УКРАЇНЕЦЬ – ВИХОВАТЕЛЬ ПУШКІНА – ВАЛЬКО КРАВЧЕНКО

АБЕТКА ДЛЯ “СТАРШОГО БРАТА”

УКРАЇНЕЦЬ – ВИХОВАТЕЛЬ ПУШКІНА.

В. Ф. МАЛИНОВСЬКИЙ

Коли громадськість святкує черговий ювілей О. С. Пушкіна, згадаймо добрим словом його вихователя – українського патріота Василя Федоровича Малиновського.

Російський поет в “Програмі автобіографії” серед осiб, що справили на формування його особистості й світогляду найбільший вплив назвав нашого краянина, що був директором Царськосільського ліцею.

Малиновський народився в 1765 році в сім’ї українського священика в Ізюмському повіті Харківської губернії. В 1781 році він закінчив гімназію Московського університету вступив на службу до архіву колегії іноземних справ. Вільно володіючи кількома мовами, європейськими, східними й давніми, він в 1789 році, за його виразом, “випросився” на місце перекладача до російської місії в Лондоні і пробув у Великій Британії більше двох років. 1791 року він був відряджений на війну з Туреччиною і, знаючи турецьку мову, взяв участь в мирному конгресі як секретар. Потім він був призначений російським генеральним консулом в Молдавії й Валахії і пробув в Яссах близько двох років /1801-1802/. Після цього служив в мінiстерстві закордонних справ, а з 1811 року і до своєї смерті обіймав посаду директора Царськосільського ліцею.

Попри всі заслуги Малиновського перед Росією, цар Олександр І його не любив: осоружний українець мав погану звичку багато роздумувати і до того ж видавав журнал. Дійсний статський радник (цивільний генерал) Малиновський був з рiзночинців.

На відкритті Ліцею 19 жовтня 1811 року Малиновському довелось читати промову, написану за нього директором департаменту народної освіти, бо його власну забракували в Міністерстві за “зайві думки”, і це було неприємно і навіть гидко. Та Малиновський створив в Ліцеї атмосферу волелюбства, “ліцейський спосіб навчання” – систему виховання поступових державних діячів і письменників. Він негативно ставився до керівництва російської православної церкви і не допустив її впливу в Ліцеї. Він заохочував викладачів грунтовно займатись наукою і друкувати свої твори. Ліцеїсти значну частину свого дозвілля проводили в помешканні директора і його дружини Софії Андріївни уродженої Самбірської. В невимушених розмовах з ліцеїстами директор прищеплював їм свої ідеї. Ліцеїстів приваблювало його відкрите, по-південному темнувате обличчя з благородними рисами, розумне і приязне. Малиновський ненавидів муштру і пишався тим, що його Ліцей був єдиним учбовим закладом Росії, де не існувало тілесних покарань.

Пушкін любив Василя Федоровича за його людяність, м’ягкість, доброту і батьківське піклування про учнів, за те, що він всю душу вкладував в Ліцей.

Що і в якому обсязі засвоїв Пушкін з ідей Малиновського – це велике і складне питання. Є припущення, що Малиновський був членом таємної політичної організації “Друг Человечества”, члени якої ставили своєю метою звільнення кріпаків. Чи не знав про це Пушкін і чи не тому він писав у своєму вірші “Деревня”

“Друг человечества печально замечает

Везде невежества убийственный позор “,

Вкладаючи в ці рядки таємний, зрозумілий лише йому сенс.

Свої ідеї Малиновський сформулював у 1803 році. Головною працею Малиновського є трактат про національне самовизначення як основу незалежного політичного буття народів – “Роздуми про мир і війну”. Автор доводив, що згубними для людства є загарбницькi війни. В розділі “Право народів” він обстоював ідею незалежного існування і азійців, і африканців, але особливо його цікавила Європа. Малиновський відзначав, що шляхом завоювань в Європі виникли володіння, що складаються з народів “противних між собою”. Малиновський звинувачує правлячі в Європі династії в беззаконному деспотизмі (Романових на ім’я він не називає, але це і так зрозуміло). У вислідку існування цих династій історія, за словами мислителя, стає історією не народів, якою вона має бути, а історією “панівних домів, безперервно воюючих між собою”. Особливо він засудив національне пригнічення народів Центральної і Південно-Східної Європи. Вiн пише: “Благоденству багатьох народiв заважають iмперiї”. На його думку Франція повинна відмовитись від своїх завоювань. Отже, й Росія повинна відмовитись від України, дати їй волю.

