Неоромантичні твори Ольги Кобилянської-феміністки – ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА (1863-1942) – Українська література кінця XIX – початку XX ст
Новела “Valse melancolique”
Сучасна письменниця Валерія Врублевська написала біографічний роман про Ольгу Кобилянську “Емансипантка”. Для свого часу О. Кобилянська справді була людиною передових поглядів. На засіданні “Товариства руських жінок на Буковині” вона з успіхом виголосила промову “Дещо про ідею жіночого руху”, в якій наголосила, що вже назріли зміни у ставленні суспільства до жінок, принаймні в тому ракурсі питання, щоб “незамужня жінка не була і дальше тим “посміховиськом людським” і тягарем родинним”.
Водночас О. Кобилянська не була войовничою феміністкою і не давала рецептів жіночого щастя. У романі “Апостол черні” на прикладі бабусі Єви та її онуки буковинська письменниця показала, що войовнича емансипація веде суспільство до сімейних трагедій і навіть карних злочинів.
Героїні у творах О. Кобилянської не заперечують ролі жінки як хранительки сімейного вогнища, не намагаються фізичною силою дорівнятися до чоловіків, вони просто прагнуть створювати сім’ї за покликом серця, а не з примусу родичів. Жінки нового часу хочуть здобувати освіту, розвивати власні таланти, мати можливість самостійно ухвалювати рішення і розпоряджатися своїм майном. На той час для більшої частини суспільства такі вимоги здавалися неймовірними. Навіть Осип Маковей не поділяв думок своєї приятельки і розхвилювався, коли Ольга Кобилянська фактично освідчилася йому: “Ми обоє письменники. Я б могла тобі допомагати. Корегувати твої праці. Ти пишеш, що утримуєш свою матір і тому не зможеш утримувати ще й мене. Я заробляю на життя своїм пером… Я заробляю на себе сама”.
Фріда Кало. Автопортрет з обрізаним волоссям (1940)
Моріс Ден і. Жінка біля плити (1893)
Ольга Кобилянська не ідеалізувала своїх героїнь. Навіть у неоромантичній по – вісті-новелі “Valse melancolique” (1894) три різні за характером подруги схильні помилятися, а Ганнуся – навіть на підсвідомому рівні заздрить таланту подруги. Саме це почуття і провокує фразу, яка для Софії виявилася фатальною. Адже розірвану струну можна було поміняти, а поломка резонатора означала втрату музичного інструмента й, отже, крах мрій навчатися у віденській консерваторії. Слова Софії: “Чому Ганнуся казала, що резонатор1 тріс? Чому?.. Чому, чому?.. Але чому казала?.. Чому казала, коли не спроневірявся2!” – у творі стають однозначним викриттям опосередкованої винуватиці Софіїної смерті.
Образ Ганнусі. Молода художниця вважає себе улюбленицею долі, пишається власним талантом, боляче переживає, коли не отримує першого місця на конкурсі. Родина матеріально підтримує її, але для Артистки, як іменує себе дівчина, маючи на увазі поняття “людина мистецтва”, таке ставлення здається буденною річчю. Ганнуся примхлива, її поведінка залежить від настрою. Вона досить грубо підпорядковує собі Марту, весь час нагадуючи їй, що на відміну від неї самої, “Мартуха” – “від світу цього”, тобто звичайна, пересічна людина. Марта ж для себе визнає, що Ганнуся “претензіональна й розпещена”, недбало розпоряджається фінансами, готова порядкувати чужими долями на свій розсуд. Дівчина не вважає кохання чимось надзвичайним. Для неї найважливіше – її талант, а ймовірний коханий – лише “живий образ”. Одруження для Ганнусі – вибір не серця, а розуму: “Я готова віддати руку першому – ліпшому заможному чоловікові, щоб тим щиріше віддатися штуці3”. Навіть Софія, яку художниця змальовувала при житті в моменти її натхнення, – також для Ганни “живий” образ, адже коли музикантка повертається з похорону своєї матері, Артистка кинулася до неї з подвійною любов’ю, – здавалося, відкрила в ній знов якусь там “красу”.
З Італії Ганнуся повернулася з дворічним сином, якого просто називає “хлопець”, навіть не задумуючись, що дитина комплексує через відсутність імені. Ганнуся переконана, що її синові батько не потрібен, як і їй – законний чоловік. Таким чином художниця ще виразніше демонструє риси власниці й тирана: “Чоловік? Я не маю “чоловіка”… Але хлопець – мій.
