ВОЛОДИМИР ДРОЗД (1939-2003) – Зберегти себе у табуні життя – Сила української прози
“Лише через сто років буде відомо, чи я письменник”, – міркував у своїй повісті о Музей живого письменника, або Моя довга дорога в ринок” Володимир Григорович Дрозд. Час давно вже розставив наголоси у його творчості, і нині ми впевнено можемо сказати: “В. Дрозд талановитий і своєрідний сучасний український письменник”.
Народився віл 25 серпня 1939 р. в с. Петрушин на Чернігівщині в сім’ї колгоспників. Душевною травмою на все життя стала рання смерть матері. “Сама мати була і добра, і віруюча, і працювала тяжко весь свій вік, не знаючи продиху, – згадував про неї письменник. – Мати навчала: Бог карає злих і любить добрих”.
І хоч її син не був злим, але щастя усміхалося йому не часто. “Дитинство моє, якби йшлося про фільм, можна знімати лише на чорно-білу плівку”, – розповідав письменник. Володимир Дрозд пригадував голодне напівсирітське дитинство, середню школу за вісім кілометрів від села, шлях до якої доводилося часто долати в дощ і сніг. Підтримки чекати не було звідки. За навчання треба було платити, грошей в сім’ї завжди не вистачало, тому шлях до інституту талановитому хлопцеві був закритий. Треба було заробляти важкою працею на шматок хліба. Навіть надрукований у районній газеті вірш “Берізка” не переконав батька, що синові треба допомогти здобути вищу освіту.
Підтримка прийшла несподівано від чужих добрих людей. У 1956 р. на засіданні літературного об’єднання В. Дрозд познайомився з журналістами районної газети. Вони допомогли хлопцеві після школи влаштуватися коректором в Олишівську районну газету “Голос колгоспника”. Уже через різі у Володимира почалося напружене журналістське життя з відрядженнями по району, статтями про проблеми в господарствах і… невдоволенням посадовців за гостру критику.
Але на порозі стояли шістдесяті роки, коли в суспільстві на короткий час замаячила ілюзія свободи. Вітер змін увірвався в журналістський колектив з появою в редакції письменника Івана Куштенка. Він привіз до зрусифікованої чернігівської провінції столичні ідеї й гарячі дебати,
Розбудив національні почуття багатьох колег. Поетичні вечори Володимира Підпалого й Петра Засенка, знайомство з Євгеном Гуцалом і Миколою Сомом утверджували в юнака думки, що настав час змін і письменникові потрібно бути па кілька кроків попереду суспільства, “…ми після кількох десятиріч тоталітарної пітьми були перші, хто зважився хай на не сміливий ще, але протест”, – гак оцінював В. Дрозд той період свого життя. У цей час він пише невеликі прозові твори, зібрані потім у збірку новел та оповідань “Люблю сині зорі”. Рідко буває так, щоб у двадцять три роки молодий автор став членом Спілки письменників України. Цієї честі В. Дрозд був удостоєний за свою першу друковану книжечку.
Після переїзду до Києва письменник працював у редакціях столичних газет й одночасно навчався в Київському університеті імені Тараса Шевченка. Непросто складалося життя: часто редакції відмовлялися друкувати його твори, були доноси одногрупників за “буржуазний націоналізм”, довелося, уже сімейному, служити в армії, бо в такий спосіб влада вирішила ізолювати його від суспільного життя.
Треба сказати, що, прагнучи змін, В. Дрозд не боровся проти всієї радянської системи. Він тільки прагнув, як і багато інших радянських митців, її вдосконалити. “Ось чи не найбільша трагедія мого покоління: ми були щирі у своїх мріях про суспільство соціальної справедливості…” – згадував письменник вже після розпаду Радянського Союзу. Але і такі його погляди були розцінені як радикальні та небезпечні.
На відміну від багатьох інших своїх колег по цеху, В. Дрозд не писав “у шухляду”. Він наполегливо прокладав своїм творам шлях до читача. Почавши як автор новел й оповідань, він прийшов до великих епічних полотен. Відомими є його романи “Злий дух. Із житієм”, “Пришестя”, “Острів у Вічності”, “Убивство за сто тисяч американських доларів”, “Сто літ любові”, “Спектакль”, “Катастрофа” та інші.
У 1992 р. В. Дрозд був удостоєний Державної премії України імені Т. Г. Шевченка за роман-епопею “Листя землі”.
На Київській кіностудії імені О. Довженка режисер М. Рашеєв екранізував роман В. Дрозда “Самотній вовк” (назва фільму – “Оберіг”).
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
1. Прокоментуйте тезу, що біографія В. Дрозда – віддзеркалення епохи, у яку він жив.
2. Поясніть, хто і що впливало на становлення художнього таланту письменника.
Історичні координати
Оповідання “Білий кінь Шептало” вперше було надруковано в 1965 р. у львівському журналі “Жовтень”. Це один із ранніх творів письменника, який він написав у період так званої “хрущовської відлиги”. Після виходу оповідання було піддано нищівній критиці за ідеологічно неправильний зміст.
Яка подія дала поштовх В. Дрозду до написання твору? Швидше за все, автор узагальнив багато конкретних життєвих спостережень про життя радянської людини в тоталітарному суспільстві. Як приклад може бути випадок, який письменник наводив у творі “Музей живого письменника, або моя довга дорога в ринок”: “У моєї мачухи був брат, я кий постраждав на початку тридцятих років, потрапив до Сибіру, але якось виборсався і незадовго до війни приїхав на гостини у рідне село. Зібравши за столом братів своїх і сестер, почав: “Врем’я таке, дорога рідня, настало: кажуть на біле чорне, і ви кажіть чорне, а на чорне кажуть, що се біле, і ви повторюйте біле, хоч очі ваші інше бачать. Якщо хочете вижити і приліпитися до жисті новоГ. і далі автор коментує: “Нові покоління народжувалися із вродженим моральним дальтонізмом1, ішов природний вибір… У декого саме життя здирало з очей більма2, дехто у результаті тяжко/ роботи душі прозрівав сам. А більшість аж до наших днів жило з більмами на очах. Так було ситніше і спокійніше”.
Щоб говорити про проблеми втрати індивідуальності людини в тогочасному суспільстві, треба було мати велику сміливість. Оминути цензурні перепони й донести свої думки до читачів можна було через фантастичні сюжети або перенесення подій у давно минулі історичні часи. В. Дрозд для втілення ідеї твору вдався до алегоричного змалювання білого коня Шептала в табуні.
Автор не випадково зробив головним персонажем коня. Традиційно в українській літературі ця тварина символізує гордість, вільнолюбство і красу. Автор майстерно досліджує, як крок за кроком відбувається переродження цієї благородної тварини і втрата своєї індивідуальності.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)