Він наполягав на визнанні за кожним народом Європи його “природних прав” на національну територію, полiтичну незалежність і “власне управління”. “Турки хай управляють турками”,- пише Малиновський. І так хочеться продовжити: “а росіяни – росіянами”. Він обстоює національну незалежність кожного народу з формою правління за власним вибором. Народи політично і адміністративно розділені, як український народ, перебувають на грані втрати своєї етнічної самосвідомості, – констатує автор. Вони мають створити свої держави. Територія, населена одним народом, має стати одиницею державності. Малиновський підносить “народ в любові до себе, яка є надійнішою засадою власного про благоденство піклування”. Що це, як не окреслення сучасного українського нацiоналізму?

Малиновський називав головнi ознаки нації: єдність території, мови, звичаїв, наявність національного самовизначення, економічні зв’язки. Особливе значення надає він національнальній самосвідомості й патріотизму. Головною ознакою нації за Малиновським є мова. “Не можуть жителі землі інакше розділятися, як по своїй мові”, – пише він. Словянські мови мають схожість, але різниця між ними в той час залишалась ще не вивченою і зараз вона ще вивчена недостатньо, виходячи з засади рівності всіх народів. Малиновський відкидав будь-яке припущення про перевагу одних народів над іншими, ідею “старшого брата”. Він передбачав виникнення “Загальноєвропейського Союзу”, але, за його проектом, цей Союз буде складатися не з тих держав, які існували в його час, а з цілком нових політичних обєднань, створених після здійснення прав кожного народу Європи на самовизначення. Сьогодні ми є свдками й навіть учасниками втілення цієї ідеї українського мислителя в життя. Вже є незалежна Україна, відокремилась від Чехії Словаччина, розділилась колишня багатонаціональна Югославія і кожний її народ створив власну державу. Тобто восторжествував той сепаратизм, який є звинуваченням і прокляттям у вустах деяких політиків вчорашнього дня. Малиновський же вважав, що народи мають “право відділення народного”, – тобто сепаратизму, якщо вживати це іноземне слово. І нині Європа будує новий союз не на основі підкорення одних народів іншими, як це було раніше, а на основі рівності незалежних держав. В Європі постає спілка “вільних держав”, як казав Малиновський, що не зачіпає суверенітету кожної.

Трактат В. Малиновського був опублікований в Петербурзі в 1803 році майже анонімно, за підписом “В. М.”. Проте філософ надсилав його друзям і навіть начальству, а ставши директором Царськосільського ліцею, він знайомив з ним своїх учнів у себе вдома. Була відома оточенню Малиновського і його “Записка про звільнення рабів”- проект скасування кріпацтва в Росії.

Проповідуючи свої ідеї ліцеїстам, творець “європейської утопії” Малиновський, безперечно розумів, якому ризику він піддає себе й свою родину. Йому було дуже нелегко служити, “не прислужуючись”. Мабуть, трагічність цієї ситуації скоротила його дні. Він помер 23 березня 1814 року на 49-му році життя від “нервової лихоманки” і був похований в родинному склепі біля своєї дружини, яка пішла з життя за два роки до нього.

Пушкін разом з іншими ліцеїстами був на похованні Малиновського в Петербурзі. На цвин-тарі, коли опускали труну в землю, Пушкін підійшов до сина В. Ф. Малиновського Івана, щоб його втішити, і вони мовби дали клятву на вічну дружбу. Старший син Василя Федоровича Іван вчився в тому ж Ліцеї і мав прізвисько “Козак”. Він був серед найближчих друзів Пушкіна, його “приятель задушевний”, як назвав його поет в одному з віршів. Це був один з українців в оточенні Пушкіна. В подальшому вони зустрічались щорічно, зокрема, у день заснування Ліцею 19 жовтня.

Іван Васильович Малиновський після закінчення Ліцею вступив до війська і дослужився до полковника. Вийшовши у відставку в 1825 році, він поселився в маєтку свого діда по матері українського просвітителя А. О. Самбірського в Ізюмському повіті на Слобожанщині. Дев’ять років був предводителем ізюмського дворянства, “стояв за бідних і гризся з багатіями і з урядовцями”, за висловом сучасника. Пушкін, помираючи, сказав: “Який жаль, що нема тепер тут ні Пущіна, ні Малиновського, мені б легше було помирати”.

Харківський поміщик І. В. Малиновський неодноразово бував у Криму. 1857 р. він відвідав Севастопіль і був зворушений його руїнами. Звідси через Бахчисарай і Симферопіль поїхав додому. Він помер у 1873 році. Інші діти Василя Федоровича Малиновського і його брати також добре прислужились Україні і принесли користь Росії.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

УКРАЇНЕЦЬ – ВИХОВАТЕЛЬ ПУШКІНА – ВАЛЬКО КРАВЧЕНКО