Рецептивна естетика
Рецептивна естетика (лат. receptio – сприйняття) – різновид естетичної теорії, яка зосереджується на проблемі сприймання художніх творів, їх впливу на публіку (естетика впливу). Спираючись на праці естетиків-феноменологів (Н. Гартмана, Р. Інгардена), систему положень розробили німецькі філологи Г.-Р. Яусс і В. Ізер в 70-х XX ст. Це, власне, проблема читача, яка активно розроблялася і в українському літературознавстві ще в 20-ті. Вихідна теза Р. е. полягає в тому, що художній твір – не замкнута іманентна структура, а вся його багаторівнева структура зумовлена орієнтацією на реципієнта. У системі “автор-твір-читач” прихильники Р. е. зміщують акценти: від естетики самовираження автора з її біографічним методом та естетики структуралізму з її методом повільного, замкнутого читання вони перейшли до вивчення читацьких реакцій, оцінок. В. Ізер висловив плідну ідею про те, що в тексті твору від самого початку закладено функції послання, у ньому міститься “імпліцитний читач”, а У. Еко обгрунтував положення про відкритий характер художнього твору. Увагу було привернуто до розбіжностей між текстом і твором, до адекватності читацького Сприймання та проблем інтерпретації тексту художнього твору, смислу художніх висловлювань. Такий естетико-функціональний підхід до вивчення художньої літератури давав можливість уникнути поверхового гносеологізму і вульгарного соціологізму, які довго панували у радянському літературознавстві. Проблематику адресата художнього слова, структури літературних творів по-своєму розробляв М. Бахтін, ідеї Р. є. застосовували у своїх дослідженнях російські вчені Ю. Борев, М. Гей. В Україні проблему читача в середині 60-х, спираючись на праці О. Потебні, І. Франка, О. Білецького, розробляли Б. Кубланов, Г. Сивокінь, Р. Гром’як, В. Брюховецький, М. Ігнатенко, а в історико-літературних дослідженнях на ідеї Р. є. спиралися М. Яценко, В. Смілянська, Г. Клочек та ін.
Related posts:
- Формальний метод у літературознавстві Формальний метод у літературознавстві – один із методів вивчення художньої літератури, зокрема аналізу літературно-художніх творів як органічної єдності змісту і форми, спрямований переважно на дослідження їх форми. Ф. м. у л. виник як реагування на поширення формалізму в мистецтві слова, на обмеженість і недоліки психологічної і культурно-історичної шкіл у літературознавстві. Формувався у західноєвропейському мистецтвознавстві (Г. […]...
- Естетика страждання Естетика страждання – основне поняття дисидентської естетики, запроваджене В. Стусом. Розмірковуючи над суттю поетичної творчості, “коли світ нам усе дужче болить”, він зазначав, що “творчість – то тільки гримаса індивідуального болю”, що зумовлює “естетику страждання”, в якій – “вся філософія мистецтва і вся його велич з таємничими феноменами катарсису”. Дисидентська творчість стверджувала такі естетичні та […]...
- Естетика – що це таке? Естетика це один з чотирьох великих розділів філософії, який досліджує питання краси, мистецтва і смаку. Грецьке слово “естетікос” означає “чуттєвий, сприйнятливий до прекрасного”. Тому естетика якраз і вивчає сприйняття людиною прекрасного (літератури, живопису, музики тощо) і його ставлення до цього самого прекрасного. Прикметник “естетичний” означає “що відноситься до краси”, а естет це людина, що вміє […]...
- ЕСТЕТИКА БАРОККО І КЛАСИЦИЗМУ – ВІД АРІСТОТЕЛЯ ДО СЬОГОДЕННЯ За свідченням авторів багатотомної “Історії естетичної думки”, термін “барокко” запровадили в період Просвітництва для позначення певного типу європейського живопису і скульптури. Спочатку він означав лише декорації, незвичайні прикраси. Потім поширився на архітектуру (зокрема на культові споруди), в якій спостерігалися відмінності від класичних форм, а згодом охопив й інші види мистецтв, у тому числі й літературну […]...
- Структуралізм у літературознавстві Структуралізм у літературознавстві – один із наукових підходів до вивчення літератури як мистецтва слова у системному аспекті. Засади структурної поетики складалися у сфері лінгвістики на основі ідей Ф. де Соссюра, значний внесок у їх розробку і застосування зробили члени празького лінгвістичного гуртка (Р. Якобсон, Я. Мукаржовський та ін.), які висунули тезу “бінарних опозицій” (подвійних протиставлень), […]...
