ЮРІЙ ВИННИЧУК Народився 1952 р. – Як приборкати своїх драконів – Сила української прози

Відомий український письменник, журналіст, редактор, знавець галицької кухні, людина безкомпромісних поглядів і великий патріот України Юрій Павлович Винничук народився 18 березня 1952 р. в місті Станіславі (нині Івано-Франківськ).

Ще змалку майбутній письменник захоплювався літературою, часто відвідував міські бібліотеки. Батька, лікаря обласної лікарні, добре знали й шанували в місті, тому Юрію дозволяли користуватися фондами, до яких іншим читачам доступ було обмежено. “Я був записаний до різних бібліотек – і серед них була бібліотека видань іноземними мовами. Завдяки цим виданням я знав американських, латиноамериканських та європейських письменників ще до появи російських перекладів. Саме тому я вивчив іноземні мови – я ж ніколи слов’янських мов спеціально не вчив. Але вперто читав, про значення якихось слів лише здогадувався. З часом їх нахапався так, що тепер я на всіх слов’янських мовах можу читати”. Ознайомлення з набутками світової літератури допомагали Юрію Винничукові долати “залізну завісу”1, бути обізнаним з кращими зразками красного письменства, публіцистики, наукових досліджень, а через них – із тогочасними мистецькими, філософськими та політичними ідеями Захода.

Захоплення літературою привело Юрка Винничука на філологічний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту. По закінченні вишу деякий час він працював у редакціях газет, був режисером Львівського естрадного театру “Не журись!”, для якого писав сценарії вистав і пісенні тексти.

Оскільки члени родини Ю. Винничука воювали в лавах Української повстанської армії, а погляди щодо чинної на той час влади були критичними, він розумів, що його твори не могли з’явитися в офіційних виданнях.

1 Залізна завіса – термін, яким позначали ізоляцію країн соціалістичного табору під проводом СРСР від країн Заходу. Залізна завіса перекривала людський, інформаційний і культурний обмін між ворогами в “холодній війні”, що точилася між радянським і західним світом майже до кінця XX ст. Одним із матеріальних втілень цього рубежу став горезвісний Берлінський мур.

Але в рукописах їх поширювали друзі та шанувальники. Лише в 1990 р., коли захитались устої Радянського Союзу і в Україні стало можливо друкувати заборонені раніше твори, побачила світ перша збірка прози “Спалах”. У пій читачам представлено самобутнього автора, який уміє вибудувати цікаві сюжети, створювати яскраві образи, дотепно й вишуканою мовою розповідати про події та героїв.

“Мені подобаються з письменників… ті, хто епатував1 публіку чи бавився у відверто фантазійні речі”, розповідав Ю. Винничук. Можливо, у цих словах криється розгадка автора, який періодично приголомшує українців своїми сміливими вчинками, коментарями та містифікаціями. Він не боїться розвінчати лицемірів і лжепатріотів, скинути фальшиві маски з псевдоправителів.

Щодо творів, то письменник полюбляє створювати казкові або фентезійні сюжети, через які пропонує читачам поміркувати над важливими філософськими й суспільними проблемами сучасності. Двічі митець ставав лауреатом премії “Книга року Бі-Бі-Сі”2: 2005 р. – за роман “Весняні ігри в осінніх садах”, 2012 р. – за роман “Танго смерті”.

Юрій Винничук автор збірки поезій “Відображення”, повістей “Ласкаво просимо в Щуроград”, “Діви ночі”, романів “Мальва Ланда” і “Танго смерті”, упорядник антологій української фантастики XIX ст. “Огненний змій”, української літературної казки XIX ст. “Срібна книга казок”, серії книг “Юрій Винничук презентує”, “Казкова скарбниця” та ін.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. У мережі Інтернет доберіть матеріали про патріотичну та громадянську позицію Юрія Винничука. Підготуйте повідомлення й виголосьте його на уроці.

2. Зайдіть У Facebook на сторінку письменника та періодично переглядайте його дописи, за бажанням долучайтесь до обговорення. Пам’ятайте, ніщо так не збагачує людину духовно, як спілкування із цікавими особистостями.

Про свою письменницьку “лабораторію” Ю. Винничук розповідає так: “Щоб створити текст, потрібно увійти в транс. Я часто беру та читаю когось із письменників, які близькі до того, що я збираюся писати. Щось таке пов’язане з настроєм. Годинку почитаю і сідаю писати. Ніби підзарядився від акумулятора. Це штучне створення настрою, але коли я починаю писати, то цього вже не потрібно”. Але не варто сприймати ці слова письменника буквально. Ю. Винничук не повторює чужий твір, а, відштовхнувшись від нього, продовжує й часто розкриває його з іншої, навіть парадоксальної1, сторони. Розгляньмо, як відбувається процес “розкодування” іншого твору й набуття нових художніх смислів на прикладі повісті-казки Ю. Винничука “Місце для дракона”.

1 Епатувати – вражати, дивувати, приголомшувати кого-небудь порушенням загальноприйнятих норм і правил.

2 Книга року Бі-Бі-Сі (Книга року ВBC) – літературна нагорода україномовним літературним творам, що їх присуджує Британська телерадіомовна корпорація (Бі-Бі-Сі). Вперше премію було вручено 2005 р.

Цей твір – своєрідна рефлексія2 на відому” й резонансну у свій час п’єсу російського письменника Євгена Шварца3 “Дракон” (1944 р.) та його кінематографічний варіант відомий фільм режисера Марка Захарова4″Убити дракона” (1990 р.).

