Поезія кінця XVIII – першої половини XIX століть – Хрестоматія з зарубіжної літератури
Поезія кінця XVIII – першої половини XIX ст. (її так званий класичний період) надзвичайно багата і різноманітна. Кожний з представлених у цій хрестоматії авторів – самобутня творча особистість, кожен з них сказав у літературі своє і від себе, кожен створив неповторні і невмирущі поетичні образи.
УЇЛЬЯМ БЛЕЙК (1757-1827) жив у ті далекі часи, коли у Франції відбувалася буржуазна революція, в Англії – зміни монархів, а за цим вирувало суспільне життя, утверджувалась у своїх правах демократія. Уїльям Блейк – син лондонського панчішника – ніколи не був політиком. Він дуже любив мистецтво. Навчався малювати, трохи підробляв на життя граверною справою, але найголовнішим у своєму житті вважав поезію. У своїх віршах поет роздумував про людську природу і світ, про силу влади і про співіснування добра і зла в людині. Перша збірка Блейка називалася “Пісні цноти”, в ній оспівувалися чистота і доброта тих, хто живе в злагоді та гармонії з природою. Автор сам проілюстрував свою книжку, зробивши до неї чудові гравюри.
Ряд віршів Блейка переклав українською мовою Віктор Коптілов – авторитетний теоретик перекладацької справи.
Появу поезії РОБЕРТА БЕРНСА (1759-1796) можна порівняти з раптовим і сліпучим спалахом блискавки, сяйво якої не меркне у віках. Сам селянин, Берне увів до шотландської літератури небаченого ще доти героя – простого трудівника, протестанта і бунтівника. Бернсівський фермер – хлібороб – людина честі й гідності, дотепна і розумна. У вірші “Чесна бідність” скромні трудівники з гордістю заявляють про свою моральну перевагу над багатіями. У вірші “Джон Ячмінь”, створеному на основі старовинної народної балади, поет в алегоричній формі висловлює думку про безсмертя народу. Берне – поет – гуманіст. Його любов до людини безмежна. Навіть у віршах, здавалося б, на незначну тему поет розмірковує про долю народу, трагедію селянина і власної країни. Він з болем згадує про колишню славу Шотландії, вільної і гордої країни, таврує запроданців, які, спокусившись англійським золотом, згубили власний народ. Зворушливою любов’ю до рідного краю пройняті поезії “Моє серце в верховині”, “Всупереч усьому”, “Промова Брюса”. Щира і душевна лірика цього, за визначенням Шевченка, “поета народного і великого”. Із симпатією і теплотою він оспівує красу сільських дівчат, скромних і прекрасних, як польові квіти. Взагалі творчість Бернса сповнена світлого оптимізму, доброго гумору, наближена до фольклору (народної пісні, балади, жар-тівливого вірша). Перша збірка його поезій, написаних шотландським діалектом, побачила світ у 1786 р. Поезії Бернса були близькими Шевченковій музі, а самі твори добре знані Кобзарем. Серед його перекладачів українською мовою Павло Грабовський та Іван Франко, Василь Мисик та Микола Лукаш,
В оспіваній Бернсом Шотландії пройшли дитячі роки ДЖОР-ДЖА НОЕЛА ГОРДОНА БАЙРОНА (1788-1824). Сувора природа гористої країни справила незабутнє враження й лишила відбиток у вразливій душі майбутнього поета. На самому початку літературної діяльності Байрон утверджував романтичне мистецтво. Він став реформатором поетичної мови. Уже в першій визначній поемі “Паломництво Чайльд Гарольда” Байрон славить вільнолюбну непересічну особистість. Герой поеми протестує проти буденного бездуховного поміркованого життя. Розчарувавшись у всьому, гордий і самотній, він пускається в мандри далеко від рідних берегів. Байрон – автор багатьох поем (“Гяур”, “Корсар”, “Лара”, “Мазепа”, “Шільйонський в’язень”, “Абідоська наречена”), філософської драми “Манфред”, богоборчої драми “Каїн”, сатиричних творів, роману у віршах “Дон Жуан”.
Англійський поет – всесвітньо відомий співець сокровенних ліричних почуттів людини.
Могутнім акордом у творчості Байрона звучить прометеївська тема народолюбства і нескореності, безстрашної боротьби за свободу, за людину. У вірші “Прометей” звеличується подвиг того, хто “людству освітив дороги”. Сам поет, як і оспіваний ним у багатьох творах титан – богоборець, завжди прагнув бути там, де здіймався стяг боротьби за свободу людини. Тяжко переживши поразку італійських революціонерів – карбонаріїв, з якими був тісно зв’язаний, Байрон пристав до грецьких повстанців, які радо зустріли його як свого вождя і трибуна. Раптова смерть великого поета була від-значена в Греції національним трауром.
