Формальний метод у літературознавстві
Формальний метод у літературознавстві – один із методів вивчення художньої літератури, зокрема аналізу літературно-художніх творів як органічної єдності змісту і форми, спрямований переважно на дослідження їх форми. Ф. м. у л. виник як реагування на поширення формалізму в мистецтві слова, на обмеженість і недоліки психологічної і культурно-історичної шкіл у літературознавстві. Формувався у західноєвропейському мистецтвознавстві (Г. Вельфлін), музикознавстві (Е. Ганслік), невдовзі був застосований у літературознавстві (О. Вальцель), став основним у російській школі формалістів, які заснували ОПОЯЗ (Общество по изучению языка), Московський лінгвістичний гурток. Серед найвідоміших формалістів – В. Шкловський, В. Жирмунський, Б. Томашевський, Ю. Тинянов, Б. Ейхенбаум, Р. Якобсон, В. Прогш. Вони прагнули подолати дуалізм змісту і форми художнього слова, інтуїтивізм у науці про літературу, застосувати статистичні методи до вивчення поетичної мови, композиції, стилю художніх творів. Спочатку вивчали прийоми художнього зображення, далі – їх функції у структурі твору. Захищаючись від раппівської вульгарної критики, розширили сферу зацікавлень, враховуючи стосунки твору і контексту епохи.
Здобутки формалістів у вивченні естетики словесної творчості збагатилися працями М. Бахтіна, які одержали друге життя аж у 60-70-х. Ідеї формалістів, їх підходи до вивчення мистецтва слова живили методологію популярного протягом 30-50-х структуралізму, перетворили емпірично-смакове літературознавство на різновид точної науки. Критикуючи “однобічність” і “обмеженість” Ф. м. у л., деякі вчені вдосконалювали його прийоми, застосування в практиці цілісного аналізу літературних явищ (Ю. Лотман, М. Гей, М. Гіршман). В Україні, як свідчив П. Филипович (стаття “Українське літературознавство за 10 років революції”, 1927), формалізм у літературознавстві не прищепився. Пильною увагою до формальних особливостей літературних напрямів (стилів) відзначаються праці Д. Чижевського, зокрема його “Історія української літератури”. На жаль, він не мав послідовників в УРСР. Спроба Михайлини Коцюбинської застосувати в 60-х деякі прийоми структуралістів до вивчення літератури була піддана критиці, і тільки наприкінці 80-х – на початку 90-х відновлюється увага до проблеми поетики. Ф. м. необхідний і доцільний при вивченні структури художнього твору як мистецького явища в системному зв’язку з іншими методами.
Related posts:
- Структуралізм у літературознавстві Структуралізм у літературознавстві – один із наукових підходів до вивчення літератури як мистецтва слова у системному аспекті. Засади структурної поетики складалися у сфері лінгвістики на основі ідей Ф. де Соссюра, значний внесок у їх розробку і застосування зробили члени празького лінгвістичного гуртка (Р. Якобсон, Я. Мукаржовський та ін.), які висунули тезу “бінарних опозицій” (подвійних протиставлень), […]...
- Гносеологізм у літературознавстві Гносеологізм у літературознавстві (грецьк. gnosis – пізнання, logos – вчення; гносеологія – теорія пізнання) – сукупність поглядів на літературу як форму пізнання об’єктивної дійсності. Г. перебільшує питому вагу і роль пізнавальних елементів у художній літературі. Визнаючи специфіку мистецтва, в т. ч. художньої літератури, представники Г. не визнають особливого предмета мистецтва, а зводять специфіку до образної […]...
- Евристика в літературознавстві Евристика в літературознавстві (грецьк. heurisko – знаходжу, відкриваю) – сукупність своєрідних методів та прийомів, які застосовуються передовсім у текстології, спрямовуються на атрибутування художніх творів, епістолярії тощо. Е. в л. базується на вивченні джерел (документи, автографи і т. п.). Бібліографічна узагальнює теорію і методику бібліографічних пошуків літератури з певного питання, порушує історіографічну проблематику, широко використовується в […]...
- Вульгарний соціологізм у літературознавстві Вульгарний соціологізм у літературознавстві – один із напрямів соціологізму в літературі (1910-30), представники якого виходили з марксистського положення про соціальну, класову зумовленість ідеології, спрощено розуміли історико-літературний процес, заперечували спадщину класичної культури. В. с. ставив перед собою мету розвінчувати письменників минулого як нібито служителів панівних класів. На початку XX ст. В. Келтуяла, а згодом В. Переверзев, […]...
