Стрес і проблеми міграції населення
Проблема міграції стара як світ. Нової вона не є і для нашої країни, в якій протягом усього часу її існування великі маси людей переміщалися по території, освоюючи простори, в яких споконвіку жили інші люди, часто вельми негативно відносяться до прибульців, про що свідчить низка воєн в Російській історії. Двадцяте століття в цьому відношенні не є винятком. Люди переселялися на цілину, в країни Прибалтики, в Середню Азію. Інша справа, офіційно вважалося, що подібне взаємопроникнення культур має відбуватися виключно мирним шляхом, а тому реальна взаємодія прийшлого та місцевого населення не вивчалося. У зв’язку з цим розпад СРСР став поштовхом, з одного боку, до вибуху неприйняття місцевого і давно прижився російськомовного населення, з іншого боку, актуалізувалася потреба людей знайти місця, де є робота і більш сприятливі умови для проживання сім’ї, і реактивно оформилося ставлення місцевого населення до новоприбулим (Філіппова, 1997).
Відносини між мігрантами та місцевим населенням, згідно М. Ньстоуну і Дж. Джасперс, включає тріаду висловлювань: “ми краще, ніж вони”; “Вони гірше, ніж вони думають про себе”; “Ми краще, ніж вони думають про нас” (Солдатова, 2000). Кожен з цих тез не сприяє адекватному взаємодії.
Вимушені мігранти зустрічаються з усіма проблемами, які психологи розглядають як критичні, провідні до психосоматичних розладів. Вони повинні змінити місце проживання, роботу або навчання, часто змінити власний статус в іншій країні, пристосуватися до умов іншої культури, у тому числі освоїти іншу мову. Більше того, часто поряд з психологічної, соціокультурної адаптацією, вони переживають кліматичну. Багато з цих змін виявляються стресогенними, хоча б на перших етапах зміни умов життя.
Негативні умови, що стали причиною міграції, втрата звичного укладу життя, відрив від коренів визначають специфічний досвід мігрантів. Вельми часто він може визначатися в рамках діагностичної категорії “посттравматичний стресовий розлад”, що проявляється як у соматичних, так і в психологічних зміни, опосередкованих дією тривалого надлишку кортизолу.
Соціальна нестабільність актуалізує у людей потреба в соціальній підтримці, яка проявляється у прагненні у приєднанні до певних груп (найчастіше організованих за етнічною ознакою) і соціальних зв’язках – солідарності, ідентичності, приналежності до групи (Солдатова, 2000).
Адаптація в іншій культурі потребує прийняття нових цінностей, тому часто вона веде до особистісного зростання, хоча вимагає при цьому значних зусиль. Вплив, який відчувають мігранти, Дж. Беррі і Р. Анніс (Berry, Annis, 1974) визначили як стрес акультурації. Його наслідком можуть бути наступні соціальні події, кожне з яких веде до тих чи інших психофізіологічних змінам: інтеграція, тобто пристосування власних культурних цінностей до цінностей приймаючого суспільства; асиміляція – відмова від власних культурних норм і цінностей і беззастережного прийняття норм і цінностей іншої культури; сегрегація – роздільне існування і розвиток культурних груп, і, нарешті, маргіналізація, яка пов’язана з тим, що людина повністю втрачає статус в новому суспільстві. Тільки перший варіант відбувається без психологічних втрат і фізіологічних наслідків від них. Всі інші варіанти з необхідністю приведуть до хвороб адаптації, тип яких визначається як соціальними умовами життя, так і індивідуальними особливостями людини.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)