Аргументація
Аргументація (лат. argumentum – логічне доведення, argumentatio – наведення аргументів) – обгрунтування будь-якого положення, судження. В літературознавстві, передусім у теорії літератури, в історико-літературних працях, вимоги, розроблені логікою щодо істинності суджень, діють тільки частково, оскільки мистецтво істотно відмінне від науки. Тим більше своєрідною є А. в літературній критиці. Якщо в науці головним аргументом є думка, істинність якої доведена Суспільною практикою, самоочевидними аксіомами, то в літературознавстві такі аргументи стосуються передусім позаестетичної сфери (біографії митця, його творчого процесу, тематики й проблематики творів, значення творчості в суспільстві). У ролі аргументів тут вживаються дати, події, в яких брав участь митець, прототипи, що живили систему персонажів автора тощо. їх можна перевірити, верифікувати, подбати про точність, несуперечливість формулювань, послідовність викладу, об’єктивне відтворення поглядів митця з, а його статтями, записними книжками, щоденниками. Справа ускладнюється, коли йдеться про художньо-естетичну своєрідність, стильову домінанту твору, його інтерпретацію та оцінку. Літературознавчі міркування, літературно-критичні оцінки, процес аргументування висновків, підсумкові оцінки, визначення понять, якими оперує літературознавець, називання критеріїв, якими він керується, аналіз сюжету, композиції, мови твору, його зіставлення з іншими творами – все це і становить систему обгрунтування літературознавчих суджень.
Related posts:
- Характеристика улюбленого героя, розкриття рис його вдачі, аргументація свого вибору Мета: удосконалювати навички аналізу художнього твору, характеризувати улюбленого героя, розкривати риси його вдачі, аргументувати свій вибір; розвивати вміння уявляти ситуацію, грати ролі перед аудиторією, працювати в групі. Тип уроку: урок застосування знань, умінь і навичок. Форма проведення уроку: урок-проект. Засоби навчання: підручник, текст твору, проектор, малюнки учнів. Перебіг уроку І. Забезпечення емоційної готовності учнів до […]...
- Гносеологізм у літературознавстві Гносеологізм у літературознавстві (грецьк. gnosis – пізнання, logos – вчення; гносеологія – теорія пізнання) – сукупність поглядів на літературу як форму пізнання об’єктивної дійсності. Г. перебільшує питому вагу і роль пізнавальних елементів у художній літературі. Визнаючи специфіку мистецтва, в т. ч. художньої літератури, представники Г. не визнають особливого предмета мистецтва, а зводять специфіку до образної […]...
- Досвід Досвід – сукупність знань, навичок, здобутих людиною у житті і засвоєних, випробуваних на практиці. В літературознавстві Д.. конкретизується як художньо-естетичний Д. письменника, читача, дослідника літератури і відрізняється від їхнього життєвого Д. У структурі художньо-естетичного Д. взаємодіють знання історії мистецтва, навички художньої діяльності, розвинутий естетичний смак, враження від сприйнятих художніх творів, емоційна пам’ять, знання мови мистецтва, […]...
- Кореляція Кореляція (лат. со – префікс, що означає об’єднання, сумісність, і relatio – відношення) – співвіднесення процесів творення, виникнення та сприймання художнього твору. К. – процес багатогранний і поліфазний, виступає одним із механізмів оцінки художнього твору, інтерпретації його сутності і своєрідності. Корелятивність творення і сприймання виявляється в тому, що письменник певним чином орієнтується на реального чи […]...
- Психологія творчості Психологія творчості – відносно самостійна галузь наукових досліджень, предметом яких є процес виникнення (творення) художніх цінностей та їх естетичне сприймання. П. т. – міждисциплінарна наука, що сформувалася на рубежі XIX-XX ст., на межі психології, мистецтвознавства і соціології. Ії становленню сприяли успіхи загальної психології, виникнення експериментальної психології, психоаналізу, а також оформлення психологічної школи в літературознавстві. Основні […]...
