Пізній романтизм

Успіхи реалістичної прози, насамперед у романному жанрі, не скасували успіхів романтизму в поезії, зокрема в ліриці і в поезії середніх форм – баладі і поемі.

У 1850-і роки романтизм переживає короткий розквіт, в 1860-і роки знову настає занепад, який триває досить довго, хоча окремі сплески романтичного мистецтва естетично хвилюють суспільство.

Пізній романтизм істотно відрізняється від романтизму 1800-1840-х років. Романтики враховували досягнення реалістичної прози і самі впливали на неї. Безсумнівно, що психологічний аналіз внутрішнього життя перейшов у реалістичну прозу з романтичного мистецтва, з романтичної лірики і поеми. Але і романтизм багато чому “навчився” у реалістичного роману і реалістичної прози взагалі.

    По-перше, ліричний герой у багатьох романтиків (у Тютчева, наприклад) втрачає риси винятковості і вибраності, постаючи цілком звичайною людиною, наділеною, однак, силоюі витонченістю особистого духу. По-друге, романтичну одухотвореність всього сущого романтик (наприклад, Фет) знаходить зовсім не в чомусь винятковому, а в самих повсякденних явищах природи і предметах, не стільки в катаклізмах природи, скільки в її спокійних, тихих станах. По-третє, романтики цінують точність – образотворчу, мальовничу, звукову, акустичну, пластичну, скульптурну і навіть “наукову” (політ, повадки і поведінку звірів, птахів, комах).

Всі ці нові якості пізнього романтизму найбільшою мірою втілилися у творчості:

    Ф. І. Тютчева; А. А. Фета; А. К. Толстого.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Пізній романтизм