Есхіл “Семеро проти Фів” – аналіз

Трагедія Есхіла “Семеро проти Фів” була вперше поставлена ​​в 467 р до Р. Х. Як і “Перси” вона входила в одну з тетралогій, яка до нас не дійшла.

Сюжет “Сімох проти Фів” заснований на стародавньому міфі про похід сімох відомих героїв на цей грецький місто. Його очолив втік з Фів син знаменитого Едіпа, Полінік. Він бореться з іншим сином Едіпа Етеокла, який вигнав його з міста, щоб самому одноосібно царювати там. Після войовничо-патріотичної промови Етеокла, повідомлення вивідачах про становище у ворожому таборі і панічних криків і криків хору фиванских дівчат, з якими Етеокл вступає в сперечання, ми знайомимося з сімома симетрично розташованими частинами трагедії Есхіла. Кожна складається з донесення вивідачах про настання ворогів у тих чи інших воріт Фів, призначення Етеокла воєначальника для даних воріт і невеликого приспіву хору. До останніх, сьомим воротам Етеокл стає сам. Закінчуються “Семеро проти Фів” сполученням про взаємне вбивстві Етеокла і Полініка і великим похоронним плачем.

Ця трагедія Есхіла, безсумнівно, написана під сильним враженням греко-перських воєн; зокрема, в обложеному місті неважко вгадати Афіни, кілька разів взяті і спалені персами під час війни.

Згідно своїй звичайній манері Есхіл розглядає в “Семеро проти Фів” великі історичні катастрофи (загибель общинно-родового ладу) міфологічно: батько Едіпа, Лай, гине через прокляття батька викраденого ним дитини, а Едіп і його сини теж гинуть через це родового прокляття.

Звідси ідейний зміст трагедії “Семеро проти Фів”. Родова організація гине, але замість неї виникає новий безумовний авторитет – це поліс, держава-місто, для захисту і процвітання якого можливі й необхідні будь-які жертви. Етеокл і Полінік гинуть кожен за своє місто.

Жанр “Сімох проти Фів” містить у собі чимало нового для творчості Есхіла. Це не тільки френетіческая (від “френос” – похоронний плач) ораторія, але й ораторія шаленому-войовнича, де з величезною силою передається патетика війни у ​​тих, хто захищає Фіви і хто на них нападає. Крім того, новизна трагедії полягає ще й у тому, що тут дається перший в Есхіла істинно драматичний характер – Етеокл.

Етеокл сповнений протиріч. У драмі “Семеро проти Фів” він відданий богам і молиться їм у рішучі хвилини, але знає про своє родове прокляття і про свою приреченість і тому майже блюзнить. Він залишений богами і людьми, він зараз уб’є свого брата і від руки останнього загине сам; і він до кінця відданий своєму місту, методично спокійно віддаючи свої останні військові накази. Це робить його характер не тільки суперечливим, але і дієвим, а сознаваемая їм неминуча загибель, до того ж приписане понад, робить цей характер трагічним. У Есхіла, а значить, і у всій історії європейської драми, це, безумовно, перший драматичний характер.

“Семеро проти Фів” – перша з відомих нам грецьких трагедій, в якій партії актора рішуче переважають над хорової частиною. Інших яскраво-індивідуальних образів, крім Етеокла, у п’єсі немає; другий актор використаний “для ролі вісника. Початком трагедії служить вже не парод хору, а акторська сцена, пролог. Як і в “Персей”, розростання акторських партій досягається Есхілом за допомогою збільшення оповідного матеріалу (повідомлення вісника, розпорядження Етеокла).

Однак розвиток сюжету в “Семеро проти Фів” по ​​колишній манері Есхіла продовжує залишатися багато в чому епічним. Тут теж на сцені не відбувається рівно ніяких дій, а даються лише розповіді про них або різні пов’язані з ними переживання. Але це не означає, що дія тут зовсім ніяк не розвивається. Те йдеться про підготовку до дії, то дається розповідь про нього, то передається жах перед настанням або плач після настання. І те, що дається Есхілом на сцені, незмінно розвиває і посуває вперед дію в “Семеро проти Фів”. Навіть сьомій сцен з вежами і ті містять в собі незмінне нагнітання дії, тому що з настанням ворога до тієї чи іншій вежі дію наближається до кінця (адже цих веж всього було сім). Очевидний перелом дії виникає після повідомлення вісника про загибель братів. Після цього істотною частиною “Сімох проти Фів” є тільки великий плач-френос в самому кінці.

Епічність у розвиток дії, в жодному разі не є виключною і сповнена типовою для Есхіла монументальної патетикою. При всьому тому художній стиль даної трагедії, як і скрізь у Есхіла, містить в собі і такі моменти, які протиставляються постійним ефектам. Такий у трагедії образ Амфіарая, одного з наступали на Фіви сімох вождів, втягнутого в цю війну проти його волі. Це змушує згадати про мирні тенденціях політики тодішнього видного афінського політика, одного Есхіла, Арістіда. Джерела кажуть про схвалення відповідного місця “Сімох проти Фів” тодішньої театрального публікою.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Есхіл “Семеро проти Фів” – аналіз