1 Резонатор – корпус піаніно, фортепіано чи скрипки, які створюють відповідний резонанс. Саме резонатором, тобто корпусом, а не струнами, цінні скрипки Страдіварі. Софія називає свій музичний інструмент узагальненим словом – резонатор, наголошуючи на його унікальності. Найменша поломка в корпусі такого інструмента означає подальшу його непридатність.
2 Не спроневірявся (діалектне) – не підвів, не поламався.
3 Штука – тут: мистецтво.
Августа Кохановська. Фото (1900). Художниця була близькою подругою Ольги Кобилянської, стала прототипом для образу Ганнусі у “Valse melancolique” та першою ілюстраторкою повісті-новели
Софія Окуневська-Морачевська. Перший доктор медицини в колишній Австро-Угорщині. Близька подруга Ольги Кобилянської, яка спонукала її писати українською мовою. Вона стала прототипом для образу Софії у “Valse melancolique”
Я заробляю сама на нього, і він – мій. Ніхто не має права на нього, окрім мене… Але – ти того не розумієш!” Письменниця залишає відкритим питання не тільки її сімейного щастя, а й творчої долі. Ганнуся швидко забула Софію й знищила всі ескізи, на яких змалювала “музику”, відчуваючи свою провину в смерті подруги. Образ Ганнусі яскравий, але дуже неоднозначний. Вона справді лідер і Артистка, адже постійно грає роль, яку сама собі придумала.
Образ Софії. Софія – найбільш любовно виписаний образ і глибоко трагічний психотип у творі. Її поява для Ганнусі й Марти бажана тільки як компаньйонки, яка сплачуватиме частину суми за оренду вишуканого помешкання і при цьому своєю присутністю не заважатиме Ганнусі реалізувати власний талант. Наймичка Катерина, якій довелося зустріти Софію, характеризує її невиразно. Причина – верхній одяг дівчини, про який Ганнуся згодом скаже, що він зраджує в їхній музиці людину “товпи”, тобто нічим яскравим не наділену особистість. Погризені на пальцях рукавички і гудзик, який ледве тримається на пальті, напевно, тому що Софія його весь час крутить, засвідчують постійну знервованість дівчини, її загнаність життєвими випробуваннями в глухий кут. А втім, дівчина дбає про білизну та догляд за тілом: “Вважаєш, яке в неї білля? Гарне і тонке, мов у графині, а її постіль ще краща. Спить, мов царівна”. Обличчя Софії має античні риси: “В неї чоло і ніс творять одну лінію”. Якщо порівнювати Софію з Ганнусею, то відразу впадає у вічі, що художниця вдягається значно краще: “Мала на собі прегарний темно-синій костюм, обшитий правдивими кримськими баранками, й таку саму шапочку й нарукавок1”. Вона наслідує близьку до чоловічого стилю моду, але не дотримується ритуалу вмивання з кількома краплями парфумів, як її подруга-музика, яка в усьому проявляє себе делікатною і жіночною.
Доля музикантки непроста: батько помер, мати хвора, безпомічна в інвалідному кріслі, її доглядає брат, який допомагає матеріально й Софії. У музикантки був наречений, який несподівано “утік”, одружився із “донькою якогось багатого броварника2”, щоб тільки забути Софію. У якийсь момент він усвідомив, що вона як людина мистецтва – лише для любові, але не для створення родини. Та йому не вдається забути музикантку, вони тричі випадково зустрічаються, але перед подругами дівчина називає його “мужиком”, а єдиним своїм коханим вважає лише фортепіано.
1 Нарукавок (діалектне) – муфточка, щоб можна було зігріти руки.
2 Броварник – пивовар.
Віктор Борисов-Мусатов. Самотність (1903)
Роб Хефферан. Картина з серії “Елегантність”
Саме до музичного інструмента звернені Софіїні слова, в яких звучить мета її життя: “Але воно добре, бо можу цілу душу віддати резонаторові, і я віддаю її йому! Коли сяду до нього, находжу рівновагу свого духу, вертає мені гордість і почуття, що стою високо, високо! Зате я граю йому звуками, яких не почує від нікого, і буду йому грати до останнього свого віддиху…”
Нещастя переслідують Софію: помирає її мати, а згодом дядько, байдужий до таланту племінниці, відмовляється допомагати їй матеріально. Від розпачу, із жалю за нездійсненими надіями Софія виконує власний твір – високохудожній та унікальний за силою почуттів меланхолійний вальс, слухаючи який, її подруги плачуть від зворушення. Новелістична розв’язка твору: “Саме в тій хвилі розлягся з кімнати, в котрій стояв інструмент, страшенний лоскіт1, а відтак слабкий жалісний зойк струн”. Втрата музичного інструменту – найбільша трагедія в житті дівчини, вона помирає від серцевого нападу.