- Естетика Естетика (грецьк. aisthesis – чуття, почуття, aistheticos – чуттєвий) – наука про прекрасне, художнє освоєння дійсності, про загальні закони краси і художньої творчості. Як окрема наука з окресленим предметом дослідження Е. відгалузилася від системи філософського знання у XVIII ст., що зумовлено творчістю німецьких філософів О. Баумгартена, І. Канта, Г.-В.-Ф. Гегеля. Проте її традиції сягають у […]...
- УКРАЇНСЬКЕ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО І ЕСТЕТИКА В ПЕРШІ ДЕСЯТИРІЧЧЯ ХІХ СТОЛІТТЯ Літературно-теоретична думка в Україні першої третини XIX століття продовжувала розвиватися в річищі естетики, хоча в цю добу накреслився поворот “від старої “риторичної” теорії до нової, “естетичної””. Один із дослідників тих часів у цьому зв’язку зазначав: “Звертаючи увагу на розвиток теорії прози і поезії у давніх і нових письменників, вбачаємо, що перша, розпочавшись з правил вітійства, […]...
- УКРАЇНСЬКЕ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО І ЕСТЕТИКА В ПЕРШІ ДЕСЯТИРІЧЧЯ XIX СТОЛІТТЯ – ВІД АРІСТОТЕЛЯ ДО СЬОГОДЕННЯ В ПЕРШІ ДЕСЯТИРІЧЧЯ XIX СТОЛІТТЯ Літературно-теоретична думка в Україні першої третини XIX століття продовжувала розвиватися в річищі естетики, хоча в цю добу накреслився поворот “від старої “риторичної” теорії до нової, “естетичної”” (17, 51]. Один із дослідників тих часів у цьому зв’язку зазначав: “Звертаючи увагу на розвиток теорії прози і поезії у давніх і нових письменників, […]...
- Ідея художньою твору Ідея художньою твору (грецьк. idea – першообраз) – емоційно-інтелектуальна, пафосна спрямованість художнього твору, яка приблизно може бути охарактеризована як провідна думка, ядро задуму автора. Уже етимологія слова “І.” вказує, що воно виникло тоді, коли духовний світ людини мав синкретичний характер, а в індивідуальній і суспільній свідомості не було виразної диференціації художньо-образного і логічно-понятійного мислення, мистецтва […]...
- ЕСТЕТИКА І ПОЕТИКА РОМАНТИЗМУ ЛЕКЦІЯ 1 1. Соціально-історичні передумови розвитку романтизму. 2. Поняття романтизму. Основні етапи розвитку та течії романтизму. 3. Мистецтво і мода доби романтизму. 1. Соціально-історичні передумови розвитку романтизму Поняття “Література XIX ст.” включає насамперед два напрями в мистецтві – романтизм і реалізм. На рубежі XVIII-XIX ст. в європейській літературі утверджується новий напрям – романтизм. Його можна […]...
- Взаємовплив Взаємовплив – обопільна дія двох або декількох явищ, яка спричиняє в кожному з них певні зміни, грунтується на взаємодії (див.: Дія, Літературний вплив). У літературознавстві В. має два аспекти: 1) свідоме або мимовільне засвоєння інформації митцями-сучасниками один від одного в процесі спілкування. Такий процес, будучи контактним, діалогічним, обопільним, стає В.’ якщо в духовному світі його […]...
- Психологія творчості Психологія творчості – відносно самостійна галузь наукових досліджень, предметом яких є процес виникнення (творення) художніх цінностей та їх естетичне сприймання. П. т. – міждисциплінарна наука, що сформувалася на рубежі XIX-XX ст., на межі психології, мистецтвознавства і соціології. Ії становленню сприяли успіхи загальної психології, виникнення експериментальної психології, психоаналізу, а також оформлення психологічної школи в літературознавстві. Основні […]...
- Вступ. Роль і місце літератури в житті нації. Розвиток літератури. Творча індивідуальність митця. Художній твір – нова естетична дійсність, що “вбирає” свій час і є носієм загальнолюдських вартостей. Аналіз твору в історичному та естетичному контекстах. ТЛ: аналіз художнього твору, контекст, естетика Мета: розкрити учням значення літератури в житті нації; ознайомити з періодизацією розвитку літератури; формувати вміння пояснювати відмінність усної словесності від книжної літератури; поглибити знання учнів про літературу як вид мистецтва; виховувати усвідомлення національного і вселюдського значення мистецтва. Обладнання: книжки різних років видання, ілюстрації, пов’язані з періодизацією розвитку літератури, підготовлені матеріали для пошукової роботи, фото давніх […]...
