ВОЛЬТЕР – Хрестоматія з зарубіжної літератури
(1694-1778)
Франсуа Марі Аруе відомий усьому світові як Вольтер-філософ, володар думок європейців багатьох поколінь. Народився в сім’ї нотара. Він дуже рано лишився без матері і став вихованцем родича, абата, що ніколи не обіймав духовних посад і виховав хлопчика в антиклерикальному дусі. В 10 років Франсуа Марі віддали вчитися до престижного ієзуїтського коледжу, де вій і провчився до 1710 р. У цей час він багато читає і пробує власні сили у писанні віршів. Ставши юнаком, Франсуа Марі увійшов у коло придворних вільнодумців. Відзначаючись гострим розумом і сатиричним талантом, він не раз був змушений залишати Францію, аби уникнути покарання за гострі випади проти монархії і духівництва. І все-таки двічі він був ув’язнений до Бастилії, а потім на три роки висланий до Англії. Вольтер був у захваті від англійського державного устрою. Тут він багато пише: теоретичні трактати, історичні розвідки, трагедії.
1729 р. Вольтер повертається до Франції і знову накликає на себе гоніння правителів, духовенства за те, що виступив проти заборони церковників поховати на кладовищі померлу актрису. Він тікає з Парижа і на тривалий час оселяється у маєтку своєї близької приятельки маркізи Емілії дю Шатле. Тут він щасливо прожив до 1745 p., написавши багато творів, зокрема і кращі свої творіння – “Ор-леанську діву”, “Досліди про природу” тощо.
У цілому доробок Вольтера становить 90 томів, в тому числі 52 п’єси, 27 з яких – трагедії.
Після смерті маркізи Вольтер якийсь час живе у Німеччині, при дворі короля Фрідріха II, але німецькі порядки аж ніяк не свідчили про “освіченість” монархії, тому великий вільнодумець їде до Швейцарії, де й оселяється на багато років. Саме тут якнайповніше розкривається діяльна натура Вольтера: він стає активним учасником “Енциклопедії”, що її задумав і реалізував Дені Дідро, тієї самої “Енциклопедії”, яка стала найпослідовнішим маніфестом, найбільшим підручником і заповітом Просвітництва, що проголосило віру в людський розум понад усе, що на знаменах людства написало лозунг “Свобода, рівність, братерство”, під яким у Європі і було покінчено з феодалізмом і проголошено й стверджено демократичну владу третього стану, тобто простого люду. Саме Вольтер і стояв біля витоків тієї боротьби, яка увінчалася утворенням французької республіки. От чому, коли в 1778 р. він повернувся до Парижа, його зустрічали як переможця; Вольтер і його бюст у театрі були увінчані лаврами, а сам він обраний президентом Французької академії. Прах Вольтера, як і останки інших великих синів Франції, і сьогодні покоїться в центрі Парижа в Пантеоні.
Повість “Кандід, або Оптимізм” (1759) – твір філософський. Учитель юнака Панглос немовби виступає втіленням пануючого в світі ладу, він переконаний, що все створено Богом і все чудово. Жорстока дійсність спростовує його віру на кожному кроці, він стає свідком загибелі замку і всіх його мешканців, сам був побитий ні за що, постраждав від землетрусу, став шкутильгати, втратив вухо, його хотіли повісити, але він продовжував твердити, що все це закономірно і світ прекрасний. У повісті Панглосу протистоїть песиміст Мартен, який твердо переконаний у тому, що в світі все погано. Свідок нескінченних суперечок цих двох філософів, Кандід, втративши віру в розумність і гармонійність світу, додержує нейтралітету. І лише наприкінці повісті старий турок – садівник пояснює йому, що праця звільняє людину від трьох найголовніших вад: нудьги, розпусти і злиднів. То ж безплідним суперечкам мудрагелів Вольтер протиставляє діяльну та корисну працю.
В іншій повісті “Простак” (1767) описується, як “природна людина”, канадський індіанин, потрапляє до європейської цивілізації, де стикається на кожному кроці з протиприродним, дивним, анти-людяним станом речей. Сатира та іронія письменника спрямовані проти вищого духівництва, проти системи шпіонажу тощо.
Творча спадщина Вольтера жива й сьогодні, вона спонукає до роздумів про природність і цивілізацію, про Бога і Його взаємини з людиною, про віру та способи її існування, про розум і його значення в житті людини.
Вольтер лишив своєрідні свідчення власної причетності до україніки: так, в “Історії Карла XII” і в “Історії Російської імперії за Петра Великого”, створених Вольтером, є описи “країни козаків”, яка “завжди прагнула до свободи”. Твори Вольтера читав Іван Нечуй-Левицький, вважала за необхідне широко ознайомлювати з ними українського читача Леся Українка, перекладали такі великі майстри українського художнього слова, як Валер’ян Підмогильний і Максим Рильський.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)