- Рецептивна естетика Рецептивна естетика (лат. receptio – сприйняття) – різновид естетичної теорії, яка зосереджується на проблемі сприймання художніх творів, їх впливу на публіку (естетика впливу). Спираючись на праці естетиків-феноменологів (Н. Гартмана, Р. Інгардена), систему положень розробили німецькі філологи Г.-Р. Яусс і В. Ізер в 70-х XX ст. Це, власне, проблема читача, яка активно розроблялася і в українському […]...
- Види літературно-художнього образу – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ У літературознавстві існують різні системи класифікації видів художнього образу, які, узагальнюючи, можна звести до двох основних типів, що є похідними від двох розглянутих раніше аспектів розуміння суті художнього образу. В розумінні образу як способу буття художнього твору різні його види співвідносяться з умовно відокремлюваними елементами його форми, тобто постають як прийоми мовної та предметної зображувальності […]...
- У яких значеннях у сучасному літературознавстві вживається термін “стиль”? Словом stulos давні греки називали загострену паличку, якою писали на воскових дощечках, пізніше – почерк того, хто пише, згодом – склад, саму манеру письма. В сучасному літературознавстві стиль – це засоби художньої виразності письменника в цілому, особливості тематики його творів, сюжетів, мови. Розрізняють стилі епохи (наприклад, стиль бароко, класицизму), напрямів і шкіл, а також стиль […]...
- НОВІТНІ НАПРЯМИ ТА ТЕЧІЇ В ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ Постструктуралізм. Термін “постструктуралізм” увійшов до активного теоретико-літературного обігу в 70-ті роки XX століття. Постструктуралізм як напрям світового літературознавства є своєрідною реакцією науковців на теоретичні здобутки структуралізму. Одним з перших проти концепції знака, що домінувала в структуралізмі, виступив французький культуролог Мішель Фуко (1926-1984 pp.), автор відомих на Заході праць “Божевілля і культура: історія божевілля в епоху […]...
- НОВІТНІ НАПРЯМИ ТА ТЕЧІЇ В ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ – ВІД АРІСТОТЕЛЯ ДО СЬОГОДЕННЯ Постструктуралізм. Термін “постструктуралізм” увійшов до активного теоретико-літературного обігу в 70-ті роки XX століття. Постструктуралізм як напрям світового літературознавства є своєрідною реакцією науковців на теоретичні здобутки структуралізму. Одним з перших проти концепції знака, що домінувала в структуралізмі, виступив французький культуролог Мішель Фуко (1926-1984 рр.), автор відомих на Заході праць “Божевілля і культура: історія божевілля в епоху […]...
- ХУДОЖНІЙ МЕТОД – ЛІТЕРАТУРНИЙ РОЗВИТОК ХудожніЙ (або Творчий) метод – це сукупність принципів ідейно-художнього пізнання та образного відтворення світу. Саме поняття “метод” означає спосіб пізнання, поняття художнього методу – спосіб образного пізнання дійсності. Категорія художнього методу є однією з наймолодших у теорії літератури: вона виникла на рубежі 20- 30-х років XX століття в радянському літературознавстві та естетиці. Однак молодою є […]...
- Академічне літературознавство Академічне літературознавство – наукове літературознавство. Постало після розгалуження літературної критики та досліджень історії літератури. У 40-80-ті XIX ст., коли відбувся перехід від бібліографічного опису та рефлексій критичної рецепції до глибшого, посутнішого аналізу літературних текстів, відповідних джерел, систематизації та класифікації студійованого матеріалу, сформувалася історія літератури як наука (брати Я. та Б. Грімм, Т. Бенфей, І. Тенн, […]...
- Компаративістика як метод вивчення літератури: її становлення і актуальні питання О. Гордієнко, Викладач Житомирського державного університету Імені Івана Франка Компаративістика, за визначенням літературознавчого словника-довідника Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва та ін., – це “порівняльне вивчення фольклору, національних літератур, процесів їх взаємозв’язку, взаємодії, взаємовпливів на основі порівняльно-історичного підходу (методу)” [1, с 369]. Як бачимо з поданого визначення, поняття компаративістики тісно пов’язане з поняттям взаємовпливів. Визначення […]...
