері взаємовідносин з природою, питання створення світу; екофілософ спирається як на раціональні, так і ірраціональні джерела знань про природу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)