- Рецептивна естетика Рецептивна естетика (лат. receptio – сприйняття) – різновид естетичної теорії, яка зосереджується на проблемі сприймання художніх творів, їх впливу на публіку (естетика впливу). Спираючись на праці естетиків-феноменологів (Н. Гартмана, Р. Інгардена), систему положень розробили німецькі філологи Г.-Р. Яусс і В. Ізер в 70-х XX ст. Це, власне, проблема читача, яка активно розроблялася і в українському […]...
- Ідея художньою твору Ідея художньою твору (грецьк. idea – першообраз) – емоційно-інтелектуальна, пафосна спрямованість художнього твору, яка приблизно може бути охарактеризована як провідна думка, ядро задуму автора. Уже етимологія слова “І.” вказує, що воно виникло тоді, коли духовний світ людини мав синкретичний характер, а в індивідуальній і суспільній свідомості не було виразної диференціації художньо-образного і логічно-понятійного мислення, мистецтва […]...
- Самототожність (самтожність) письменника Самототожність (самтожність) письменника – теоретико-методологічне поняття, підпорядковане ідентичному прочитанню й тлумаченню літературно-художньої творчості й твору в єдності з їх автором. Йдеться про пізнання неповторно-індивідуального закону творчості письменника, де принципи, вироблені чи осягнені, “вгадані” талантом через відповідний соціальний та естетичний досвід протягом свого літературного шляху, реалізовані з більшою чи меншою повнотою в цілому творчому доробкові. Концептуальна […]...
- Концентрація – ВНУТРІШНІ ФАКТОРИ РОЗВИТКУ ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС Концентрацією в літературознавстві називають явище, суть якого полягає в інтеграції, поглинанні великим письменником творчості своїх попередників і сучасників. Більшість із них стають цікавими для нащадків не власною літературою, а тим фактом, що всі вони в історико-культурному відношенні освітлені генієм великого митця, творча спадщина якого зберігає неминущу цінність для наступних поколінь. Таких людей небагато в кожній […]...
- Актуальність художнього твору Актуальність художнього твору (лат. actualis – дійовий, справжній, нинішній) – суголосність художнього твору (передусім; – його тематики, проблематики) з сучасністю, його відповідність потребам і смакам читачів того часу, коли твір написаний, опублікований або перебуває у процесі читання (рецепції). А. х. т. – один із критеріїв його оцінки в соціологічній критиці. Проте актуальність у мистецтві не […]...
- Формальний метод у літературознавстві Формальний метод у літературознавстві – один із методів вивчення художньої літератури, зокрема аналізу літературно-художніх творів як органічної єдності змісту і форми, спрямований переважно на дослідження їх форми. Ф. м. у л. виник як реагування на поширення формалізму в мистецтві слова, на обмеженість і недоліки психологічної і культурно-історичної шкіл у літературознавстві. Формувався у західноєвропейському мистецтвознавстві (Г. […]...
- Атеїзм у літературі Атеїзм у літературі (грецьк. а – без, teas – Бог) – світогляд, який не визнає Бога і віри в Бога та релігії. Теоретичною основою А. є філософія матеріалізму. Оскільки вчення матеріалізму пройшло різні етапи розвитку (наївний матеріалізм, метафізичний матеріалізм, діалектичний Матеріалізм тощо), то й А. також еволюціонував. Виділяють А. Демокріта, Епікура, Лукреція (античність), європейських філософів-матеріалістів […]...
- Празький лінгвістичний гурток Празький лінгвістичний гурток – осередок діяльності одного з основних напрямів структурної лінгвістики, створений 1926. До нього входили чеські (В. Матезіус, Я. Мукаржовський, В. Гавранек та ін.) і російські (Н. Трубецькой, Р. Якобсон) учені-мовозцавці. Основна ідея – уявлення про мову як функціональну систему, про автономність поетичної мови. П. л. г. подав оригінальне розв’язання проблеми синхронії – […]...