- Ідея художньою твору Ідея художньою твору (грецьк. idea – першообраз) – емоційно-інтелектуальна, пафосна спрямованість художнього твору, яка приблизно може бути охарактеризована як провідна думка, ядро задуму автора. Уже етимологія слова “І.” вказує, що воно виникло тоді, коли духовний світ людини мав синкретичний характер, а в індивідуальній і суспільній свідомості не було виразної диференціації художньо-образного і логічно-понятійного мислення, мистецтва […]...
- Емпіризм Емпіризм (грецьк. етреіrіа – досвід) – філософський напрям, представники якого вважають чуттєвий досвід єдиним джерелом знань (Гельвецій: “Все, що недоступне органам чуття, недоступне і розумові”). В літературознавстві Е. конкретизується терміном “емпіричне літературознавство”, яке збирає, описує й класифікує літературні явища без глибокого концептуального їх осмислення. Таких істориків літератури називають фактографами, які працюють як бібліографи і переважно […]...
- ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО РОДИ ТА ЖАНРИ – РОДИ І ЖАНРИ ЛІТЕРАТУРИ Предметом ретельної уваги дослідників уже понад два тисячоліття є проблема літературних родів і жанрів. Якщо з першою її частиною все є більш-менш зрозумілим: переважна більшість науковців погоджується з тим, що існує три літературних роди – епос, лірика та драма, то відносно другої – маємо різні, досить суперечливі точки зору. Поряд з поняттям “жанр” уживається ще […]...
- Художній метод Художній метод (грецьк. mеthodos – шлях дослідження) – зумовлений закономірностями раціональний спосіб осягнення та перетворення дійсності засобами мистецтва. Добре відомий з античної доби, зокрема у вигляді аристотелівської концепцї мімезису, використовуваний передовсім митцями раціоналістичних уподобань. Основна категорія радянського літературознавства, яке розглядало творчий процес не за його іманентною основою, а за спрощено міметичною схемою: відбір життєвих явищ, […]...
- Шкільна лекція як ефективний метод вивчення публіцистики у старших класах І. Горячок, Аспірант Кам’янець-Подільський Лекція широко використовується в навчально-виховному процесі ще з часів Я. Коменського, який радив навчати всього коротко, доступно й грунтовно. Шкільна лекція – це такий словесний метод, за допомогою якого можна раціонально передати велику кількість пізнавальної та узагальнюючої інформації. За Є. Пасічником, це “один з найекономічніших способів передачі інформації: за короткий час […]...
- ОСНОВНІ Й ДОПОМІЖНІ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ ДИСЦИПЛІНИ Літературознавство як наука, що вивчає художню літературу, розвивалася з найдавніших часів, спершу – в річищі філософії та естетики, а з кінця XVIII століття – як самостійна дисципліна. Зачатки літературознавчих уявлень знаходимо вже в окремих стародавніх міфах. Перші стрункі літературознавчі концепції дали давньогрецькі мислителі Платон і Арістотель. Сучасне літературознавство як наука про художню літературу об’єднує три […]...
- Взаємовплив Взаємовплив – обопільна дія двох або декількох явищ, яка спричиняє в кожному з них певні зміни, грунтується на взаємодії (див.: Дія, Літературний вплив). У літературознавстві В. має два аспекти: 1) свідоме або мимовільне засвоєння інформації митцями-сучасниками один від одного в процесі спілкування. Такий процес, будучи контактним, діалогічним, обопільним, стає В.’ якщо в духовному світі його […]...
- ОСНОВНІ Й ДОПОМІЖНІ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ ДИСЦИПЛІНИ – ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ЯК НАУКА Літературознавство як наука, що вивчає художню літературу, розвивалася з найдавніших часів, спершу – в річищі філософії та естетики, а з кінця XVIII століття – як самостійна дисципліна. Зачатки літературознавчих уявлень знаходимо вже в окремих стародавніх міфах. Перші стрункі літературознавчі концепції дали давньогрецькі мислителі Платон і Арістотель. Сучасне літературознавство як наука про художню літературу об’єднує три […]...
- Метод порівняльного державознавства і правознавства в пізнанні держави і права Розглянемо зміст методу порівняльного державознавства і правознавства в пізнанні держави і права. У методології загальної теорії держави і права значуще місце займає метод порівняння. Порівняльне правознавство є окремим теоретичне спрямування (компаративізм). Родоначальником даного методу вважається Аристотель, який зробив порівняння конституції 158 грецьких і варварських міст. Метод порівняльного дослідження приймає в якості свого об’єкта аналогічні або […]...