- Загальна характеристика творчості Шекспіра. Періодизація, естетика, ідейна складова Трагедія помсти має таємний злочнн, дух вбивства, що вимагає видплати6 безумство, пошук доказів, театр у театри, державний фон, макеавелізм антагоніста, театральна майстерність месник 3 етапи творчості: 1) оптиміст (комедії, хроніки(нещасні та трагічні долі королів, зради/ правитель не достатьно талановитий), трагедії) не визнає відокремлення політики від моралі/мета злодіяння – влада, а її досягнення лише видимість. Правитель […]...
- Види літературно-художнього образу – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ У літературознавстві існують різні системи класифікації видів художнього образу, які, узагальнюючи, можна звести до двох основних типів, що є похідними від двох розглянутих раніше аспектів розуміння суті художнього образу. В розумінні образу як способу буття художнього твору різні його види співвідносяться з умовно відокремлюваними елементами його форми, тобто постають як прийоми мовної та предметної зображувальності […]...
- Естетика реалізму і натуралізм Істотні зміни в житті суспільства, викликані міцніючим невдоволенням народних мас, наростанням демократичного і пролетарського руху, не могли не призвести до змін і в художній сфері. Спочатку буржуазна Французька революція 1848, а потім і перша в світі пролетарська революція 1871 (Паризька комуна) остаточно розвіяли романтичні ілюзії і змусили звернути погляди на потреби і сподівання простої людини. […]...
- Естопсихологія Естопсихологія – напрям у літературознавстві, який виник у рамках психологічної школи у 80-х XIX ст. у Франції і ставив перед літературознавством вимогу пояснювати особливості літературного твору за відомими принципами естетики, а заразом вивчати особу автора та аналізувати суспільні умови, в яких виник літературний твір. Е. пов’язують з виходом у Парижі книги французького літературознавця й естетика […]...
- Генологія Генологія (грецьк. genos – рід і logos – вчення) – розділ у теорії літератури, присвячений дослідженню літературних жанрів (родів, видів). Термін Г. запропонований французьким ученим П. Ван Тіжем в 30-ті XX ст. і був впроваджений у літературознавчу науку багатьох країн. В українському літературознавстві Г. відповідає термін “теорія літературних родів і жанрів”. Г. – наука, котра […]...
- Компаративістика Компаративістика (лат. соmраго – порівнюю, фр. la litterature соmраreе – літературна компаративістика, порівняння) – порівняльне вивчення фольклору, національних літератур, процесів їх взаємозв’язку, взаємодії, взаємовпливів на основі порівняльно-історичного підходу (методу). К. у фольклористиці, літературознавстві і взагалі у філології складалася впродовж XIX ст. під впливом філософії позитивізму. Велике значення для її виникнення і розвитку мали праці німецького […]...
- Типологія і естетика реалізму – ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛІТЕРАТУРИ ХІХ ст. РЕАЛІЗМ ЯК НАПРЯМ У СВІТОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ – ЧАСТИНА ПЕРША З літератури реалізму У ХІХ ст. визначальною рисою реалізму вважалася “правдивість” – у розумінні “вірності дійсності”, яку відображає митець. У зв’язку з цим варто зазначити, що справжнє мистецтво завжди є правдивим, адже незмінно прагне відображати істини й цінності людського буття, які, однак, не залишаються незмінними. Той чи інший художній напрям стає домінуючим і “правдивим” за певної доби саме […]...
- Концепція Концепція (лат. conceptio – поєднання, сукупність) – розгорнута система поглядів, викладена з наміром уникнути логічних суперечностей при тлумаченні якоїсь складної проблеми, явища, У цьому сенсі літературознавець може мати власну естетичну концепцію художньої творчості або викладати чужі, запозичені погляди. Те ж стосується й письменників, які мають свої концепції дійсності, героя, творчості. Термін “К.” вживається і для […]...