- Термін Термін (лат. terminus – кордон, межа, кінець) – слово чи словосполучення, яке точно позначає спеціальне поняття і його співвідношення з іншими поняттями певної галузі (наприклад, у літературознавстві – метафора, метонімія, троп; інверсія, анафора, фігура). Т. повинен бути стилістично нейтральним, однозначним (тема, ямб, рима). Але трапляється, що Т. надають різного значення: так, текстом називають і письмово […]...
- Структуралізм у літературознавстві Структуралізм у літературознавстві – один із наукових підходів до вивчення літератури як мистецтва слова у системному аспекті. Засади структурної поетики складалися у сфері лінгвістики на основі ідей Ф. де Соссюра, значний внесок у їх розробку і застосування зробили члени празького лінгвістичного гуртка (Р. Якобсон, Я. Мукаржовський та ін.), які висунули тезу “бінарних опозицій” (подвійних протиставлень), […]...
- Мотивування Мотивування – один із проявів закону детермінації в художній творчості, діє в різних аспектах: як обгрунтування появи мотиву в художньому творі чи комбінації мотивів, що рухають фабулу і сюжет; як обгрунтування, пояснення поведінки персонажів, будь-яких змін у внутрішньому світі, мовленні, портреті персонажів, оповідача, ліричного суб’єкта. У першому випадку звертають увагу на послідовність розвитку тематики твору, […]...
- Єдність змісту і ферми в художній літературі Єдність змісту і ферми в художній літературі – твердження аксіоматичного характеру, яке характеризує структуру, цілісність завершеного твору і водночас виступає принципом його аналізу, критерієм естетичної оцінки. Така поліфункціональність Є. з. і ф. зумовлюється тим, що категорії змісту і форми є загальнофілософськими, виражають взаємозалежність, діалектику будь-якого явища, процесу, предмета. В історії естетичної думки залишилося чимало праць […]...
- Мультиплексори Мультиплексор – це пристрій, що підключає єдиний вихідний канал до одного з входів в залежності від керуючого сигналу, заданого двійковим кодом. Таким чином, мультиплексор вирішує завдання, зворотний розподільника. Іншими словами, мультиплексор дозволяє проводити прийом сигналів з різних напрямків. Розрядність п керуючого сигналу визначає кількість входів 2я, з яких мультиплексор дозволяє здійснювати прийом інформації. Керуючий сигнал, […]...
- Перевтілення Перевтілення – вживання однієї людини у внутрішній світ іншої, тимчасова ідентифікація з нею, виконання її рольових функцій. У літературознавстві термін П. вживається для пояснення психологічного механізму переходу фізичного автора на позиції автора текстуального, оповідача, розповідача, ліричного героя, персонажа тощо. Письменник немовби змінює маски, розігрує ролі різних художніх суб’єктів, тобто перевтілюється у ці постаті. Внаслідок цього […]...
- Дійсність Дійсність – філософська категорія, яка означає все суще, не залежне від людини, тому частіше вживається у словосполученні “об’єктивна дійсність”. У традиційному літературознавстві з Д. співвідноситься художня література як “образне відтворення дійсності”, а образ трактується як суб’єктивна картина об’єктивного світу. Але це мало що дає літературознавцеві. Філософські та естетичні категорії не можуть замінити літературознавчих понять, які […]...
- Белетристичні статті в “Арабесках” До “белетристичним” статтями, що ввійшли до складу “Арабесок”, належать три: “Портрет” (у першій редакції), “Невський проспект” і “Записки божевільного”. З перші дві з цих повістей представляють собою конкретний виклад поглядів Гоголя на життя і психічний світ художника [4]. Виходячи зі свого піднесеного погляду на значення поета-художника [5], вважаючи, що “всякий геній благословення Боже людству”, він […]...
- Оцінка літературного твору Оцінка літературного твору – встановлення, фіксація, усвідомлення його художньої цінності (вартості). Цінність властива творові як об’єкту сприймання. О. л. т. дається реципієнтом на основі осягання цінності, неможлива без його безпосереднього сприймання. В структурі оцінного акту (Процесу) взаємодіють: суб’єкт оцінки (читач, критик); предмет оцінки (твір, компонент твору, творчість письменника); основа оцінки (естетична платформа, переконання, ідеали, навіть […]...