- Метод прикладу Метод прикладу являє собою цілеспрямоване і планомірне вплив на свідомість і поведінку школярів системою позитивних прикладів, покликаних служити їм зразком для наслідування, основою для формування ідеалу комунікативної поведінки, стимулом і засобом самовиховання. Виховне значення прикладу визначається його суспільною цінністю. У прикладі закріплений соціальний досвід, результати діяльності та поведінки інших людей. Кожен приклад має певний зміст, […]...
- Лексико-семантичне поле як структурний компонент та метод його дослідження Ідеї та принципи семантичного аналізу мови, які надалі були об’єднані під загальною назвою дослідження семантичного поля, виникали і складались поступово. Вони беруть свій початок в кінці ХІХ – на початку ХХ століть. Формулювання цих ідей та принципів ми знаходимо в працях А. А. Потебні, М. М. Покровського, Р. М. Мейера, Й. Тріра, Г. Штерберга, Г. […]...
- Метод молекулярних орбіталей (метод МО) Відмінність цього методу від методу електронних пар полягає в тому, що в ньому використовуються не хвильові функції, що описують електронні пари, а хвильові функції одного електрона в полі всіх ядер і інших електронів. Електрони молекули розміщуються за відповідними одноелектронне рівням з урахуванням принципу Паулі, тобто на одній молекулярної орбіті може перебувати не більше двох електронів, […]...
- Генологія Генологія (грецьк. genos – рід і logos – вчення) – розділ у теорії літератури, присвячений дослідженню літературних жанрів (родів, видів). Термін Г. запропонований французьким ученим П. Ван Тіжем в 30-ті XX ст. і був впроваджений у літературознавчу науку багатьох країн. В українському літературознавстві Г. відповідає термін “теорія літературних родів і жанрів”. Г. – наука, котра […]...
- Психологія творчості Психологія творчості – відносно самостійна галузь наукових досліджень, предметом яких є процес виникнення (творення) художніх цінностей та їх естетичне сприймання. П. т. – міждисциплінарна наука, що сформувалася на рубежі XIX-XX ст., на межі психології, мистецтвознавства і соціології. Ії становленню сприяли успіхи загальної психології, виникнення експериментальної психології, психоаналізу, а також оформлення психологічної школи в літературознавстві. Основні […]...
- Романтизм як художній метод Загальним грунтом, на якому виник романтизм у всіх країнах, було почуття безмежної свободи особистості. У Європі людина звільнявся від особистої залежності, від феодальної влади, від патріархальних відносин, від обов’язкової приналежності до ремісничого цеху та ін. Французька революція при всіх її кривавих епізодах усунула безпосередню залежність людини від тих чи інших станів, осіб і дала відчуття […]...
- Гібридологічний метод вивчення спадковості Від одного покоління іншому завжди передаються загальні, характерні для даного виду ознаки і властивості. Процес відтворення організмами в ряду послідовних поколінь схожих ознак і властивостей називається спадковістю. Однак абсолютного подібності між ними ніколи не буває. Спадковість – це не просте відтворення, копіювання будь-яких незмінних властивостей і ознак організмів. Вона завжди супроводжується їх мінливістю. При розмноженні […]...
- Короткий зміст “Міркування про метод” Декарта У трактаті “Про метод” Декарта висловлює думку: мати розум – не головне, важливіше правильно застосовувати розум. Існує два види умов: по-перше, ті, хто уявляє себе розумнішими, ніж вони насправді; по-друге, ті, хто розумні і скромні. Людина, на думку Декарта, повинен розширювати область своїх знань, удосконалювати свої знання за допомогою методу. Виділяються 4 правила логіки (методу): […]...
- Компаративістика Компаративістика (лат. соmраго – порівнюю, фр. la litterature соmраreе – літературна компаративістика, порівняння) – порівняльне вивчення фольклору, національних літератур, процесів їх взаємозв’язку, взаємодії, взаємовпливів на основі порівняльно-історичного підходу (методу). К. у фольклористиці, літературознавстві і взагалі у філології складалася впродовж XIX ст. під впливом філософії позитивізму. Велике значення для її виникнення і розвитку мали праці німецького […]...
- Аргументація Аргументація (лат. argumentum – логічне доведення, argumentatio – наведення аргументів) – обгрунтування будь-якого положення, судження. В літературознавстві, передусім у теорії літератури, в історико-літературних працях, вимоги, розроблені логікою щодо істинності суджень, діють тільки частково, оскільки мистецтво істотно відмінне від науки. Тим більше своєрідною є А. в літературній критиці. Якщо в науці головним аргументом є думка, істинність […]...