Переоцінити вплив Байрона на європейську молодь середини минулого століття, на розвиток європейської думки і формування характеру європейського поета просто неможливо. Образ гордого романтичного, прекрасного юнака з піднесеною душею, скептичного до дрібниць буденного життя став буквально типовим, а “байронізм” став хворобою десятиліть.
Українська література не знала течії байронізму, як російська чи польська. Проте сам Байрон мав великий вплив на розвиток української літератури. Шевченко усе життя був його шанувальником. Перекладами з Байрона займалися Пантелеймон Куліш, Павло Грабовський, Іван Франко, який писав про англійського барда критичні розвідки. Своєрідним продовженням байронового “Каїна” стала поема Івана Франка “Смерть Каїна”. Близькою була Байронова творчість Лесі Українці. В наш час поезії Байрона перекладали Дмитро Паламарчук, Дмитро Павличко, Дмитро Загул, Микола Кабалюк.
Як і Байрон, його друг ПЕРСІ БІШІ ШЕЛЛІ (1792-1822), переслідуваний ворогами на батьківщині, змушений був виїхати до Італії, де написав найкращі свої твори. Вершиною творчості Шеллі і окрасою світового письменства стала лірична філософська драма “Визволений Прометей”, в якій дано нове трактування образу легендарного людинолюбця.
Лірика Шеллі – дивовижно прекрасне творіння таланту поета, вона всеохоплююче передає людські почуття – від ніжних, інтимних переживань до високих громадянських поривань. Чудовим зразком політичної лірики Шеллі є вірш “Мужам Англії”. У творі звучить гірка іронія: народ сильний, талановитий, він зводить палаци, здатний кувати міцну сталь, але всім цим користуються “нікчемні паразити”.
Радісні світлі чуття людини, яка тішиться дощем, громом, водяними потоками, яскраво передано у поезії “Хмара”. Краса веселки, світанку, що “рясно іскриться”, “малинові присмерки” вечорів, мор-ські хвилі, відбиті в плесах небеса… Ні, не злічити всіх щедрот природи! Вірш звучить, як музика. Цього поет досягає різними засобами, зокрема повнозвучними внутрішніми римами.
Коли читаєш вірш “Озімандія”, на думку спадає “Напис на руїні” Лесі Українки. Ці твори об’єднує спільна тема: велич народу і нікчемність царя. Але якщо Шеллі цю думку підкреслює лише кількома деталями (статуя, голова пощерблена, кілька хвастливих царських слів), то українська поетеса розгортає картину, її позиція рішучіша й прозоріша: “Хай згине цар!”
Говорячи про Байрона і Шеллі, не можна не згадати і їхнього сучасника – третього великого поета англійського романтизму ДЖОНА КІТСА (1795-1821).
Джон Кітс був сином конюха і пралі. Мав дуже тяжке дитинство і юність. Мати і брат Кітса померли від сухот. Не обминула тяжка недуга і його самого. 1820 року поет поїхав лікуватися до Італії, та пізно. Він помер у Римі, не доживши й до 26 років.
Вірші Кітса характеризує напрочуд тонка форма, образна музична мова. Він – блискучий майстер такої поетичної форми, як сонет. Поет жадібно вбирав красу і багатство навколишнього світу, оспівуючи щастя кохання, яскраві чи ніжні барви природи, безсмертну силу мистецтва. В його віршах відчувається вплив народної поезії, захоплення античною міфологією. Найвідоміші з творів Кітса його оди “До грецької урни”, “Осінь”, “До соловейка”, “Коник і цвіркун”, романтичні оповідання у віршах “Ендіміон”, “Ізабелла”, “Гіперіон” та ін.
Геніальний поет, мислитель, учений ЙОГАНН ВОЛЬФГАНГ ГЕТЕ (1749-1832) зробив величезний внесок у світову культуру. Багатогранний талант виявився у поезії, прозі, драматургії. Народився Гете у бюргерській сім’ї. Його літературні здібності розкрилися дуже рано. В кожному жанрі літератури він був новатором, прокладаючи шляхи наступним генераціям митців. У романі “Страждання молодого Вертера” поет створив тип молодого романтика, який, не вміючи протистояти життєвим знегодам, накладає на себе руки.
Вірші Гете надзвичайно розмаїті, різноголосі, вражають тематичним, жанровим, стилістичним багатством. У нього є твори в дусі народних пісень, глибокі філософські вірші, короткі афористичні поезії, епіграми в дусі античних майстрів або східних поетів. Світову славу здобув “Фауст” Гете, над яким письменник працював майже все своє творче життя.
