Психодіагностика
Не знайшовши відповіді на питання щодо природи когнітивних процесів, психологи, тим не менш, активно взялися їх вимірювати. Для цього в психології винайшли таке поняття, як інтелект, і такий “інструмент”, як тести інтелекту. Але якщо ми не знаємо, що вимірюємо, то отримаємо як у казці: знайди те, не знаю що.
Відомий психолог, провідний російський фахівець в області когнітивної психології В. Н. Дружинін (1956-2001) так визначив взаємозв’язок понять мислення та інтелекту: “Інтелект – це здатність до мислення” (Дружинін В. Н., 2002). Це визначення можна прийняти за робочу гіпотезу, що зв’язує два поняття. Однак саме поняття інтелекту настільки неоднозначне, що тільки ускладнює проблему когнітивних функцій. Багато питань (скільки атрибутів у інтелекту, скільки видів інтелекту і т. Д.) Є темами дискусій вже десятки років.
Переважна більшість робіт з дослідження інтелекту, що проводяться майже на всьому протязі XX в., Спиралися на результати тестів інтелекту. Перший такий тест був запропонований в 1890 р американським психологом Дж. Кеттелом (1860-1944), якого можна вважати засновником тестології. Методичні та методологічні підходи тестування були сформульовані в 1900 р німецьким психологом В. Штерном (1871-1938) у книзі “Про психології індивідуальних відмінностей”. Саме В. Штерн вперше ввів терміни “диференціальна психологія” і “коефіцієнт інтелекту”.
Широке поширення тести інтелекту отримали завдяки діяльності французького психолога А. Біне (1857-1911). Особливої популярності вони набули в США. У 1920-і рр. США охопила справжня епідемія тестування. Однак нескінченний потік гострих дискусій знизив масовий інтерес. Яких питань стосувалися дискусії? Безліч робіт присвячено аналізу достовірності досліджень, ролі середовища, освіти, умов життя і схожості цих умов при виявленні генетичної складової. Підсумовуючи ці роботи, роль генетичної складової інтелекту можна оцінити приблизно в 50%, хоча у різних авторів діапазон оцінки коливається від 40 до 80%. Але кожен раз в подібних дослідженнях поставало питання: “А що ж вимірюють тести?”. Який зв’язок тестів інтелекту з самим інтелектом?
Останнім часом все частіше висловлюються сумніви у зв’язку результатів тестів IQ та інтелекту як критерію розумових здібностей. Звертає на себе увагу відсутність кореляції між показниками IQ і навчальною успішністю. Значення IQ являють собою стандартизовану оцінку здатності вирішення конкретного тесту. Чи є взагалі взаємозв’язок між показниками IQ і інтелектом? Велику популярність придбало давнє іронічне вираз американського психолога Е. Боринга (1886-1968): “Інтелект – це те, що вимірюється тестами інтелекту”. Приймемо це положення також за робочу гіпотезу. Детальніше проблема тестів інтелекту розглядалася мною раніше (Курчанов Н. А., 2006; 2009).
Тестування не обмежується тестами інтелекту. З початку XX ст. стрімко зростала кількість тестів, розширювалася сфера їх застосування. Тестування стає основним інструментарієм психології. На хвилі цього потоку народжується психодіагностика, яка ставила своєю метою створити єдині методологічні принципи тестування. Термін “психодіагностика” ввів в 1921 р швейцарський психіатр Г. Роршах (1884-1922), який обмежував її застосування рамками психіатрії. Проте і серед психіатрів ставлення до тестів склалася скоріше негативне. Великий фахівець в дослідженнях шизофренії, німецький психіатр К. Леонгард (1904-1988) писав: “… в першу чергу треба спостерігати за людиною, а не опитувати його” (Леонгард К., 2001).
Г. Роршах став автором знаменитого тесту “чорнильних плям”, названого його ім’ям (рис. 11.2). При тестуванні випробуваний описує асоціації, які викликало в ньому кожне “пляму”. Розроблено численні системи інтерпретації тесту, проте до цих пір не ясно, що він виявляє. Хоча не можна заперечувати, що в тесті Роршаха є якась прихована привабливість.
Цей тест заклав початок проективним методикам, які набули особливої популярності в кінці 1930-х рр. Іншим популярним проективним тестом став тест ТАТ (тематичний апперцептивний тест), розроблений К. Морган і засновником персонології Г. Мюрреєм. У ньому випробовувані описують картинку невизначеного змісту, на яку (як вважається) вони проектують свої проблеми.
Складно говорити про “науковості” проективних тестів. У них незрозуміле вимірюється невідомим. Навіть прихильники тестології відзначали складність і неоднозначність інтерпретації проективних тестів. Але так уже відрізняються від них інші тести? Найважливіший критерій, що характеризує тести, – валідність. Це показник відображення в результатах тесту саме того властивості, для діагностики якого він призначений. Чи часто декларована валідність відповідає дійсності?
У 1950-1960-і рр. настає період розквіту особистісних опитувальників, преподносимих як максимально об’єктивні види тестування. Найбільш відомими опитувальниками є MMPI і 16-факторний опитувальник англійського психолога Р. Кеттелла (1905-1998). Р. Кеттелла є творцем оригінальної теорії особистості, побудованої на принципах факторного аналізу. Важливу роль у детермінації поведінки він відводив генетичному факторі, відзначаючи його недооцінку іншими психологами (Хол К., Ліндсей Г., 1997). Що стосується валідності опитувальників, то я не думаю, що за цим критерієм вони відрізняються від проектних тестів. Зокрема, в різних дослідженнях давно помічена тенденція відповідей у бік “треба добре виглядати”.
В цілому, слід визнати, що тестоманія, охопила спочатку США, а потім і решта світу, – сумне явище. Можна порадіти, що популярність тестів в даний час різко впала. Більш ніж вікова історія тестування нічого не додала в нашому розумінні психіки. Провідний російський фахівець в області психодіагностики М. А. Холодна сміливо характеризує цей напрям: “Психодіагностики як галузі знань не існує, оскільки рівень розвитку психології не дозволяє на основі результатів тесту прийти до психологічного діагнозу і, тим більше, до прогнозу поведінки” (Холодна М. А., 2004).
(2 votes, average: 3.00 out of 5)