Есхіл – “Орестея”
Найпізніший твір великого еллінського трагіка Есхіла – трилогія “Орестея” (458 р), єдина повністю дійшла до нас з грецької драматургії трилогія. В основі сюжету “Орестеї” – міф про долю аргосского царя Агамемнона, над родом якого нависло “спадкове прокляття”. Подання про божественне відплату, осягає не тільки злочинця, але і його нащадків, у свою чергу приречених на скоєння злочинів, було за часів Есхіла загальнопоширеним.
Повернувшись переможцем з Троянської війни Агамемнон в перший же день був убитий своєю дружиною Клитемнестрой. Трилогія “Орестея” названа по імені сина Агамемнона Ореста, який вбиває матір, щоб помститися за смерть батька. У першій частині трилогії (“Агамемнон”) розповідається про повернення Агамемнона, про перетворений радості Клітемнестри, яка влаштовує йому урочисту зустріч; про те, як улесливими промовами вона заманює чоловіка у ванну і там вбиває потрійним ударом сокири; одночасно вона вбиває і привезену їм полонянку, дочка Пріама, пророчиці Кассандру.
У другій частині “Орестеї” (“Хоефори”) Есхіл описує, як діти Агамемнона мстять за смерть батька. Підкоряючись волі Аполлона і натхнений сестрою Електрою і другом Пиладом, Орест вбиває Клитемнестру. Відразу ж після цього Ореста починають переслідувати найдавніші богині кровної помсти Еринії, які, очевидно, уособлюють муки совісті Ореста-матереубійци.
У третій частині “Орестеї” (“Евменіди”) Есхіл зображує суд над Орестом. Захисниці материнського права Еринії звинувачують Ореста; бог Аполлон, що надихнув Ореста на вбивство, захищає на суді Ореста, Афіна виступає в якості судді. У сцені суду втілена одна з головних ідей трилогії, дуже складною за своєю проблематикою.
Вбивство матері в найдавнішому суспільстві вважалося найтяжчим, нічим не викупалися злочином, тоді як вбивство чоловіка може бути покутувано: адже чоловік не є кровним родичем дружини. Ось чому Еринії в Есхіла захищають Клитемнестру і вимагають покарання Ореста.
Аполлон і Афіна – “нові боги” Греції, уособлюють тут принцип громадянськості, дотримуються іншої точки зору. Аполлон у своїй промові на суді звинувачує Клитемнестру у вбивстві чоловіка, що на його думку набагато жахливіше, ніж вбивство жінки, навіть матері. Він доводить, що значення батька для життя сина незмірно вище, ніж значення матері, і що Орест зобов’язаний був убити Клитемнестру, пролилася кров його батька.
Есхіл відкидає в “Орест” не тільки звичай кровної помсти, але і релігійне очищення від пролитої крові, зображене раніше в поемі Стесіхора, ліричного поета VII-VI ст. до н. е., якому належить одна з обробок міфу про Оресте.
Згідно трактуванні Есхіла, релігійного очищення мало – ось чому Аполлон не може захистити Ореста від переслідувань Ерінній, і Орест змушений звернутися до Афіні, що засновує суд на пагорбі Ареса (Ареопаг). Есхіл закликає до передачі справ про вбивство в суд громадян. Таке рішення проблеми і зображення ареопагу як верховного суду були тим більш актуальні, що під час постановки “Орестеї” в Афінах відбувалася запекла боротьба між демократією і аристократією, знову підняла голову після греко-перської війни. Ареопаг – рада старійшин – був оплотом аристократії аж до встановлення демократичних порядків. Після перемоги демократії він перестав бути законодавчим органом, за ним збереглися функції верховного суду у кримінальних та релігійних справах. У момент спалахнула з цього приводу боротьби Есхіл виступив з “Орестея”, де він обгрунтовує і виправдовує установа ареопагу, зображуючи його як встановлення богів, проте тільки в його прямої функції як верховного суду. У результаті суду Орест виправданий: хоча голоси членів ареопагу розділилися порівну, Афіна “кинула камінчик” за Ореста, і це вирішило його долю. На честь Ерінній в Афінах засновується культ, але їх будуть почитати тепер під ім’ям Евменід, прихильних богинь, подательниц родючості.
Примиряючи аристократичні принципи з демократичними, Есхіл в “Орест” закликає співгромадян до розумного врегулювання протиріч, до взаємних поступок заради збереження громадянського миру. У трагедії неодноразово звучать заклики до згоди і застереження проти міжусобиць. Наприклад, Афіна:
“Хай вічно тут пребуде достаток
Плодів землі, нехай огрядні ростуть стада,
І рід людський нехай множиться. Але тільки нехай
Загине насіння зухвалих і зарозумілих.