Гете – співець кохання, найглибших інтимних почуттів людини, любові до природи, її краси, дихання, буйного квіту. Людина й природа завжди були в центрі уваги поета. Вірші Гете – це відгук на справжні життєві події, його власні переживання. Тому вони такі щирі, безпосередні, хвилюючі. Радісним відчуттям молодості віє від оптимістичної “Травневої пісні”. Гете захоплювався народними баладами, в дусі яких він створив низку справжніх шедеврів (“Дика троянда”, “Лісовий цар”, “Рибалка”).
У баладі “Співець” Гете утверджує незалежність поетичної творчості від примх можновладця. За чудову гру та спів король звелів подарувати мандрівному співцеві золотий ланцюг. Але поет відмовився від панської милості. Він хоче лишитися вільним, незалежним у своїй творчості. У цьому – найвища нагорода.
Твори великого німця ще з початку минулого століття звучать українською мовою. Перший переспів балади “Рибалки” належить перу Петра Гулака-Артемовського. Подією в культурному житті України вважається повний переклад “Фауста”, здійснений Миколою Лукашем.
Великий німецький поет і демократ ГЕНРІХ ГЕЙНЕ (1797- 1856) починав свій творчий шлях в економічно і політично відсталій, роздрібненій Німеччині. Демократизм світогляду, близькість до фольклорних джерел, багатство і народність мови, поетичність фантазії, контрастне поєднання ліризму і мудрої іронії відзначали вже перший том поезій “Книгу пісень” (1827). 1830 року поет був змушений через політичні переслідування залишити Німеччину. До самої смерті жив у Франції. І лише 1843 року відвідав батьківщину. Результатом цієї подорожі була велика сатирична поема “Німеччина”. Політична публіцистика, історико-філософські твори, лірика Гейне мали велике значення для розвитку суспільної думки його часу. Останнє десятиліття життя поет був прикутий до ліжка важкою хворобою, але до самої смерті не припиняв творчої праці.
Слово Гейне, перекладене багатьма мовами, знають і люблять всюди. Його вірш “Коли розлучаються двоє”, перекладений Лесею Українкою, став українською народною піснею. За своїм духом, складом розуму і поетичним баченням світу Гейне був надзвичайно близьким поетесі, яка переклала багато його поезій.
Біля джерел європейського романтизму стояв ВІКТОР МАРІ ГЮГО (1802-1885). Уславився як поет, романіст, драматург, уся творчість якого пройнята войовничим гуманізмом. Під час революції 1848-1851 років виступив за республіку. Після захоплення влади Наполеоном III Гюго мусив 1851 року залишити Францію. Він жив у Бельгії, потім на островах Джерсеї та Гернсей, звідки вів запеклу боротьбу проти монархії. Лише 1870 року Гюго повернувся на батьківщину. Великий письменник став для Франції символом мужності, непохитності у боротьбі за прогрес, демократію, людяність. За довге життя Гюго написав величезну кількість віршів, що відзначаються художньою довершеністю, невичерпним багатством мови. Дорогоцінними перлинами французької поезії стали його збірки громадянської лірики, сповнені грізного пафосу, титанічної сили емоцій, величі духу. Пристрасно заперечуючи застарілі мистецькі принципи класицизму, Гюго співає романтичний гімн вільній людині. Цьому присвячено його драми і прозові твори – романи “Знедолені”, “Дев’яносто третій рік”, “Людина, що сміється”, “Собор Паризької богоматері”.
Творами Гюго зачитувався Іван Франко, успішно перекладали твори Гюго Леся Українка, Олена Пчілка, Михайло Старицький, Павло Грабовський, Борис Тен, Максим Рильський.
Найбільший поет іспанського романтизму ХОСЕ ДЕ ЕСПРОНСЕДА-І-ДЕЛЬГАДО (1808-1842) був романтиком не лише у творчості, а й у житті. Народився мало не на полі бою: батько, артилерист, скрізь брав із собою у походи дружину. У школі Хосе вступив до нелегального студентського товариства, після викриття його був заточений до монастиря. Утік до Португалії, звідти – до Англії.
Там познайомився з творами Байрона і глибоко захопився ними. 1830 року бере участь у барикадних боях у Парижі. За амністією вертається на батьківщину. У короткий час видає революційну газету “Бік”. Бере участь у кількох збройних повстаннях. Передчасна смерть від запалення легенів, що поєдналося з нервовим виснаженням, увірвала цю бурхливу діяльність. Від Еспронседи залишилася незакінчена поема “Диявол – Світ”, поема “Студент із Саламанки” та ліричні вірші. “Пісня корсара” – один з найпопулярніших творів Еспронседи.