В умовах тоталітаризму й суцільного контролю держави над людиною ці два мистецькі твори художньо досліджували проблему тирани та її руйнівних наслідків для людини. Ідея твору необхідність знищення деспоти в країні та раба в самому собі набувала важливого суспільного звучання. Стисло ознайомимося із сюжетом п’єси Є. Шварца.

У казкову країну потрапляє лицар Ланцелот і дізнається, що в ній править Дракон. Він тиран5, але мешканці міста змирилися зі своїм рабським становищем, їм воля не потрібна. Коли юнак убив дракона, вони покірно схиляються перед новим деспотом. Тоді Ланцелот вирішує примусити людей знищити в собі рабів. Але таким учинком він сам стає тираном, адже насильно нав’язує людям свою ідею, нехай навіть і гуманну.

У повісті-казці “Місце для дракона” Ю. Винничук використовує деякі мотиви та образи творів Є. Шварца й М. Захарова, але пропонує альтернативне6 їх тлумачення.

Події відбуваються в князівстві Люботин. Багато років тому затихли війни із сусідніми державами, тому володар розпустив військо. У князя підростає дочка Настасія, але немає лицаря, за якого можна її віддати заміж. “Чого доброго, князівна задівується, і князь не матиме спадкоємця, розпадеться держава, яку з таким трудом клеїли докупи його пращури”. Як бачимо, па перший погляд побутова проблема пошуку нареченого для князівни набуває великого державного значення. Правитель оголошує турнір, па який звідусіль з’їжджаються лицарі. Кожен прагне крові у двобої з ворогом та перемоги над ним, щоб стати нареченим Настасїї.

1 Парадоксальний від парадокс: думка, судження, що різко розходиться зі звичайним, загальноприйнятим і суперечить (іноді тільки на перший погляд) тверезому глуздові.

2 Рефлексія – самоаналіз, роздуми людини над власним душевним станом.

3 Шварц Євген Львович (1896-1958) – російський радянський письменник, драматург, автор понад двадцати п’єс для драматичного та лялькового театру. 1944 р. – “Дракон”, казка в 3-х діях.

4 Захаров Марк Анатолійович (нар. 1933) – радянський і російський режисер театру та кіно. Народний артист СРСР, художній керівник Московського театру “Ленком”.

5 Тиран, деспот – жорстокий правитель, дії якого грунтуються на свавіллі та насильстві.

6 Альтернатива – необхідність вибору між двома або кількома можливостями, що виключають одна одну.

У цей час люботинський князь дізнається, що в країні з’явився дракон, якого лицар може вбити й здобути славу. Переможець пошлюбиться з Настасією і країну буде врятовано. Однак виникають зовсім несподівані перешкоди: дракон Грицько – поет, добра душа, яка нікому не бажає зла. Але він розуміє, що в тихій країні запущено механізм насилля й ненависті. Щоб покласти цьому край, він погоджується принести себе в жертву заради щастя й суспільного добра.

Чи став щасливим князь, коли досягнув своєї мети? Ні, совість не дає йому спокійно жити. Він приходить на могили дракона й пустельника й в уявній розмові з ними чує страшну правду:

– І я вмер… – сказав дракон. – І ви побачили – зло не від мене.

Пустельник витер долонею мокре обличчя:

– Я казав: не від нього зло… Воно в пас самих.

Як бачимо, Ю. Винничук пропонує свою інтерпретацію історії про дракона.

Тема повісті-казки – добро І зло в житті людини та історії країни.

Вопи у творі помінялися місцями: кровожерний дракон є добросердним, а люди, навпаки, справжні дракони. Автор розмірковує над багатьма важливими питаннями: Що пробуджує зло в наших душах? Чи усвідомлює людина відповідальність за свої вчинки перед самою собою і перед суспільством? Які наслідки має для людини її вороже ставлення до інших? Коли людина й суспільство помішають шукати зовнішніх ворогів? Хто і в який спосіб може спинити насилля?

Автор художньо узагальнює думку, що, навіть скоєне зі шляхетних намірів, зло залишається злом, воно може запустити ланцюгову реакцію й утвердити в суспільстві безпідставну агресію й “драконячі законно. Тоді переможців не буде, програють усі, тому що в такій боротьбі в людині буде зруйновано все людське. Який вихід із цього становища? Для досягнення суспільного добра кожен має встановити контроль над власними думками й діями, тобто приборкати дракона в самому собі. Наші дракони це гріховні пристрасті, егоїзм і агресивність, і з ними потрібно боротись. І горе тій людині чи тому суспільству, що шукає зовнішніх ворогів, замість того, аби боротися зі своїми внутрішніми недоліками.

Зустрівшись із жорстокими законами, дракон Григорій іде па самопожертву, він готовий віддати своє життя заради того, щоб спинити зло й указати шлях до гармонійного життя. Але люди безжалісні, тому однієї жертви може виявитися замало, щоб вони усвідомили свої помилки. “Де взяти ще стільки драконів, аби кожен з нас мав кого розіп’ясти? Де взяти стільки іуд1, аби мати на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати, сили його підупадають”, такі гіркі висновки автора наприкінці твору. Так утверджується ідея відповідальності кожного за власні вчинки й рівень моральності суспільства.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

ЮРІЙ ВИННИЧУК Народився 1952 р. – Як приборкати своїх драконів – Сила української прози