Царськосельський ліцей і дух вільнодумства
Як би там не було, дух суспільних змін, “романтичного сплеску” встиг охопити Росію. У галузі освіти найбільш виразним прикладом може послужити Олександрівський (з 1844 – Царськосельський) ліцей, міцно пов’язаний в нашій свідомості з ім’ям А. С. Пушкіна. Відкритий в 1811 р указом Олександра I для дітей дворян з метою підготовки державних службовців, він в реальності виявився навчальним закладом принципово нового типу.
Ліцей в Царському селі був освітнім закладом, що не має аналогів навіть у Європі. Він не тільки давав освіту, прирівняна до університетського, але і був вільний від казенщини останнього. Ліцей виховував у дусі патріотизму, віри у своє покликання, радості від свідомості боргу перед вітчизною (в його стінах природно було вигукнути: “Мій друг, вітчизні присвятимо душі прекрасні пориви!”). “Дух ліцею” виховував і “любов до батьківських трун”, і повагу “до імен, овіяних славою”, свідомість того, що “честь, гордість і право – не порожні слова”. Ліцеїсти виносили на все життя стійку віру в людину, в Росію. Дух вільнодумства, демократичних і доброзичливих відносин, творчої співпраці між ліцеїстами та викладачами буквально вигодовували і тих, і інших. Перед очима престарілого Державіна, який приїхав, “в труну сходячи, благословити” перший набір Ліцею, постали Пушкін, Пущин, Дельвіг, Кюхельбекер… Прозорливий старець відразу зачув “дух ліцею” і, коли міністр освіти сказав, що таким, як Пушкін, до поетичного дару слід додати конкретні знання, необхідні на державній службі, м’яко заперечив: “Дозвольте йому залишитися поетом!”
А. С. Пушкін протягом усього життя повертався до спогадів про ліцеї (“час незабутнє”), високо цінував його уже в роки навчання. Роки через поет писав про те, що саме в ліцейські роки він перейнявся красою російської природи, яка відкривалася йому з вікна його “келії”, красою російського слова і російської історії, яка просочила саму атмосферу Ліцею. Особливо він зазначав роль своїх вчителів:
“Наставникам, зберігав юність нашу
Всім честю, і мертвим, і живим,
До уст под’ять вдячну чашу,
Не тямлячи зла, за благо даймо! “
Біля труни Малиновського, першого директора, його вихованці поклялися вірності батьківщині, про Н. Куніцині Пушкін писав: “Він створив нас”. Мова Куніцина перед государем на церемонії відкриття ліцею збереглася для нащадків. Підготувавши її за всіма правилами ораторського мистецтва, він “вклав у неї весь запал своєї віри в просвітництво, в торжество вільної думки”, а й – неминуче, “своєї ненависті до тиранів” (Див.: Життя Пушкіна. Розказана їм самим і сучасниками. М., 1988. Т. 1. С. 143-147). Сам Пушкін свідчив, що саме ця мова заразила його цією ненавистю на все життя – що видно вже в юнацькій оді “Вільність”, написаної незабаром після закінчення ліцею.
“Дух ліцею” заразливо діяв навіть на царствених осіб. За спогадами ще одного наставника, Кошанского, імператор Олександр, часто наїжджати в Ліцей, якось з подивом помітив, що у лебедів на ставку обрізані крила. “Щоб не полетіли”, – пояснили йому. “Треба не крила обрізати, а зробити так, щоб не захотілося відлітати”, – мовив государ. Диво, що зі стін Олександрівського ліцею випурхнуло стільки майбутніх декабристів?
Самого Пушкіна тільки його поетичні забобони утримали від участі у виступі декабристів. Коли він прямував до Петербурга (ще не знаючи про майбутні події), йому дорогу… тричі перебіг заєць, змусивши повернутися. Доля, дозволивши Пушкіну “залишитися поетом”, зробила так, що той не тільки “всі події російської історії зробив частиною своєї поезії” (Д. С. Лихачов), а й саму поезію свою зробив частиною російської історії.
Дух вільнодумства нестримно поширювався вже після перемоги у Вітчизняній війні 1812 року, і виступ декабристів, по суті, вінчало цей процес. Всі роки після війни йшло, у французькому дусі, освіта салонів, гуртків і навіть таємних товариств, що мали найрізноманітніший характер: від добромисності до радикалізму, від Орденів російських лицарів (1815) і гуртка в школі колонновожатих до Союзу благоденства (1822), Південного ( 1821) і Північного (1822) товариств. У такій ситуації, після смерті Олександра I в 1825 р, почалася епоха Миколи I, першою подією якої виявилося повстання на Сенатській площі в грудні того ж року. Виступ декабристів стало піком того розчарування, яким змінювалися радість перемоги, патріотичних поривів і романтичних очікувань.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)