Романтизм як художній метод
Загальним грунтом, на якому виник романтизм у всіх країнах, було почуття безмежної свободи особистості. У Європі людина звільнявся від особистої залежності, від феодальної влади, від патріархальних відносин, від обов’язкової приналежності до ремісничого цеху та ін. Французька революція при всіх її кривавих епізодах усунула безпосередню залежність людини від тих чи інших станів, осіб і дала відчуття повної свободи і розкутості.
Потреба свободи глибоко і гостро відчули і в Росії. Цінність окремої людини під час воєн з Наполеоном помітно збільшилася. Від розуму, почуттів, волі приватної особи в чому залежали долі держави. З особливим розумовим та емоційним напруженням освічені дворяни пережили цю думку під час і після Вітчизняної війни 1812 року. Вони випробували пекучий сором через те, що селянин, який врятував Росію від іноземного поневолення, залишався в кріпацтва і над його особистістю могли поглумитися в будь-який час. Тим часом він показав себе справжнім патріотом, умілим, хоробрим, кмітливим воїном, проявивши в жорстоких випробуваннях найкращі людські якості. Неповноту своєї особистої свободи відчували і самі освічені дворяни: їх свобода в чому залежала від примхи чи капризу самодержця. Згодом інтелектуали епохи віддали перевагу особисту свободу громадянським свободам, дарованим конституційною монархією або республікою. Пушкін писав у вірші “З Піндемонті”:
Чи не дорого ціную я гучні вдачі,
Від яких не одна паморочиться голова.
Я не нарікаю про те, що відмовили боги
Мені в солодкій долі оспорівать податки
Або заважати царям один з одним воювати;
І мало горя мені, чи вільно друк
Морочить телепнів, иль чуйна цензура
У журнальних задумах спирає жартівника…
У вірші проголошуються на противагу цивільним особисті права і свободи, від народження властиві людині, а не поблажливо подаровані йому царем або народом. Ця думка про особисту свободу, яку не треба принижено випрошувати і за яку не треба розплачуватися життям і кров’ю, тому що людина народжується вільною, відповідальним тільки перед Богом і своєю совістю, віднесена Пушкіним до вельми далекі часи.
Отже, загальним для романтизму стало неухильне вимога свободи особистості. Романтизм наполягав, що кожна особистість – особливий, неповторний світ духу, творчого “я”. А творче “я” є не що інше, як індивідуальність з її виключним життєвим досвідом. Звідси випливає, що вільний творчий дух є сутністю людини і укладено не в розумі (так вважали класицисти і просвітителі), не в почутті і чутливості (так думали сентименталісти), не в волі, а в усьому людині, в кожній його клітинці. Інакше кажучи, в неподільної особистості в цілому. Особистість, володіючи неповторним внутрішнім, духовним світом, отримує можливість мислити себе окремо від зовнішнього світу, від обставин і сприймати їх ворожими собі.
Подібно вільної особистості, письменник-романтик наділений творчою свободою. Він творить, як Бог, ненавмисно, ніким і нічим не скутий. Якщо весь світ, все буття – творіння Бога, то і твір письменника – створення того ж Божественного вільного творчого Духа.
Якщо романтик зачарований почуттям особистої свободи, то він розчарований тим, в які ворожі, вузькі і недосконалі рамки ця свобода укладена. Зникла особиста і інша залежність людини, але не зникла залежність взагалі і насамперед від капіталу. Несвобода зовнішня прийняла форму невиразний і виглядала воістину фантастичною. Романтик випробував глибоке розчарування в суспільстві, в земному світі, у пристрої світобудови.
Романтик не до кінця задоволений і людською природою взагалі. Людина, відповідно до християнського вчення, володіє духом і плоттю. Як дух, він безсмертний (нескінченний), як плоть, вона смертна (кінцевий). Романтик віддає першість духу, усвідомлюючи неповне досконалість людської природи.
Таким чином, грунт романтизму – почуття чарівності безмежною свободою особистості при одночасному і злитому з ним почутті розчарування в обмеженості і скутості свободи духу зовнішніми (соціальними та іншими) і внутрішніми причинами (недосконалість людської природи).
Ідеї романтизму своєрідно переломилася в національних літературних напрямках, але при всіх особливостях кожної літератури головні художні принципи романтизму були подібними.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)