МЕЛОДІЯ – БОРИС ОЛІЙНИК

Заболю, затужу,

Заридаю… в собі, закурличу,

А про очі людські

Засміюсь, надломивши печаль.

Помолюсь крадькома

На твоє праслов’янське обличчя,

І зоря покладе

На мовчання моє печать.

Забіліли сніги,

Забіліли на цілому світі.

Опадає листок,

Як зів’яле чаїне крило,

Там, де ми відбули,

Там, де наше відтьохкало літо,-

Забіліли сніги-.. забіліли сніги…

Замело.

Це приходить, мов сон.

Це приходить до мене із марень:

Теплий шепіт і схлип.- чи сльоза,

Чи роса од ріки?

І на обрій вечірній

Ляга, мов на еллінський мармур,

Ледь означений профіль

І тиха лілея руки,

Я для інших одцвів,

Я під серцем сховав свої квіти.

Я від ока чужого

Туманом осіннім укривсь.

Але якось вночі

Підійди і торкни мої віти –

Я тобі засвічусь,

Як нікому іще не світивсь!..

Заболю, затужу, заридаю… в собі,

Закурличу.

А про очі людські

Засміюсь, надломивши печаль.

Помолюсь крадькома

На твоє праслов’янське обличчя,

І зоря покладе

На мовчання моє печать.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

МЕЛОДІЯ – БОРИС ОЛІЙНИК