- Тематика твору Тематика художнього твору традиційно розглядається в літературознавстві як одна зі сторін змісту літературного твору. Центром художньої тематики є поняття “тема”. Тема (від др.-гр. хера – букв, те, що покладено в основу) – предмет художнього зображення (те, про що йдеться) і художнього пізнання (все те, що стало основою авторського інтересу, осмислення і оцінки). Тема як фундамент […]...
- Досвід Досвід – сукупність знань, навичок, здобутих людиною у житті і засвоєних, випробуваних на практиці. В літературознавстві Д.. конкретизується як художньо-естетичний Д. письменника, читача, дослідника літератури і відрізняється від їхнього життєвого Д. У структурі художньо-естетичного Д. взаємодіють знання історії мистецтва, навички художньої діяльності, розвинутий естетичний смак, враження від сприйнятих художніх творів, емоційна пам’ять, знання мови мистецтва, […]...
- Сон як художній прийом У першій половині 19 століття, в період початку становлення романтизму в російській літературі, в художніх творах почав активно застосовуватися такий художній метод як сон. Сон як художній прийом Цей художній прийом виконує багато функцій у творі. По-перше, він може виступати алегорією і іносказанням, завдяки яким відбувається повчання читача, або формування логічних ланцюжків у структурі твору. […]...
- Аргументація Аргументація (лат. argumentum – логічне доведення, argumentatio – наведення аргументів) – обгрунтування будь-якого положення, судження. В літературознавстві, передусім у теорії літератури, в історико-літературних працях, вимоги, розроблені логікою щодо істинності суджень, діють тільки частково, оскільки мистецтво істотно відмінне від науки. Тим більше своєрідною є А. в літературній критиці. Якщо в науці головним аргументом є думка, істинність […]...
- Культурно-історична школа Культурно-історична школа – група вчених, які досліджували твори мистецтва в культурно-історичному контексті, у зв’язку з середовищем, що породило їх. К.-і. ш. в літературознавстві виникла в Європі в середині XIX ст., коли в літературознавстві визріли ідеї історизму. Важливий поштовх культурно-історичним дослідженням дав німецький вчений І. Гердер (1744-1803), який вважав, що поняття “література” включає не всі художні […]...
- Емпіризм Емпіризм (грецьк. етреіrіа – досвід) – філософський напрям, представники якого вважають чуттєвий досвід єдиним джерелом знань (Гельвецій: “Все, що недоступне органам чуття, недоступне і розумові”). В літературознавстві Е. конкретизується терміном “емпіричне літературознавство”, яке збирає, описує й класифікує літературні явища без глибокого концептуального їх осмислення. Таких істориків літератури називають фактографами, які працюють як бібліографи і переважно […]...
- Депонування Депонування (лат. depono – кладу) – у фінансовій сфері – передача на збереження кредитним установам грошових сум, цінних паперів тощо; у науково-індивідуальній практиці, зокрема літературознавстві, – передача на збереження і використання в режимі запиту наукових праць, оформлених як завершені дослідження з певної галузі знань. Депоновані праці прирівнюються до опублікованих, можуть бути опубліковані з посиланням на […]...
- ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО РОДИ ТА ЖАНРИ – РОДИ І ЖАНРИ ЛІТЕРАТУРИ Предметом ретельної уваги дослідників уже понад два тисячоліття є проблема літературних родів і жанрів. Якщо з першою її частиною все є більш-менш зрозумілим: переважна більшість науковців погоджується з тим, що існує три літературних роди – епос, лірика та драма, то відносно другої – маємо різні, досить суперечливі точки зору. Поряд з поняттям “жанр” уживається ще […]...
- Евристика в літературознавстві Евристика в літературознавстві (грецьк. heurisko – знаходжу, відкриваю) – сукупність своєрідних методів та прийомів, які застосовуються передовсім у текстології, спрямовуються на атрибутування художніх творів, епістолярії тощо. Е. в л. базується на вивченні джерел (документи, автографи і т. п.). Бібліографічна узагальнює теорію і методику бібліографічних пошуків літератури з певного питання, порушує історіографічну проблематику, широко використовується в […]...
- Взаємодія Взаємодія – взаємозв’язок, взаємозалежність елементів будь-якої системи, в процесі яких вони змінюються. Характер, спрямованість і наслідки такої взаємозалежності індивідуальні. Дія – це вияв діяльності активного суб’єкта. В. – зіткнення діяльності двох або більше чинників, має процесуальний характер, але не завжди приводить до взаємовпливу. Термін “В.” стосується зв’язку всіх об’єктів, а термін “взаємовплив” слід застосовувати до […]...
