Романтизм у ранніх творах Т. Г. Шевченка – ТАРАС ШЕВЧЕНКО – 9 клас
Становлення поетичної творчості Т. Г. Шевченка може бути розглянуте як стислий взірець становлення нової української літератури, розвитку та збагачення літературної української мови. Шевченко, як великий національний поет, не обмежений у творчості, він живить свою поезію світовими здобутками, будує її в руслі літературного процесу свого часу. Тому початок його творчості несе на собі відбиток могутньої літературної течії – романтизму.
Характерний для романтизму жанр балади був переосмислений у перших творах Шевченка у національному дусі. У баладах великого українського поета враховано багатий досвід російського майстра – В. Жуковського. Але якщо Жуковський сюжети своїх балад бере з іноземної літератури, Шевченко створює
Зразки дійсно національної поезії – і по сюжету, і по колориту, використовуючи народні пісні та легенди.
Перша балада – “Причинна” – будується на повір’ях, переказах, що панують в українському селі. Дівчина-сирота стає жертвою боротьби таємничих і зловісних сил. Вона перетворюється на причинну, бо її “русалки залоскотали”. Фантастичний сюжет розгортається серед притаманних народній поезії образів-символів. Тут і червона калина, і зелений явір, і верби високі, і величний Дніпро. Романтична трагедія двох закоханих, що не можуть бути щасливі в цьому прозаїчному світі, перестає бути літературною умовністю, бо герої її – звичайні селянські дівчина і парубок. І інтонації поета зворушливі та прості, як у сліпих кобзарів, що співають на базарній площі для усякого люду.
Друга балада – “Тополя” – ще знайоміша по мелодиці та поетичності, ще ближча до народної пісні. Фантастика, ворожба і чаклунство не мають тут переваги над реальністю. Образ дівчини, що її мати хоче віддати за немилого, образ матері, що хоче для дівчини доброї долі, але добро це – жити із “старим, багатим”, “панувати” – взяті із життя. Але сила поезії та пісні перетворюють звичайну ситуацію на чарівну казку: дівчина звертається до чаклунки, та дає зілля, щоб повернути красу та милого. І так дівчина викликає свого козака, так виспівує серце, порівнюючи себе з одинокою тополею, що стається диво:
Зілля диво наробило –
Тополею стала.
Не вернулася додому,
Не діждала пари;
Тонка-тонка та висока –
До самої хмари.
Романтична література часто звертається до героїчних часів національної історії. Отак і в поемі Шевченка “Гайдамаки” змальовано образ волелюбних героїв, мужніх народних повстанців. Щоб загострити емоційний та сюжетний стан, Шевченко використовує романтичні прийоми: напружений сюжет, загострення конфлікту між особистим і загальним – Ярема Галайда б’ється разом з гайдамаками, визволяє свою наречену, але не може лишитися з нею, бо битва триває. Але літературність не робить героїв фантастичними, лише допомагає глибокому розкриттю характерів, романтизм зображення подій у Шевченка не суперечить історичній правді. І це тому, що, як і в баладах, у історичній поемі поет спирається, з одного боку – на народну пісенну традицію, а з іншого – на глибоке вивчення історичних фактів.
Романтизм ранньої творчості Т. Г. Шевченка став закономірним ступенем розвитку його поетичної майстерності, а зв’язок з народною творчістю допоміг поетові змалювати вірні та поетичні образи.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)