- Класовість літератури Класовість літератури – у соціологічному літературознавстві – одна із псевдоестетичних категорій, яка утилітаризує поняття ідейності літератури, підкреслюючи залежність художніх явищ від класових інтересів основних верств суспільства, зокрема панівного класу. К. л. проявляється в тому, що, по-перше, література немовби відображає станове розшарування суспільства і класову боротьбу там і тоді, де і коли вона виникає; по-друге, письменник, […]...
- Міфологізм Міфологізм – спосіб поетичної реалізації міфу у творах оригінальної літератури. Значення міфу в літературному творі не тотожне його семантиці у першозразку й залежить від культури епохи, задуму письменника, жанру твору. Перехід міфічного образу в поетичний пов’язаний з усвідомленням відмінності між суб’єктивністю процесу пізнання та об’єктивністю дійсності. Один і той же міфологічний мотив, опрацьований протягом багатьох […]...
- Творчий метод Хемінгуея у повісті “Старий і море” У 1951 році Хемінгуей закінчує повість “Старий і море”, що стала шедевром світової літератури. “У “Старому і морі “, – відзначав Хемінгуей, – я намагався створити реального старого, реального хлопчика, реальне море, реальну рибу і реальних акул”. Основна проблема даного твору, а також конфлікт, пов’язані з головним героєм – Сантьяго, у якого давним-давно немає улову, […]...
- Тематика твору Тематика художнього твору традиційно розглядається в літературознавстві як одна зі сторін змісту літературного твору. Центром художньої тематики є поняття “тема”. Тема (від др.-гр. хера – букв, те, що покладено в основу) – предмет художнього зображення (те, про що йдеться) і художнього пізнання (все те, що стало основою авторського інтересу, осмислення і оцінки). Тема як фундамент […]...
- Палінологічний, екологічний і географічний метод Палінологічний метод використовує дані палінологія – науки, що вивчає будову оболонок суперечка і пилкових зерен рослин. Суттєве значення має різновид палинологического методу – спорово-пилковий аналіз (використовується в палеоботаніці), що дозволяє датувати вік копалин флор по добре зберігається оболонок суперечка і пилку вимерлих рослин. Порівняльним вивченням хімічного складу рослин займається хемосистематіка. Одне з двох основних напрямків […]...
- ЛІТЕРАТУРА – ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ЯК НАУКА 1. Грушевський Михайло. Історія української літератури: В 6 т., 9 кн. Київ, 1993-1996. 2. Єфремов Сергій. Історія українського письменства. Київ, 1995. 3. Козлов А. В., Щербак С. Козлов Р. А. Азбука літературознавства. Київ, 1995. 4. Наєнко Михайло. Українське літературознавство: Школи, напрями, тенденції. Київ, 1997. 5. Ткаченко Анатолій. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства. Київ, 1998. 6. […]...
- Метод навчання в педагогіці: розкриття поняття Здійснення освітньо-виховного процесу вимагає правильного використання сукупностей методів навчання. Сучасна література розглядає існування кількох підходів розуміння методу навчання. Підходи до дефініції і розуміння сутності методу навчання Метод навчання розглядається як упорядкована діяльність педагога і учнів, спрямована на досягнення поставлених дидактичних цілей, вирішення актуальних педагогічних завдань. Метод навчання в педагогіці – це сукупність шляхів, способів досягнення […]...
- Системний метод наукових досліджень Системний метод – це практичний і теоретичний підхід, який би розглядав будь-яке явище як цілісну систему. З точки зору його ефектів, система може бути більше, ніж сума її частин, якщо вона висловлює синергію. Зміна однієї частини системи зазвичай зачіпає інші її складові і її саму в сукупності, з передбачуваними паттернами поведінки. Для систем, які є […]...
- Метод вправи Під методом вправи у вихованні зазвичай розуміють таку систему організації повсякденного життя, процесу навчання, діяльності, яка дозволяє школярам накопичувати досвід правильної поведінки, самостійності у вирішенні завдань, розвивати їх індивідуальні якості, почуття і волю, формувати позитивні звички, забезпечувати єдність між знаннями, переконаннями і поведінкою, словом і ділом. Вправа у вихованні – це не механічна тренування. Воно […]...