- Пізнавальна діяльність людини Пізнавальна діяльність людини складається з пізнання і самопізнання. Пізнання – сукупність знань про навколишній світ. Пізнання буває чуттєвим і раціональним. До чуттєвого пізнання відносяться відчуття, сприйняття, уявлення. – Відчуття – відображення властивостей реальності, що виникає в результаті їх впливу на органи чуття і нервові центри. – Сприйняття – форма відображення дійсності у свідомості, здатність виявляти, […]...
- Манера Манера (фр. тапіеге – вправність рук ) — особлива прикмета творчості митця – письменника, маляра, музики, яка грунтується на його звичці, особливостях внутрішнього світу. Ряд вчених твердить, що М. збігається з індивідуальним стилем. Існує погляд, згідно з яким М. – поняття вужче від стилю і виражає чисто зовнішню своєрідність зображально-виражальних засобів митця. М. йде від […]...
- Що таке історія філософії? Історія філософії – це історія розвитку філософської думки, зародження, формування основних філософських напрямків. Історія філософії як наука формується протягом тисячоліть. Виникає вона дуже давно. Саме слово “філософія” означає любов до мудрості. Філософія формувалася як світогляд – сукупність поглядів на світ, явища природи, суспільство, людину. Існують різні види світоглядів: життєве або буденне, природно-наукове, релігійне, естетичне, моральне […]...
- Які існують типи відтворення населення? 1. Відповідно до зміни сукупності демографічних показників прийнято виділяти три основних історичних типу відтворення населення. Перший і найбільш ранній з них – так званий архетип відтворення населення. Він панував в первісному суспільстві, яке лежало на стадії економіки привласнення, і нині зустрічається дуже рідко, наприклад, серед деяких племен індіанців Амазонії. У цих народів смертність настільки висока, […]...
- Демократія і література Демократія і література – багатоаспектна проблема, з якою історик літератури і літературної критики зустрічається в таких терміносполученнях: письменник-демократ, демократична література, революційно-демократична література, демократизація літературного життя тощо. Демократія як народовладдя характеризує політичний режим, від якого залежить функціонування літератури в суспільстві (умови освіти і розвитку таланту, можливість співіснування різних літературних напрямів, течій, стилів; ставлення до художніх експериментів; […]...
- Ідеологія Ідеологія (грецьк. idea – першообраз, logos – вчення) – система політичних, правових, морально-етичних, релігійних, естетичних і філософських поглядів, ідей, теоретичних засад, які кристалізуються на теоретичному рівні суспільної свідомості. Від І. відрізняють соціальну психологію як сукупність соціальних почуттів, настроїв, думок, уявлень, які виникають у сфері буденної свідомості під впливом довкілля і способу життя людей. І., як […]...
- Образ як форма буття художнього твору – Визначення художнього образу – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Група вторинних значень поняття “образ” з’являється у зв’язку з необхідністю позначення внутрішньої специфіки кінцевого результату форм образного мислення, тобто матеріального його відтворення за допомогою фарб (у живописі), звуків (у музиці), слів (у літературі). Оскільки в цілому кінцевим результатом образного мислення, що реалізує себе в ході відображення дійсності, є художній твір, то, у принципі, будь-який естетично […]...
- Цитування – ВНУТРІШНІ ФАКТОРИ РОЗВИТКУ ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС Цитування (лат. Citatum від Cito – викликаю, проголошую, називаю) – це пряме художнє використання першоджерела з посиланням на нього, введення тексту іншого автора до тексту власного твору, пряме, а іноді опосередковане запозичення окремих елементів і тем із літературного першоджерела. Зокрема, І. Франко в поемі “Лісова ідилія”, присвяченій М. Вороному, вкладає в його уста такі слова: […]...
- Тематика твору Тематика художнього твору традиційно розглядається в літературознавстві як одна зі сторін змісту літературного твору. Центром художньої тематики є поняття “тема”. Тема (від др.-гр. хера – букв, те, що покладено в основу) – предмет художнього зображення (те, про що йдеться) і художнього пізнання (все те, що стало основою авторського інтересу, осмислення і оцінки). Тема як фундамент […]...