Образ Марти. Григір Тютюнник писав, що проста людина далеко не проста, тож і Марта своєю душею зовсім не поступається делікатній і вразливій Софії. Вона усвідомлює, що природа не обдарувала її особливим талантом, проте прагне стати вчителькою – і досягає мети. Її кохання до викладача англійської мови закінчується одруженням, хоча дівчина переживає цілу гаму почуттів, дізнавшись, що наречений відвідує родину значно багатшої нареченої. Марта спостережлива, розумна, всепрощаюча. Вона розуміє цінність музичного інструмента для молодої музики і композиторки, його унікальність і красу: “Чорний, з дорогого дерева, прикрашений на краях арабесками з перлової матиці, лискучий, мов дзеркало”. Смерть Софії для Марти – величезна втрата: “Музика позбавила її життя… Одною-однісінькою, тоненькою струною вбила її!” Інструмент подруги Марта забирає собі не як матеріально цінну річ, а як те, що довіку нагадуватиме їй про талановиту музикантку. Сімейне щастя Марти – чоловік і син – заслужене й тривке. Вона – коваль цього щастя і його берегиня.
1 Лоскіт (діалектне) – лускіт, подібний до грому, дуже гучний звук.
“”Valse melancolique” – епізод із життя майже ідеальної артистичної спільноти. ”Неартистичні” подробиці побуту майже цілковито опущено. Показово, що природа в новелі ”Valse melan – colique” не відіграє практично жодної ролі. Дія відбувається здебільшого в замкненому просторі, пейзаж поступається затишному інтер’єру артистичного помешкання, де панує мистецтво в усіх його формах”.
Віра Кандинська
Роль і місце твору в українському письменстві. “Valse melancolique” О. Кобилянської – твір особливий. Написаний у неоромантичному ключі. За словами Соломії Павличко, він став маніфестом українського модернізму, а Світлана Жила припускає, що три панночки в цьому творі символізують єдність трьох мистецтв: слова, музики й малярства.
Ольга Кобилянська зуміла дуже тонко передати синтез мистецтв і певну співдружність носіїв талантів та їхніх пошановувачів.
“Valse melancolique” – твір європейського зразка. О. Кобилянська зуміла і розкрити проблему митця, його відповідальності за власний талант, і відтворити богемне середовище, дух часу настільки вдало й гостро, що повість-новела – досі актуальна.
Цікаво знати!
Львівський композитор Станіслав Людкевич дуже шанував свій музичний інструмент, старенький рояль. Перебуваючи в російському полоні під час Першої світової війни, композитор написав музику до твору “Valse melancolique” О. Кобилянської.
Існує кіноверсія (1990) повісті-новели “Valse melancolique” Ольги Кобилянської, щоправда, російськомовна (сценарист – Василь Портяк, режисер Борис Савченко).
Діалог із текстом
1. Доведіть, що “Valse melancolique” – неоромантичний твір. Яку роль у цій повісті-новелі відіграє музика?
2. Розкрийте образ Ганнусі як людини і як митця.
3. Чому образ Софії – особливий, а її життєве фіаско – закономірне?
4. Що вас приваблює в образі Марти, а чим вона вам, можливо, не симпатична?
5. Як ви розумієте поняття “синтез мистецтв”?
6. Проведіть диспут “Фемінізм, емансипація – реальні суспільні проблеми чи надумане на українських теренах дійство?”. Доведіть, що феміністичні рухи навіть у наш час – явище потрібне і важливе, але навіть афішовані емансипантки не повинні втрачати своєї прекрасної природної жіночої сутності.
Діалоги текстів
Доведіть, що “Сойчине крило” Івана Франка й “Valse melancolique” Ольги Кобилянської – жанрово близькі твори.
Мистецькі діалоги
1. Розгляньте ілюстрації, вміщені в цьому розділі підручника, порівняйте й належно проаналізуйте їх. На якій картині образ дівчини найбільше відповідає психотипу однієї з героїнь “Valse melancolique”?
2. Розгляньте картину мексиканської художниці Фріди Кало “Автопортрет з обрізаним волоссям” і подумайте, чи прагнули героїні творів Ольги Кобилянської такого рівня емансипації? Подумайте чому.
3. Порівняйте жіночі образи, втілені Морісом Дені на картині “Жінка біля плити” (1893) та Фрідою Кало на картині “Автопортрет з обрізаним волоссям” (1940), і подумайте, наскільки змінилося становище жінки в суспільстві загалом і жіноче самоусвідомлення зокрема за неповні 50 років, які розділяють ці роботи? Чи причетні до цієї зміни письменниці-феміністки?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)