Тема сенсу життя в оповіданні Хемінгуея “Сніги Кіліманджаро”
Ернест Хемінгуей визнаний американський письменник і публіцист, що випустив жоден збірку чудових оповідань. Саме невеликі твори затвердили Хемінгуея як унікального автора коротких оповідань.
Розповідь 1936 “Сніги Кіліманджаро” вперше був опублікований в американському виданні журналу “Есквайр”. Тут на двох десятках сторінок Хемінгуей розповідає про пошук письменником Гаррі Смітом сенсу життя під час полювання в Африці.
В основі сюжету спогади письменника Гаррі, який приїхав на сафарі в Африку. Випадкова подряпина під час мисливської поїздки серйозно заражає ногу, приводячи до гангрени. І після цього весь час лежить перед своїм наметом біля підніжжя гори Кіліманджаро, в Кенії в очікуванні повільної смерті. Його дружина Елен доглядає за Гаррі і намагається змусити чоловіка боротися з хворобою. Втрата ж можливості пересуватися розвиває в душі персонажа хворобливе самокопання. Він занурений у спогади минулих років. Він згадує про пережиту війні, про Іспанію, про Париж, де зустрів справжню любов, про зраду своїм принципам. Гаррі розуміє, що хоча він чимало пережив і багато бачив, у його житті були дивовижні, прекрасні, справжні речі, події та люди, він ніколи не писав про них. А все, заради чого він жив, призвело до нереалізованості його авторського таланту. Він звинувачує Еллен в обивательському образі свого життя, забуваючи про власну роль у своєму житті, про свій вибір, який він здійснював день у день.
Зрештою, все це призводить Гаррі до пошуків відповідей на вічні питання про сенс життя, про свою роль у долі кожної людини, з ким ця доля його зіштовхувала, про те, чого він хотів домогтися в житті і що дійсно встиг, про те, скількох людей він зробив щасливими, а скільком приніс розчарування. У фіналі Хемінгуей не залишає свого героя шансів на порятунок. Свідомість героя все більше сплутується, марення опановує його мозком, Еллен вже не може достукатися до нього – він не чує її і не сприймає її присутності, і рятівний вертоліт не прилітають до них до підніжжя Кіліманджаро, щоб вивезти героїв у цивілізацію. І разом з розчаруванням до Гаррі приходить і смерть.
У своїй розповіді Ернест Хемінгуей хотів показати, що життя людини унікальна. Унікальна не лише в сенсі можливостей людини, оригінальності його талантів, людей та обставин, які оточують людини. Але й унікальна у сенсі своєї єдиності, неповторності. І людина повинна завжди керуватися своїми ідеалами, справжніми інтересами, цінностями, співвідносячи своє життя з фактором часу і розумінням, що життя – це зараз. Так само в оповіданні автор проводить тему відповідальності за свої вчинки і рішення. Саме тому, оцінивши свій життєвий шлях, герой приходить до загибелі, яка є логічним наслідком його умовиводів.
Цікаво, що в екранізації розповіді ми бачимо інший фінал, більш гуманний і шляхетний. Гаррі не вмирає, він залишається, щоб побачити настання нового ранку, щоб жити і виправити свої помилки. Гарі лежить біля підніжжя гори, спостерігає за котрі збираються стерв’ятниками, продовжує згадувати своє невдале життя. Він розповідає Еллен про спогади та враження минулого, і врешті-решт, приходить до примирення і навіть до свого роду хоч і запізнілою, але все ж любові до Еллен.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)