Міграції населення світу
Міграцією населення називають переміщення або переселення населення як всередині країни (внутрішня міграція), так і з однієї країни в іншу (зовнішня міграція). У поняття зовнішньої міграції входять: еміграція – виїзд з країни проживання, імміграція – в’їзд у країну для проживання. Особливою формою міграції є сезонна міграція населення, пов’язана з короткочасними періодичними переїздами в межах однієї країни або в інші країни з метою пошуку роботи або поїздками в гості до родичів, або у відпустку для відпочинку (наприклад, сезонна діяльність у сільському господарстві або відпочинок і туризм в своєї або зарубіжної країні).
Міжнародні міграції робочої сили є важливою формою зовнішніх економічних зв’язків. У XVI-XIX ст. на Землі у великих масштабах здійснювалися міжконтинентальні міграції робітників, особливо з Європи в Америку, Австралію, Африку та Азію. У XX в. міжконтинентальні міграції істотно скоротилися, однак і в даний час спостерігаються значні міжнародні міграції робочої сили. Насамперед у межах Західної Європи, з Азії в Європу, з країн Африки в Європу, з Латинської Америки в США, з Південно-Східної Азії в Росію і країни СНД, в США і Канаду. Більшою мірою схильна міграції низькокваліфікована робоча сила, особливо всередині Америки, Африки (наприклад, на підприємства гірничодобувної промисловості в ПАР). Ці міграційні потоки робочої сили не тільки поповнюють трудові ресурси країни імміграції, але й пом’якшують проблему зайнятості в країнах еміграції. Наприклад, так звані “гастарбайтери” та їх сім’ї (в основному з Туреччини та колишньої Югославії) в даний час інтенсивно освоюють внутрішнє господарське простір Німеччини, де їх число в 2000 р перевищило 7 млн. Чол., Тобто наблизилося до 8 … 10% чисельності населення країни.
На відміну від міграцій некваліфікованої і низькокваліфікованої робочої сили міграції освічених висококваліфікованих робітників, інженерів, лікарів, вчених порівняно невеликі. Найбільш звичайні спрямування цих міграцій – із Західної та Східної Європи в США і Канаду. Ці міграції, звані “витоком мізків”, завдають шкоди господарству і культурі країн еміграції і сприяють розвитку країн імміграції. Ще недавно проблема еміграції наукової та творчої інтелігенції дуже гостро стояла в Китаї та інших країнах, що розвиваються, а зараз вона торкнулася Росії, України та інших країн СНД, де поки ще низький рівень життя.
В даний час зростання населення в США і Канаді відбувається за рахунок імміграції, в той час як у країнах Латинської Америки, Африки і Південно-Східної Азії – за рахунок високої народжуваності.
Особливий тип міграції складають біженці з областей стихійних лих (землетруси, цунамі, вулканічні виверження, посухи та ін.), Військових дій чи політичних переслідувань і репресій. Такі приклади відомі в країнах Азії, Африки та Латинської Америки.
Міграція населення має певні демографічні наслідки: у країнах еміграції вони можуть поглинути значну частину природного приросту населення і завдати шкоди відтворенню за рахунок втрати найбільш продуктивної групи чоловічого населення; в країнах імміграції приплив іммігрантів призводить до значного зростання стороннього населення, яке перевищує іноді природний приріст.
Міграційний потік – це регулярне переміщення осіб з однієї країни в іншу або в межах однієї країни з одного її району в інший у більш менш постійному напрямку. Міграційні потоки можуть істотно впливати на чисельність населення країни в цілому або певного району чи населеного пункту, тому вони враховуються при переписах населення.
До особливого виду міграцій населення відноситься і такий вид переміщення людей, як туристські поїздки. У другій половині XX в. туризм став масовим явищем в більшості країн світу і спостерігалося стійке зростання кількості туристів. У 1950 р подорожувало всього близько 25 млн. Чол., В 1997 р – вже близько 612 млн. Чол., У 2000 р подорожувало вже більше 698 млн. Чол. До 2020 р їх кількість за прогнозами Всесвітньої туристської організації (ВТО) наблизиться до 1,6 млрд. Чол. Цей показник в перспективі буде зростати. Темпи щорічного приросту міжнародного туризму до 2005 р в середньому склали 4,3%, а до 2010 р складуть 4,4% (табл. 10.2).
Таким чином, за кількістю туристів, що виїжджають за кордон, відзначається стійка тенденція до зростання міграції населення з туристськими цілями, що веде до необхідності розвитку транспорту, готельного господарства, сфери послуг та всієї інфраструктури туризму країн світу, що тісно пов’язано із загальним економічним розвитком світової спільноти.
При цьому в системі міжнародного туризму відбуваються нові зміни під впливом глобалізації, які проявляються в перерозподілі та оновленні пристрої світового ринку туризму, інтернаціоналізації туристського бізнесу і розширенні світового туристського простору за рахунок освоєння нових територій.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)