Романтизм у Німеччині – Від романтизму до реалізму
Німеччину вважають батьківщиною романтизму, адже саме тут наприкінці XVIII століття він почав свій шлях і панував до 40 – х років XIX століття. Цей процес відбувався в складний для Німеччини час, коли вона значною мірою відставала у своєму економічному і соціально-культурному розвитку від інших західноєвропейських держав. Це була країна з феодально-абсолютистським ладом, політично роздріблена на окремі частини, всередині якої не відбувалося жодних прогресивних зрушень. На тлі такого загального занепаду в колах інтелігенції запанувало високе духовне піднесення – кращі її представники прагнули вирвати Німеччину з феодального сну. Надихнувшись ідеями Французької революції, гаслом якої було “Свобода, Рівність і Братерство”, вони виступили проти соціального гніту, влади грошей і бездуховності, які панували в тогочасному суспільстві. Головним їхнім знаряддям у цій боротьбі стала художня література.
❖ Почалось усе з того, що в 1796 р. в університетському містечку Єна зібралася прогресивно налаштована молодь (філософи, письменники, вчені) і заснувала школу (гурток) так званого енського романтизму. Звідси і виникла назва першого етапу німецького романтизму (1795-1805) – ранній, або енський. Яскравими його представниками є брати Август Вільгельм і Фрідріх Шлегелі, Людвіг Тік, Новаліс. До цього ж періоду відносять і творчість Фрідріха Гельдерліна, який не входив до енського гуртка. Важливою ознакою творчості ранніх романтиків є універсалізм (від універсальний – той, що охоплює все або багато чого в якійсь ділянці, галузі життя). Представники цієї течії прагнули охопити у своїх творах буття в усіх його проявах; з цим пов’язано і те, що їхні твори мали яскраво виражений філософський характер. Єнські романтики проголосили культ геніальної особистості митця. Саме в людині мистецтва вони вбачали особистість, наділену даром осягнення сутності світу і здатну на його прогресивне перетворення. Так, Новаліс писав: “Поет осягає природу краще, ніж учений”. Саме тому героєм багатьох романтичних творів є художник, музикант або поет. Значну роль єнські романтики відводили естетичному началу, адже вони вірили, що краса (і насамперед духовна) може врятувати світ. Невипадково письменники прагнули відійти від зображення конкретної історичної дійсності, а звертали увагу насамперед на внутрішній світ людини. І невипадково символом романтичної мрії і романтизму взагалі став прекрасний образ блакитної квітки, створений Новалісом.
❖ Другий етап розвитку німецького романтизму отримав назву гейдельберзький (1806-1815). Вона пов’язана з університетом у місті Гейдельберг, де було створено потужний гурток романтиків, що переслідували дещо інші цілі, ніж єнські. Основними чинниками, які вплинули на розвиток романтизму в цей період, були наполеонівська окупація (армія французького імператора захопила всю Німеччину) і стимульована нею хвиля визвольного руху. Щоб підняти національний дух німецького народу, гейдельберзькі романтики, серед яких були відомі вчені-філологи брати Якоб і Вільгельм Грімм, звернулись до фольклору. Вони свято вірили в те, що народні твори здатні підживити національну свідомість, підтримати віру німців у невмирущість їхньої культури, у торжество добра. Саме тому в цей час розвивається так званий фольклорний романтизм, який грунтується на німецьких народних казках, легендах і піснях. Як ви пам’ятаєте, брати Грімм уславилися саме тим, що були збирачами і дослідниками фольклорних перлин німецького народу.
❖ Третій етап – пізній романтизм (1815-1848). Це період Реставрації в історії всієї Європи, позначений у цілому зростанням промисловості та розширенням торгівлі. Однак Німеччина залишалась переважно аграрною країною, у якій панували кріпацькі відносини. Індустріальний розвиток відбувався досить повільно, тривала політична боротьба за об’єднання німецьких земель, поширювались ідеї демократії (насамперед серед студентства). Усе це не могло не позначитися на розвитку романтизму. Центр романтичного руху переходить до Берліна (саме тому цей етап ще називають берлінським). Однак у подальшому місто втрачає свою провідну роль, оскільки романтизм поширюється по всій країні. Поступово в німецькій романтичній літературі відчутнішим стає трагізм. Автори менше звертаються до абстрактних філософських питань і все більше – до проблем реальної дійсності. У художніх творах звучить критика панівного ладу. Так, видатний представник цього періоду Ернст Теодор Амадей Гофман спрямовує нищівну сатиру проти карликових німецьких князівств, де кожен монарх вигадує свої закони (повість “Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер”). Дисонанси сучасної йому епохи відображено й у творчості вже знайомого вам з 9 класу Генріха Гейне, якого вважають найвидатнішою постаттю німецького романтизму. Так, у його “Книзі пісень” відчутно звучить тема соціальної нерівності. Невдоволення широких мас тогочасним життям призвело до німецької революції 1848 р., саме цей рік пов’язують із завершенням епохи німецького романтизму. Однак романтичні ноти і надалі звучатимуть уже в літературі німецького реалізму.
1. Як ви думаєте, чому епіграфом до статті взято рядки з поезії Фрідріха Гельдерліна?
2. Розгляньте таблицю. Поясніть назву і сутність кожного з періодів.
ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЛІТЕРАТУРИ НІМЕЦЬКОГО РОМАНТИЗМУ
Назва періоду | Хронологічні межі | Найяскравіші Представники |
Ранній, або енський | 1795-1805 | Новаліс, Людвіг Тік, Фрідріх Гельдерлін |
Гейдельберзький | 1806-1815 | Брати Якоб і Вільгельм Грімм |
Пізній, або берлінський | 1815-1848 | Ернст Теодор Амадей Гофман, Генріх Гейне |
3. Чому під час французької окупації німецькі романтики звернулись до фольклору?
4. Імена яких німецьких романтиків вам уже знайомі? Які написані ними твори ви читали?
(2 votes, average: 2.50 out of 5)