Психологічні проблеми інвалідів
Інвалідність є не тільки характеристикою індивіда з яким-небудь важким пошкодженням / розладом, а й характеристикою особливих відносин між ним і обмежує його середовищем.
Кількість інвалідів збільшується з віком, згідно з деякими даними, до цієї категорії можна віднести 25% людей у??віці старше 75 років, у той час як у віці від 15 до 45 років їх всього 7%.
У людей з обмеженими можливостями високий ризик виникнення тривоги і депресії.
Емоційне значення фізичного дефекту залежить від того, до якого типу він відноситься:
– Незначні пошкодження: сколіоз, ослаблений зір – незначно, на думку багатьох фахівців, загрожують самооцінці і Я-концепції;
– Помірні пошкодження (видимі). Деформація частин тіла, параплегія (параліч обох кінцівок). До них можлива деяка адаптація;
– При значних пошкодженнях – сильні опіки, квад-ріплегія – потрібні значні зусилля з реабілітації. Пошкодження стає головною рисою, що визначає життя людини. У дитинстві найбільш частою причиною інвалідності покажу фенілкетонурія, астма, аутизм, епілепсія, порушення в сенсорній сфері, дефіцит уваги, розлади опорно-рухового апарату, церебральний параліч. У підлітковому віці та ранньої дорослості – наслідки нещасних випадків, рак, інфекції мозку, сифіліс, СНІД. У зрілому віці – підвищується ризик судинних уражень. У літньому віці – артрит, ос-теопороза, деменція, діабет.
Як показують дослідження, люди вважають, що людина, що має пошкодження / серйозні проблеми в одній області функціонування (напр., Фізичної), швидше за все, має проблеми і в інших областях. Інвалідність багатьма розглядається як глобальна дисфункція. Поширеність цього переконання призводить до того, що інвалідам, незалежно від причини інвалідності, приписуються негативні характеристики особистості та емоційного статусу.
Люди відчувають негативні почуття щодо власної вразливості і переносять їх на інвалідів. Вони можуть уникати спілкування з інвалідами. Таке ставлення здорових до інвалідів створює більше труднощів для них, ніж самі ушкодження.
Дослідження, проведене на студентах коледжу, показало, що вони в основному негативно оцінюють інвалідів. Коли ж досліджували вибірку інвалідів, які навчаються в цьому коледжі, було виявлено, що вони добре ставляться до студентів – неінвалідам і до тих студентів, у яких інвалідність виникла з тих же причин, що і у них. Негативне ставлення спостерігалося до інвалідів по іншим захворюванням.
В іншому дослідженні було показано, що інваліди, які відчувають свою ідентичність з групою інвалідів, оцінювали себе як менш задоволених життям.
Установки по відношенню до інвалідів залежать від типу пошкодження і специфіки соціальної ситуації. Так, в сучасному західному суспільстві (але не в нашій країні) епілепсія характеризується більш високим ступенем прийняття, ніж ампутація кінцівок, розлад зору або церебральний параліч.
На роботі колеги ставляться до інвалідів зазвичай з великим розумінням, ніж в інтимних відносинах.
Інший важливий аспект – звинувачують чи інші люди людини за його інвалідність. Зазвичай велика відповідальність покладається суспільством на наркоманів, алкоголіків, людей з емоційними розладами.
В одному з досліджень було показано, що роботодавці не бажають мати справу з людьми, страждаючими раком.
В цілому, за даними дослідження, проведеного в США, лише 68% інвалідів задоволеним своїм життям. При цьому люди з сенсорними розладами відчували себе більш задоволеними, ніж люди з фізичними вадами.
У число факторів, які сприяють підвищенню задоволеності життям у інвалідів, входять зайнятість на роботі та домашній догляд.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)