СВІТ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ
Поетичне слово з давніх-давен мало величезне значення. Крім художньої правди, лірика завжди мала надзвичайно важливі компоненти – красу, витонченість сказаного, шанс для кожного читача самому ставати своєрідним співавтором поета, бо кожен, хто читає вірші, розуміє їх дещо по-своєму, власне, залежно від рівня освіти й начитаності, творчої уяви, світосприймання, переживань і відчуттів.
У літературознавстві традиційно виокремлюють три літературні роди: епос, лірику й драму.
Лірика – це змістовно оформлені й художньо передані словами емоції, почуття, відчуття і враження. Для ліричних творів характерний ліричний герой, а мова ведеться від першої особи однини (від “я”) або першої особи множини (від “ми”). Хоча автор і та, скажемо, уявна особа, від імені якої проголошуються в ліричних віршах певні естетичні взірці або моральні ідеали, – не одне й те саме, все-таки ліричний герой, особливо якщо йдеться про автопсихологічного ліричного героя, – це якоюсь мірою і сам автор, і ті його сучасники, які переживали подібне у своєму житті, мають близьку до висловленої у поезії життєву позицію, готові прийняти судження, оцінку, ідею, висновок, що випливає з вірша, за власний умовивід. Ліричний герой завжди не лише яскраво індивідуалізований, а й завжди наділений узагальненими рисами багатьох людей. Це переважно саме той людський психотип, який читачами сприймається як носій високих істин і прекрасних почуттів. Іноді поети пропонують читачам не автопсихологічного, а рольового ліричного героя. Наприклад, від першої особи в поезії можуть спілкуватися з читачами такі рольові особи, як Тарас Шевченко (поезія “Триптих” Віталія Коротича), Максим Залізняк (вірш “Я – Залізняк!” Анатолія Загравенка), пшеничний колосок (вірш “Монолог колоска” Леоніда Народового), навіть українські горобці, під образами яких читач упізнає нібито всезнаючих і завжди галасливих, але примітивних і себелюбних псевдопатріотів (розділ “Друге марення” із поеми-симфонії Івана Драча “Смерть Шевченка”):
Ми – українські горобці,
Як оселедці, в нас чуби,
Вкраїнський усміх на лиці,
Вкраїнські писки і лоби…
Ти – вічний? Вічні ми, борці,
Ми – всюдисущі горобці!
Якщо поетичний твір має сюжет і є не ліричним, а завдяки притаманним епосу властивостям ліро-епічним, то ліричного героя в такому творі нема – є персонажі (дійові особи вірша), але завжди чітко вловлюється авторське ставлення до художньо відтвореної події чи ситуації, тобто існує прихована, явна чи нібито індиферентна (вдавано байдужа, нейтральна, безстороння) авторська позиція, що допомагає читачам зрозуміти, що обстоює і схвалює, а що осуджує поет.
Читаючи біографію Т. Шевченка, ви матимете нагоду ознайомитися з уривком із вірша Віталія Коротича “Триптих”, що складається з трьох частин, у кожній з яких автор нібито устами Тараса Шевченка подає важливу подію з його життя від першої особи. Лірична творчість дуже тісно пов’язана з життям автора, бо лірик пише тільки про те, що він реально чи уявно пережив, вистраждав і відчув у минулому або в момент написання вірша.
Існують літературні твори на межі літературних родів. У ліро-епічних жанрах поєднано лірику й епос. Від лірики ліро-епічні твори запозичили високу емоційність і яскраву образність, від епосу – сюжет, сюжетні лінії з їхніми компонентами (насамперед зав’язкою, кульмінацією, розв’язкою), а також залежно від ролі й місця у творі – літературних персонажів чи героїв. Також ліро-епічним творам властивий сюжет, а сюжетна лінія має ті самі, що й в епосі, складники: насамперед зав’язку, кульмінацію, розв’язку.
Найдавнішими ліриками були безіменні народні співці. Поети складали хвалебні пісні вельможним володарям, оспівували походи, героїзм, проявлений у боях, звитягу й мужність. Спочатку вважали, що на такі вчинки здатні лише сини богів або нащадки аристократичних сімей. У cередні віки поети прославляли рицарів, війни й турніри, у яких брали участь феодали. Тільки наприкінці ХVІІІ століття призначення й роль поета наблизилися до сучасного розуміння цих важливих у житті суспільства функцій талановитої людини. У часи Тараса Шевченка поетів уже сприймали як совість народу, його оборонців і пророків.
Світ української поезії дуже цікавий і різноманітний. Наша нація може гордитися геніальним Тарасом Шевченком. Його наступники внесли в українську поезію дуже багато, і сьогодні українська лірика посідає гідне місце в європейській літературі.
Діалог із текстом
1. Що ви довідалися про поетів від найдавніших часів до наших днів? Яку роль вони відіграють для народу в наші дні?
2. Ви вже знаєте, що вдалі художні засоби спонукають читача переживати, читаючи ліричний твір, майже ті самі почуття, що й автор. Як ви вважаєте, таке явище позитивне чи негативне? Чому? Належно аргументуйте свою думку.
3. Випишіть із “Літературознавчого словничка” визначення терміна “ліро-епічні твори”. Наведіть приклади віршованих текстів такого роду.
4. У “Літературознавчому словничку” знайдіть визначення понять “автопсихологічний ліричний герой” та “рольовий ліричний герой”. Яка відмінність між цими ліричними героями? А що спільного?
(2 votes, average: 2.50 out of 5)