Як хлібороб, я б хотіла виполоти
Бур’ян, щоб не глушив він благородний колір “
(ст. 908-913; пров. С. Апта).
Афіна (Ерін):
“Так не зашкодь ж краю моєму, не сій
Кривавих чвар, оп’яняючи юнаків
Бесхмельним хмелем сказу. Людей моїх
Не сердився, як птахів, щоб не було
Міжусобних воєн в країні. Нехай громадяни
Ворожнечі один до одного не живлять дерзостной “
(ст. 860-865; пров. С. Апта).
Прийнявши нові порядки на відомих умовах, аристократи надійшли розумно, як Еринії, що погодилися виконувати нову роль і відмовилися від своїх домагань.
Як і в іншій трагедії Есхіла, “Персей”, в “Орест” звучить осуд наступальної війни: пророчиця Кассандра, а також хор у першій частині трилогії (у трагедії “Агамемнон”) виголошують промови, з яких випливає, що, хоча злочину в сім’ї Атридов вчиняються через прокляття, що тяжіє над ними за злочин предка, Агамемнон винен у пролиття крові своїх співвітчизників під Троєю, і це теж спричинило за собою покарання.
Хор:
“… Над попелом плачуть ридма, хвалячи
Бійця покійного: цей був
Майстерним воїном, той загинув
Прекрасної смертю. Але хто-небудь
Додасть пошепки про себе:
“Загинув-то він за дружину чужу”.
І глухо злість на Атридов зрееет “
(ст. 452-458; пров. С. Апта).
Хор закінчує свою пісню словами:
“Мені б вірну частку,
Міст б не рушити.
Але зате і не відати б
Ні неволі, ні полону “
(ст. 477-480; пров. С. Апта).
У “Орест” ясно виражена віра Есхіла в відповідальність людини за свої вчинки: хоча світом керують боги, дієвість їх суду залежить від лінії поведінки людини. Есхіл показує, як Агамемнон сам накликає на себе біду, увійшовши в свій будинок по пурпурному килиму, розстеленому перед ним дружиною, хоча прекрасно знає, що цим він може накликати на себе гнів богів: людина не повинна приймати божому почестей:
“Не потрібно всім на заздрість стлать мені під ноги
Килими. Такі почесті до лиця богам.
А я ж тільки смертний і по пурпуру
Без страху і сумніву мені не можна крокувати “
(ст. 910-913; пров. С. Апта).
Засудження війни звучить не тільки в нагадуваннях про загиблих грецьких воїнів, але і в описах лих переможених троянців. Про них говорить не тільки Кассандра, але й Клитемнестра:
“… Простяглася в горі, охопивши тіла
Чоловіків і братів, старі батьки
Припали до дітей, громадяни вільні
Рабами нині стали, схоронивши рідних “
(ст. 336-339; пров. С. Апта).
Розвиваючи форми давньогрецької драми, Есхіл скоротив роль хору та приділив більше уваги сценічної дії, але хорові партії все ж займають у його трагедіях значне місце, що особливо помітно при порівнянні його драм з творами наступних трагічних поетів. Мова його нарочито важкоатлета, образи монументальні, особливо в “Прометеї”, де діють тільки боги, титани і герої; у цій трагедії немає смертних. Деякі персонажі Есхіла мовчать, що пояснюється необхідністю розділити всі репліки між двома акторами; правда, в “Орест” бере участь у дії третіх актор, введений Софоклом, але Есхіл ще не звик користуватися цим новим нововведенням: хоча на сцені присутні три актори, але в розмові зазвичай беруть участь тільки дві особи. Так, в “Хоефорах”, у третьому еписодії діють троє: Орест, Пилад і Клітемнестра, але Пилад вступає в розмову тільки один раз з однією короткою реплікою. Тому драми Есхіла зберігають відому статичність у порівнянні з драмами Софокла і Евріпіда, в рамках яких уміщався сюжет, розтягнутий Есхілом в цілу трилогію.
Ця статичність посилюється ще особливим художнім прийомом Есхіла, який в грецькому театрі було прийнято називати “німий скорботою”. Цей прийом був відзначений вже Аристофаном в “Жабах”: герой Есхіла підлягає мовчить, в той час як інші дійові особи говорять про нього або про його мовчанні, щоб звернути на нього увагу глядача. Часто перші слова перервав мовчання особи пояснюють причини, що змусили його мовчати: так, в “Орест”, раптове вигук Кассандри в “Агамемноні” (“О, Аполлон, разючий!”) Вказує на бачення, що виникли перед її думкою.
За свідченням античних філологів, особливо тривалими були сцени мовчання Ніоби на могилі її дітей і Ахілла у тіла Патрокла в що не дійшли до нас трагедіях Есхіла “Ніоба” і “мірмідони”.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)