Уславлений угорський поет, борець за національне визволення батьківщини ШАНДОР ПЕТЕФІ (1823-1849) першим звернувся до свого народу його живою мовою. У народу він узяв пісню і на її основі звів світлу будівлю своєї поезії. Незвичайним було і життя поета. П’ятнадцятирічний Шандор через матеріальні нестатки був змушений залишити школу. Багатий життєвий досвід, глибоке знання народного життя виявились уже в першій збірці його поезій (1844), більшість яких була дуже близькою до народних пісень. Вірші Петефі, покладені на музику, співала вся Угорщина.
Напередодні революції 1848 року Петефі очолив демократичний табір угорської літератури. Його пристрасна громадянська поезія ідейно готувала революцію. Разом з товаришами поет очолив народне повстання 15 березня 1848 року в Пешті. Під час революції і національно-визвольної війни Петефі відстоював принципи демократії і незалежності. Він загинув у бою під Шегешваром в одній з останніх битв угорської війни за незалежність. Самобутня поезія Петефі невмируща. Для її популя-ризації в Україні багато зробила Кіра Шахова, відомий літературознавець.
Найбільший національний поет Польщі АДАМ МІЦКЕВИЧ (1798-1865) походив з дрібної шляхти. Навчався у Віденському університеті, працював учителем у гімназії. Він написав оду “До молодості” (1820), балади і романси, побудовані на фольклорних мотивах, епос у віршах “Гражина”, частини великого драматичного твору “Поминки” (1823). За участь у таємному союзі патріотично настроєних студентів Міцкевич був заарештований і висланий у центральну Росію. Тут він познайомився з
Пушкіним і поетами – декабристами. Це відбилося у його поезіях (“Кримські сонети”, “Конрад Валленрод” та ін.) З 1829 року Міцкевич живе в еміграції, здебільшого в Парижі. Тут він написав чудові патріотично-ліричні вірші, третю частину “Поминок”, польський національний епос “Пан Тадеуш” (1834). До останніх днів життя Міцкевич боровся за визволення своєї країни.
Великим шанувальником поетичного таланту Міцкевича, його громадянської позиції був Тарас Шевченко. Щодо Івана Франка та інших літераторів України, то творчість Адама Міцкевича не була для них чимось чужорідним, швидше – органічною часткою рідного, художнього – спадку.
П’ЄР ЖАН БЕРАНЖЕ (1780-1857), який не мав ніякої літературної освіти, посідав у літературі Франції особливе місце: його пісні знав весь народ, співала вся Франція. Він був сином збіднілого дворянина і своє виховання здобув на вулицях революційного Парижа, а віршознавства навчався в маленькій провінційній друкарні, де якийсь час служив учнем. З 1796 р. Беранже точно визначив свою професію: він вирішив бути поетом і найбільше тяжів до створення пісень.
Французька народна пісня, що служила зразком юному поету, як правило, є веселою, застольною, з приспівом, в якому колективно ведеться провідна мелодія. В цю форму, усталену віками, Беранже вкладає сучасний йому зміст. “Адже пісня – те ж, що й мова народу,- говорив він,- не може стояти на одному місці, вона повинна розвиватися і збагачуватися, всотуючи найрізноманітніші відтінки думок і почуттів. Починаючи від 1789 p., народ став брати безпосередню участь у долі Франції; його почуття і патріотичний настрій дістали сильний поштовх. Відтоді пісня, котру недаремно називають вираженням народної душі, мала підніматися на височінь тих вражень, радісних чи сумних, які викликали в душі найчисленнішого класу населення наші перемоги і поразки. Нехай же наші поети почнуть працювати для цього натовпу, що готовий сприйняти таку потрібну йому освіту. Співчуваючи натовпу, вони приведуть його до моральної довершеності, і чим більше попрацюють для його розумового розвитку, тим більш розсунуть ареал генія і слави”. Таку мету ставив поет – пісняр і для себе. Аби пісня його була близькою народу, він розвивав традиції французької літератури, продовжуючи справу Рабле, Мольєра, Вольтера, Лафонтена.
Коли Беранже помер, день його похорону став днем національного трауру для всієї Франції.
Вірші Беранже були настільки близькі Т. Шевченку, що деякі з них він переписував до свого щоденника. І. Нечуй-Левицький, який, ще навчаючись у Київській духовній семінарії, цікавився французькою поезією, в одній із своїх статей відзначав, що Беранже приваблює його, бо “своїми піснями вніс у французьку літературу народний дух”. Про необхідність їхнього перекладу писала Леся Українка. Вірші Беранже перекладали Володимир Самійленко, Микола Зеров.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)