- Імажизм Імажизм (фр. image – образ) – модерністська течія у світовій літературі, наріжним каменем якої є поняття образу як самодостатньої одиниці поетики художнього твору. Зародилася в англо-американських мистецьких колах на початку XX ст. Теоретиком вважається Т.-Е. Г’юм – засновник клубу “Школа імажизму”. Пізніше цей напрям у літературі представляли Е. Паунд, Р. Олдінгтон, Дж. Г. Флетчер, Т.-С. […]...
- Кореляція Кореляція (лат. со – префікс, що означає об’єднання, сумісність, і relatio – відношення) – співвіднесення процесів творення, виникнення та сприймання художнього твору. К. – процес багатогранний і поліфазний, виступає одним із механізмів оцінки художнього твору, інтерпретації його сутності і своєрідності. Корелятивність творення і сприймання виявляється в тому, що письменник певним чином орієнтується на реального чи […]...
- ВЗАЄМОДІЯ РОМАНТИЗМУ І РЕАЛІЗМУ – Хрестоматія XIX століття невипадково називають “століттям історії”, адже саме в цей час відбувалися величезні зміни: Велика Французька революція зруйнувала феодальний світ. Початок століття позначений поширенням романтизму, та в надрах його вже зароджувався провідний напрям у світовій культурі XIX ст. – реалізм. У широкому розумінні реалізм (лат. relis – дійсний) у мистецтві – це правда життя, втілена […]...
- Празький лінгвістичний гурток Празький лінгвістичний гурток – осередок діяльності одного з основних напрямів структурної лінгвістики, створений 1926. До нього входили чеські (В. Матезіус, Я. Мукаржовський, В. Гавранек та ін.) і російські (Н. Трубецькой, Р. Якобсон) учені-мовозцавці. Основна ідея – уявлення про мову як функціональну систему, про автономність поетичної мови. П. л. г. подав оригінальне розв’язання проблеми синхронії – […]...
- ХУДОЖНІЙ МЕТОД – ЛІТЕРАТУРНИЙ РОЗВИТОК ХудожніЙ (або Творчий) метод – це сукупність принципів ідейно-художнього пізнання та образного відтворення світу. Саме поняття “метод” означає спосіб пізнання, поняття художнього методу – спосіб образного пізнання дійсності. Категорія художнього методу є однією з наймолодших у теорії літератури: вона виникла на рубежі 20- 30-х років XX століття в радянському літературознавстві та естетиці. Однак молодою є […]...
- Канонічний текст Канонічний текст – текст, раз і назавжди встановлений, стабільний у цілому і зокрема, обов’язковий для всіх видань. Встановлення К. т. здійснюється шляхом вивчення всіх фактів, пов’язаних з його створенням. Питання про К. т. і саму процедуру “канонізації” – встановлення К. т. – проблематичне, як і питання про авторську волю, особливо в тих випадках, коли автор […]...
- Академічне літературознавство Академічне літературознавство – наукове літературознавство. Постало після розгалуження літературної критики та досліджень історії літератури. У 40-80-ті XIX ст., коли відбувся перехід від бібліографічного опису та рефлексій критичної рецепції до глибшого, посутнішого аналізу літературних текстів, відповідних джерел, систематизації та класифікації студійованого матеріалу, сформувалася історія літератури як наука (брати Я. та Б. Грімм, Т. Бенфей, І. Тенн, […]...
- Прогрес (Поступ) у літературі Прогрес (Поступ) у літературі (лат. progressus – поступальний рух) – одне із загальносоціологічних понять, яке використовується в традиційному літературознавстві для характеристики історико-літературнрго процесу. П. у л. – це зміни предметів і явищ, які полягають в їх висхідному русі від нижчого до вищого, від менш до більш досконалого. П. у л. супроводжується регресом — рухом у […]...
- Нове дослідження феномену літоб’єднання вапліте Монографія доцента кафедри української літератури і компаративістики Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Лідії Іванівни Кавун присвячена аналізу прози “м’ятежних” романтиків вітаїзму. В українському словесно-образному мистецтві початку ХХ століття вагому роль у формуванні художньо-естетичного дискурсу відіграла ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури). До літоб’єднання входили естети, поети, драматурги, прозаїки, критики, культурологи, дослідники естетики, які прагнули вивести […]...