ПРО МУДРЕЦІВ СТАРОДАВНЬОГО КИТАЮ – Хрестоматія з зарубіжної літератури
Китайська філософська проза бере свій початок з часів Конфуція (551 – 479 pp. до н. е.) та його сучасників. Це була справді дивна доба, коли одна за одною з’являлися на світ книжки мудреців, що відбивають різні аспекти китайської духовної традиції. Імена Конфуція і Лao-цзи відкривають добу класичної давнини, коли, мов квітки, що розквітали одна за одною, множилися і суперничали між собою філософські школи, а знесилений і змучений внутрішніми війнами Китай з надією дослухався до мудреців.
Різними були вчення, різними були й учні. Якщо Конфуцій протягом багатьох століть іменувався вчителем нації, ще й до сьогодні символізуючи китайську національну єдність, то Лао-цзи через кілька століть був включений до духовного пантеону всього людства.
Проте якими б різними не були філософські школи Стародавнього Китаю, вони спиралися на загальну картину Всесвіту, r центрі якої можна поставити відому емблему Великого Рубежу.
Немов два ембріони, злилися символи Темного і Світлого начал – Інь і Ян. М’яко, поступово зменшується одне і зростає друге; вони не борються між собою, але взаємодоповнюються, створюючи гармонію Єдності, оскільки не існує абсолютних Світла й Пітьми.
Ніщо людське не чуже людям Стародавнього Китаю: його історія і філософська думка тільки по-своєму розставляють акценти. Особисте проступає на тлі загальнолюдського – саме тому китайські мислителі й викликали такий непідробний інтерес у європейців різних часів.
“Лунь Юй” – “Бесіди і судження” – один із найдавніших, відомих і шанованих канонів конфуціанства, що слугував за основу навчання в Стародавньому Китаї. “Лунь Юй” містить висловлювання Конфуція, записані його учнями. Правителі з недовірою ставилися до дикуватої людини в простому одязі, що повчала їх, як вести державні справи. Прості люди жадали від його знань практичної основи, обурюючись, що він не міг сказати, коли висаджувати капусту в даній місцевості чи як знайти брід у річці. Що ж це за мудрець! Його шанобливе ставлення до мудрих і доброчинних принижувало його в очах багатьох сучасників, а нащадкам здавалися просто смішними та марними його спроби наблизитися до суттєвого через зовнішнє. Однак незбагненним чином Конфуцій опинився за межами звичного зв’язку часів. Завжди звернений думками до найглибшої старовини, він залишався і суто сучасним у кожну нову добу, і навіть у XX ст. навколо його імені здіймаються пристрасті.
“Дао Де Цзин” – стародавній містичний даоський текст. Згідно з традицією він був написаний фундатором даосизму Лao-цзи (VI ст. до н. е.), коли той після довгих років духовного вдосконалення, нарешті, віднайшов Путь і хотів залишити Китай, або податися на Захід. Згідно з іншою версією пам’ятник цей створено в IV-III ст. до н. е. і з Лао-цзи він не пов’язаний. Про Лао-цзи взагалі дуже мало точних відомостей, оскільки він намагався “вчити”, не залишаючи сліду, безліч разів змінював своє ім’я і чимало років провів самітником у горах.
Учитель казав: “Не переживаю, якщо люди мене не розуміють. Переживаю, коли я не розумію людей”.
Учитель казав: “Зустрінеш мудреця – подумай, як з ним зрівнятися. Зустрінеш дурня – зазирни в себе”.
“Коли всі в Піднебессі дізналися, що краса – це краса, з’явилася і потворність. Коли довідалися, що добро – то добро, з’явилося й зло. Бо буття і небуття одне одного породжують, коротке і добре одне одним вимірюються, високе і низьке одне до одного тягнуться, звуки і голоси один одного супроводжують, “до” і “після” одне за одним ідуть…”
(2 votes, average: 3.00 out of 5)