УЇЛЬЯМ ШЕКСПІР – Хрестоматія з зарубіжної літератури
(1564-1616)
Шекспір – найвідоміший з драматургів минулого. Соціологи твердять, що наші сучасники називають Шекспіра серед найвизначніших людей усіх часів і народів, які мали найсильніший вплив на західну цивілізацію. Водночас уже понад сто років не вщухають суперечки з приводу того, чи існував Шекспір взагалі… Чимало дослідників воліють знайти його геніальним п’єсам іншого, більш гідного, як на їхній погляд, автора. Що ж нам відомо про Шекспіра і чому знову й знову постають ці питання?
Уїльям Шекспір народився в квітні 1564 р. у невеличкому англійському місті Стратфорді-на-Ейвоні. Його батько Джон Шекспір був заможним ремісником і торговцем.
Уїльям здобув найкращу освіту, яку тільки можна було здобути в Стратфорді. Він відвідував граматичну школу, де давали непогану філологічну освіту: латина, грецька мова. Завдяки цьому Шекспір міг вільно користуватися давньоримськими та італійськими першоджерелами для своїх п’єс. Проте юнак не міг закінчити школи, оскільки на той час фінансове становище його родини значно погіршилося. Майбутній драматург мусив сам заробляти собі на прожиття. Одні усні джерела роблять з нього підмайстра, інші – вчителя, проте достеменно про все це нічого не відомо. Відомо лише, що у 18 років Уїльям одружився з Енн Хетуей, дочкою заможного фермера, набагато старшою за нього.
На цьому всі письмові відомості про Уїльяма Шекспіра закінчуються, аж доки в 1592 р. в одному з літературних памфлетів не з’являється прозорий натяк на актора, який, мовляв, наважується писати п’єси, відбираючи хліб у професійних літераторів. Проте невдовзі з’являються перші видання п’єс Шекспіра. Ім’я його знову починають згадувати. У той час Шекспір – професійний актор у найкращій лондонській трупі, він автор кількох п’єс, що мають у лондонців просто-таки шалений успіх. Протягом наступних 20 років життя Шекспіра тісно пов’язане з трупою “Слуги лорда – камергера”, з акторами цієї трупи, під яких він писав конкретно кожну велику роль (Гамлет, Отелло, Лір тощо), нарешті – з лондонською публікою, чиїм незмінним улюбленцем він був. Лондонський простий люд розумів досить складну Шекспірову мову, новаторську побудову його п’єс і глибокі психологічні розробки характерів краще за деяких критиків прийдешньої доби.
Щоправда, для Шекспіра ця любов публіки мала дещо гіркуватий присмак. На той час театри в Англії щойно з’явились і як новий вид мистецтва викликали не лише захоплення, а й недовіру, навіть презирство, як, скажімо, на початку зародження кіно чи рок-музика. Драматургія вважалася нижчим, несправжнім видом мистецтва, професійні літератори ставилися до неї зневажливо. До речі, і авторські гонорари за п’єси були сміхотворно мізерні.
Шекспір мав нагоду полишити драматургію і зайнятися “справжньою” літературою. В 1592-1594 pp. під час страшної епідемії чуми театральні вистави були заборонені. За цей час він написав дві поеми – “Венера і Адоніс” і “Лукреція”, які мали успіх не менш гучний, аніж драми. І все-таки любов до театру перемогла. Тільки-но вистави відновилися, Шекспір повернувся до своєї трупи.
Становище Шекспіра в трупі було своєрідним. Його шанували, він мав прибутки нарівні з провідними акторами, але, мабуть, завдячував цим своїм п’єсам. Як актор він успіху не мав і грав другорядні ролі. В багатьох п’єсах Шекспіра з’являється якийсь принц чи герцог, аби в кінці все справедливо розсудити чи принаймні заспокоїти героїв. Дуже ймовірно, що ці ролі Шекспір писав для себе. Вони підходили до його зовнішності та вдачі. Сучасники описують його як дуже гречаного й статечного чоловіка, високого на зріст, надзвичайно дотепного, завжди доброзичливого. Всі сходилися на тому, що Уїльям Шекспір – дуже достойна людина, “Благородний Уїльям” – називали його ще. З іменем Шекспіра не пов’язано жодних бурхливих пригод чи скандалів. Урівноважене, спокійне життя, яке завершується роками, проведеними в тихому рідному Стратфорді, в будинку, придбаному на прибутки з акторського ремесла, і смертю в 1616 р. Навіть народні перекази не приписують Шекспірові нічого романтичнішого, ніж браконьєрське полювання на оленів. Це особливо вражає, якщо врахувати, наскільки бурхливим було життя багатьох його сучасників.
Сучасники сприймали Шекспіра таким, яким він є, не маючи жодних сумнівів щодо його авторства. Однак у XIX і XX ст. уява читача почала вимагати від геніального літератора не лише непересічних творів, а й неординарних вчинків. Контраст між бурхливим драматургічним світом Шекспірових п’єс і його розважним життям вражав тим більше, що той час висував скільки завгодно колоритних постатей вельмож, учених, вояків, красенів, бешкетників, заколотників. Дехто з учених вирішив, що Шекспір надто непоказний, почали підшукувати для його п’єс більш цікавого й “достойного” автора.
Насправді складне, навіть трагічне духовне життя Шекспіра відбито в його п’єсах. Дослідники поділяють його творчість на три періоди. Протягом першого драматург писав переважно комедії, часом грубувато веселі, як, скажімо, “Приборкання непокірної”, часом тонко ліричні, меланхолійні, як “Дванадцята ніч”. У другий період творилися уславлені трагедії “Гамлет”, “Отелло”, “Король Лір”, “Макбет”, “Коріолан”. Добре сказав про них Гете: “Це – не поетичні твори. Читаючи їх, з жахом бачиш перед собою книгу людських доль і чуєш, як бурхливий вітер гортає її сторінки”.
Третій період Шекспірової творчості становлять лише чотири п’єси, зокрема “Зимова казка” і “Буря”. Це романтичні казки, які завжди завершуються щасливо, проте тут панує легка меланхолія і автор не приховує, що дія відбувається в дещо умовному світі, створеному його уявою.
Уїльям Шекспір був найулюбленішим письменником Шевченка з авторів доби Відродження. Шевченко часто звертався до Шекспірових творів, зробив малюнки-ілюстрації до “Короля Ліра”, близько товаришував з Айрою Олдріджем, негром – актором, виконавцем ролі Отелло.
Перші українські переклади з Шекспіра було здійснено в XIX ст. Вони були надто пристосовані до українських реалій. Проте до перекладів і переспівів з Шекспіра зверталося чимало діячів української культури (Костомаров, Свенціцький, Грабовський, Федькович, Куліш, Старицький, Леся Українка, Вороний, та ін.). Значний внесок в українську шекспіріану зробив Іван Франко (переклади, статті, передмови). На сьогодні в Україні видано шеститомне зібрання творів Шекспіра, куди включено фактично всі відомі твори великого англійця.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)