- ЦИТУВАННЯ Цитування (лат. citatum від cito – викликаю, проголошую, називаю) – це пряме художнє використання першоджерела з посиланням на нього, введення тексту іншого автора до тексту власного твору, пряме, а іноді опосередковане запозичення окремих елементів і тем із літературного першоджерела. Зокрема, І. Франко в поемі “Лісова ідилія”, присвяченій М. Вороному, вкладає в його уста такі слова: […]...
- Завершений твір Завершений твір – наслідок творчого процесу митця, твір, остаточно зафіксований у тексті, над удосконаленням якого автор більше не працює, вважаючи, що його задум реалізовано повністю. Прихильники феноменологічної та рецептивної естетики твердять про відносну завершеність твору, оскільки його естетична якість, конкретизація підсумовується в читацькому сприйнятті. Завершеність твору відносна ще й тому, що з появою нових творів […]...
- Естопсихологія Естопсихологія – напрям у літературознавстві, який виник у рамках психологічної школи у 80-х XIX ст. у Франції і ставив перед літературознавством вимогу пояснювати особливості літературного твору за відомими принципами естетики, а заразом вивчати особу автора та аналізувати суспільні умови, в яких виник літературний твір. Е. пов’язують з виходом у Парижі книги французького літературознавця й естетика […]...
- Цілісність літературного твору Цілісність літературного твору – інтегральна якість довершеного літературно-художнього твору, елементи якого взаємодіють. між собою за принципом органічних систем: набувають естетично валентного сенсу тільки в контексті цілого. Це можливе тому, що задум письменника постає у вигляді образного осяяння, яке випереджує й опосередковує поетапне і поелементне втілення задуму в сюжетно-композиційну структуру, що має просторово-часові виміри. Пафос твору, […]...
- Види літературно-художнього образу – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ У літературознавстві існують різні системи класифікації видів художнього образу, які, узагальнюючи, можна звести до двох основних типів, що є похідними від двох розглянутих раніше аспектів розуміння суті художнього образу. В розумінні образу як способу буття художнього твору різні його види співвідносяться з умовно відокремлюваними елементами його форми, тобто постають як прийоми мовної та предметної зображувальності […]...
- Квазісудження Квазісудження (польськ. quasisad, від лат. quasi – ніби, майже, немовби; sad – висловлення, думка, судження) – тип висловлення в літературному творі, найпростішим зразком якого є речення такої структури, як S є Р, або вислів типу: “існує S”. Незважаючи на те, що такі висловлення мають форму пізнавальних суджень у логічному сенсі і стосуються об’єкта з позалітературної […]...
- Конфлікт Конфлікт (лат. conflictus – зіткнення, сутичка) – зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, супроводжуваних складними колізіями. Залежно від сфери життєдіяльності людей К. поділяють на виробничі, громадські, політичні, побутові. Вони, творчо трансформовані уявою митця відповідно до його задуму, живлять К. художніх творів і реалізуються передусім […]...
- Анахронізм Анахронізм (грецьк. ana – вверх та chronos – час) – культурно-історичні, хронологічні та інші невідповідності у художньому творі, зумисне чи мимовільне привнесення в літературний текст невластивих певній добі застарілих поглядів, звичаїв, суджень, лексики. Так, у драмі В. Шекспіра “Юлій Цезар” мовиться про дзигарі, яких не могло бути у Стародавньому Римі. Юрій Клен, пишучи про соняшник […]...
- Роль книжки в житті людини – ІІ варіант – Найкращі учнівські твори – Твір Життя людини без книжки неможливе. Коли я ще не вмів читати, я із задоволенням розглядав яскраві малюнки в книжках. А матуся читала мені коротенькі вірші та казки. Так почалося моє знайомство з книжками. Потім, коли я пішов до школи, то зрозумів, що книжки не лише чарують, але й виховують. З книжок я багато дізнався про […]...